- •2. Предмет дослідження навчальної дисципліни.
- •3. Методи вивчення спецкурсу.
- •4. Радикалізм як соціально-культурна традиція та суспільно політичний рух.
- •5. Ознаки та рівні радикальної свідомості.
- •6. Основні підходи щодо визначення екстремізму.
- •7. Тероризм як крайній вираз політичного екстремізму.
- •8. Радикалізм як політична свідомість.
- •9. Причини та передумови виникнення радикальної свідомості.
- •10. Зародження ідей радикалізму у працях теоретиків 18-19 ст.
- •11. Радикальна традиція Європі та Північній Америці.
- •12. Джерельна база лівого радикалізму.
- •13. Г. Маркузе: критика розвинутого індустріального суспільства.
- •14. Теорія перманентного бунту т.Адорно.
- •15. Поняття системи у лівому радикалізмі.
- •16. Політичні ідеї та установи лівого радикалізму.
- •17. Критика системи ліберального корпоративізму в радикал-демократизмі.
- •18. Еклектична сутність радикал-бунтарської політичної свідомості.
- •19. Радикал-романтизм та концепції контркультури та культурної революції.
- •20. Інтерпретація соціалістичних ідей радикал-соціалістами.
- •21. Передумови формування та ідейні джерела правого радикалізму.
- •22. Постулати доктрини правого радикалізму.
- •23. Політична теорія правого радикалізму.
- •24. Формування праворадикальної традиції у Франції та Великобританії.
- •25. «Дух Ямато» як підґрунтя право радикальної свідомості в Японії .
- •26.Різновиди правого радикалізму у сша
- •27. Радикал лібертаристська політична свідомість.
- •28.Радикал-етатизм: політологічна сутність та установки
- •29. Правопопулістська традиція в політичній свідомості.
- •30. Основні чинники поширення екстремістської ідеології.
- •31. Політологічні характеристики і соціальна база екстремізму.
- •32. Розмежування лівого та правого екстремізму.
- •33. Теоретико-філософська течія лівого екстремізму.
- •34. Розповсюдження лівого екстремізму як політичного руху.
- •35. Форми та прояви лівого екстремізму.
- •36.Особливості ідеологічної системи лівого екстремізму
- •37. Характеристика регіональних та ідеологічних моделей лівого ектсремізму
- •38.Більшовизм як синтез радикальних теорій
- •39.Троцькізм, ленінізм, сталінізм: характеристики та відмінності
- •40.Специфіка екстремістської практики анархістів
- •41.Місце людини в політичній теорії правого екстремізму
- •42.Партія та держава у правому екстремізмі
- •43. Правий екстремізм та соціальні орієнтири
- •46.Неофашизм як ідеологічна система та політична течія
- •47.Расизм в сучасному світі
- •48.Тоталітарний націоналізм як різновид правого екстремізму
- •49.Тероризм як політична практика екстремізму
- •50.Передумови та соціальна база сучасного тероризму
- •51.Теоретичні засади тероризму
- •52.Основні підходи до типології тероризму
- •53.Специфіка державного тероризму
- •54.Фундаменталізм як різновид релігійного тероризму
- •55.Сутнісні ознаки націоналістичного тероризму
- •56.Види тактичних установок терористичних угрупувань
- •57.Проблема міжнародного тероризму
- •58.Політична практика подолання тероризму
- •59.Ненасильство в політиці та політичний компроміс як національні способи подолання тероризму
- •60.Діяльність оон стосовно вирішення проблеми тероризму
35. Форми та прояви лівого екстремізму.
Анархізм (від - грецьк. anarchia — безвладдя) — це ідейно-політична течія, яка проголошує своєю метою знищення держави й заміну будь-яких форм примусової влади вільною і добровільною асоціацією громадян.
В основу анархо-індивідуалізму покладена ідея німецького філософа Макса Штірнера (1806—1856) про абсолютну свободу індивіда, який у своїх бажаннях і вчинках не має бути пов´язаним ні релігійними догмами, ні нормами права й моралі. Заперечуючи державу, М. Штірнер зводив соціальну організацію суспільства до так званої спілки егоїстів, метою якої було б налагодження обміну товарами між незалежними виробниками на основі взаємної поваги.
Вчення П. Ж. Прудона, назване «теорією взаємності», або «мютю-елізмом» (від франц. mutuel —взаємний), означало відмову від класової боротьби, прогнозувало, що робітничий клас має стати на шлях взаємної угоди з буржуазією. Найбільшого поширення воно набуло в 60-х роках XIX ст. У міру загострення класової боротьби, поширення революційних настроїв це вчення було витіснене анархо-комунізмом, найвідомішими теоретиками якого були російські революціонери Михайло Олександрович Бакунін (1814—1876) і Петро Олександрович Кропоткін (1842-1921)
Анархо-комуністична теорія П. О. Кропоткіна розроблена на грунті широких узагальнень у галузі природничих і суспільних наук. В основу свого вчення П. О. Кропоткін поклав сформульований ним «біологічний закон взаємної допомоги», який визначає нібито природне прагнення людей до співпраці, а не до боротьби одних з одними. На основі добровільно укладеної між об´єднаннями людей угоди буде створена федерація, як суспільство «вільного комунізму». Перехід до федерації вільних комун, які грунтуються на комуністичних засадах виробництва й розподілу, згідно з П. О. Кропоткіним, можливий лише через революційне руйнування всього того, що роз´єднує людей, насамперед приватної власності й держави.
Анархо-синдикалізм (від франц. syndicat — профспілка) ставить за мету знищення капіталістичного ладу за допомогою революційної боротьби профспілок. Виходячи з того, що основною функцією буржуазної держави є захист інтересів привілейованих верств суспільства, анархо-синдикалізм розглядає боротьбу з нею як головну складову процесу руйнування капіталістичного ладу, рушійною силою якого має бути не політична організація робітничого класу — партія, а економічна — профспілки.
Троцькізм виник на початку 20 сторіччя, як критика ленінської концепції революції і пролетарської держави. Основу його ідеології і політичної практики складає теорія перманентної (безперервної) революції, сутність якої полягає не в завоюванні пролетаріатом влади і переході до побудови соціалізму в окремій країні, а в постійному поглибленню революційних дій аж до здійснення соціалістичної революції у світовому масштабі. Ігноруючи буржуазно-демократичний етап революції в Росії, троцькістська теорія «перманентної революції» заперечувала революцюційну роль селянства, ідею гегемонії пролетаріату, союзу робітничого класу і селянства. Троцький стверджував, що в ході революції робітничий клас обов'язково прийде у ворожі зіткнення з широкими масами селянства, яке він розглядає як реакційну силу. Пролетаріат, за Троцьким, зможе втриматися при владі лише за підтримки пролетарських революцій в західно-європейських країнах або світової революції. Початок революції в окремій країні має стати початком ії перенесення в інші країни (експорт революції). Троцькізм заперечує можливість перемоги революції в окремій країні, внаслідок інтервенції капіталістичних держав.