- •2. Предмет дослідження навчальної дисципліни.
- •3. Методи вивчення спецкурсу.
- •4. Радикалізм як соціально-культурна традиція та суспільно політичний рух.
- •5. Ознаки та рівні радикальної свідомості.
- •6. Основні підходи щодо визначення екстремізму.
- •7. Тероризм як крайній вираз політичного екстремізму.
- •8. Радикалізм як політична свідомість.
- •9. Причини та передумови виникнення радикальної свідомості.
- •10. Зародження ідей радикалізму у працях теоретиків 18-19 ст.
- •11. Радикальна традиція Європі та Північній Америці.
- •12. Джерельна база лівого радикалізму.
- •13. Г. Маркузе: критика розвинутого індустріального суспільства.
- •14. Теорія перманентного бунту т.Адорно.
- •15. Поняття системи у лівому радикалізмі.
- •16. Політичні ідеї та установи лівого радикалізму.
- •17. Критика системи ліберального корпоративізму в радикал-демократизмі.
- •18. Еклектична сутність радикал-бунтарської політичної свідомості.
- •19. Радикал-романтизм та концепції контркультури та культурної революції.
- •20. Інтерпретація соціалістичних ідей радикал-соціалістами.
- •21. Передумови формування та ідейні джерела правого радикалізму.
- •22. Постулати доктрини правого радикалізму.
- •23. Політична теорія правого радикалізму.
- •24. Формування праворадикальної традиції у Франції та Великобританії.
- •25. «Дух Ямато» як підґрунтя право радикальної свідомості в Японії .
- •26.Різновиди правого радикалізму у сша
- •27. Радикал лібертаристська політична свідомість.
- •28.Радикал-етатизм: політологічна сутність та установки
- •29. Правопопулістська традиція в політичній свідомості.
- •30. Основні чинники поширення екстремістської ідеології.
- •31. Політологічні характеристики і соціальна база екстремізму.
- •32. Розмежування лівого та правого екстремізму.
- •33. Теоретико-філософська течія лівого екстремізму.
- •34. Розповсюдження лівого екстремізму як політичного руху.
- •35. Форми та прояви лівого екстремізму.
- •36.Особливості ідеологічної системи лівого екстремізму
- •37. Характеристика регіональних та ідеологічних моделей лівого ектсремізму
- •38.Більшовизм як синтез радикальних теорій
- •39.Троцькізм, ленінізм, сталінізм: характеристики та відмінності
- •40.Специфіка екстремістської практики анархістів
- •41.Місце людини в політичній теорії правого екстремізму
- •42.Партія та держава у правому екстремізмі
- •43. Правий екстремізм та соціальні орієнтири
- •46.Неофашизм як ідеологічна система та політична течія
- •47.Расизм в сучасному світі
- •48.Тоталітарний націоналізм як різновид правого екстремізму
- •49.Тероризм як політична практика екстремізму
- •50.Передумови та соціальна база сучасного тероризму
- •51.Теоретичні засади тероризму
- •52.Основні підходи до типології тероризму
- •53.Специфіка державного тероризму
- •54.Фундаменталізм як різновид релігійного тероризму
- •55.Сутнісні ознаки націоналістичного тероризму
- •56.Види тактичних установок терористичних угрупувань
- •57.Проблема міжнародного тероризму
- •58.Політична практика подолання тероризму
- •59.Ненасильство в політиці та політичний компроміс як національні способи подолання тероризму
- •60.Діяльність оон стосовно вирішення проблеми тероризму
4. Радикалізм як соціально-культурна традиція та суспільно політичний рух.
Радикалізм як політичну течію характеризують: стійке надання переваги рішучим методам перетворень, динамічні зміни поглядів і дій; звернення до простих форм вирішення складних проблем, прагнення до форсування подій; заперечення диктаторських методів; обстоювання демократичних перетворень без урахування меж підтримки їх масами; прагнення поліпшити соціальне законодавство; розширення інтеграції, насамперед західноєвропейської; розвиток міждержавних відносин без дискримінації тощо.
У країнах Східної Європи організаційні структури радикалізму на зразок західноєвропейських не склалися, однак як позиція, напрям суспільно-політичної думки, метод дій, політичної діяльності він має свої особливості і свої крайні форми вираження.
Як відомо, В. Ленін розумів розвиток капіталізму на початку XX ст. як його заключну фазу, переддень соціалістичної революції. Загострення революційної ситуації в той час створило ілюзію можливості прориву до соціалізму, вселяло віру в швидку перемогу. Незрілість матеріальних передумов соціалізму, здавалося, можна замінити "інверсією" історичного процесу, тобто спочатку взяти владу, а потім використати її як підойму економічного розвитку. Цим зумовлювався і основний акцент на ідеї диктатури пролетаріату. Низький рівень масової політичної свідомості і культури передбачалося компенсувати авангардною роллю пролетарської партії, покликаної внести у робітничий рух соціалістичну свідомість. Таке суспільне середовище дало життя ленінізму як ліворадикальній інтерпретації марксизму.
Відомий крайній радикалізм Й. Сталіна. Сталінізм втілив у життя концепцію радикального перетворення суспільства методами насильства і необмеженого терору на основі перекручення і догматичної інтерпретації марксизму. Можна також говорити про радикалізм М. Хрущова, який прагнув обігнати історичний процес. 80-ті роки поставили проблему радикального перетворення країн, що орієнтувалися на соціалістичний ідеал. Радикалізм М. Горбачова пов'язаний з бажанням шляхом "прискорення", "оновлення" досягти "більше демократії", "більше соціалізму" за короткий строк. Тут сталися докорінні зміни. Саме радикали вимагали і добивалися скасування 6-ї статті Конституції СРСР про керівну роль КПРС, змін в урядових програмах, встановлення президентської влади, досягнення суверенітету і незалежності України тощо.
Радикалізму політики властиві пошук простих способів вирішення складних проблем; прагнення твердо запрограмувати зміни; абсолютизація можливостей раціонального управління; намагання форсувати події, що призводять до розриву між засобами і цілями політичної дії (цілі можуть бути благородними, засоби реалізації — безчесними); стійке тяжіння до використання крайніх засобів політичної дії, що породжує імпульси до насильства, віру в ефективне вирішення за його допомогою будь-яких політичних проблем; прояви правового нігілізму, що розглядається як вияв свободи, політичний запал та ін. Радикалізм не слід плутати з екстремізмом. Політичний екстремізм (від лат. extremus — крайній) — це схильність до крайніх поглядів і методів у політиці та ідеології.