37_DFU_2.1 / DFU_Dopolnenie_2cr

цифічність методу можна підвищити, якщо викорис­ товувати не абсолютні значення оптичних густин, а спектральні відношення.

2.2. Випробування на граничний вміст домішок. Якщо ультрафіолетова спектрофотометрія використовуєть­ ся у випробуваннях на граничний вмістдомішок, тре­ ба показати, що аналізовані домішки дають достатній внесоку вимірювану оптичну густину. За вибраноїдов­ жини хвилі має бути встановлена оптична густина, відповідна нормованій концентрації аналізованої до­ мішки.

2.3. Кількісне визначення. Якщоультрафіолетова спек­ трофотометрія використовуєтьсядлякількісного виз­ начення, то треба оцінити вплив домішок на світло­ поглинання. При кількісному визначенні не рекомендується використовувати питомий показник поглинання. Якщо питомий показник поглинання усе ж застосовується, то його значення треба установлю­ вати на підставі міжлабораторного дослідження, ви­ користовуючи серії з відомою чистотою. Чистота цих зразків має оцінюватися з використанням різних ме­ тодів, які включаютьяк методи розділення, так і абсо­ лютні методи (які не вимагають використання стан­ дартного зразка).

з. Неінструментальні випробування на чистоту

ідопустимі межі вмісту домішок

З.l. Зовнішній вигляд розчину (2.2. 1 і 2.2.2). Це візуальні випробування, призначені для оцінки загальної чис­ тоти субстанції ізасновані на порівнянні забарвлення (або опалесценції) випробовуваного розчину і серії еталонів. Часто невідомо, якідомішки і в якій концен­ Tpaцiї зумовлюють забарвлення або опалесценцію. У цьомуразі валідація грунтується на зіставленніданих, одержанихдлярізнихсерій, поданихвиробником (або виробниками). Якщо домішки відомі і доступні, валі­ дацію цього методу проводять шляхом порівняння з більш досконалим методом.

"'З.2. Кислотність і лужність. Це неспецифічне випро­

бування є однієюз характеристикчистоти зразка і ви­ користовуєтьсядля контролю протолітичнихдомішок.

3.2. /. Вибір показника «рН» або «Кислотність/луж­ ність» для контролюякості субстанцій. Для контролю протолітичнихдомішок в субстанціяхвикористовують два випробування:

І ) напівкількісне титрування з використанням інди­ каторного або потенціометричного визначення кінце­ вої точки титрування - випробування « Кислот­ ність/лужність» ;

2) вимірювання рН.

Якщо речовина має буферні властивості, переважаю­ чим є вимірювання рН. В іншомуразі рекомендується титр иметрична методика. В ипробування « Кис­ лотність/лужністЬ» застосовують також, якщо випро­ бовувана субстанція не гідролізується або нерозчинна у воді.

Питання вибору в ипробування « Кислотність/ лужність» або «рН» при розробці аналітичної норма­ тивної документації або монографії на субстанцію може бути вирішене на підставі оцінки буферних вла­ стивостей самої субстанції.

Для оцінки буфернихвластивостей субстанціїбудують кривупотенціометричноготитрування водного розчи­ ну (або, у разі нерозчинниху воді речовин, - екстракту (водної витяжки» необхідної концентрації (від 1 0 г/л до 50 г/л), як титрант використовують 0. 01 М розчин кислоти хлористоводневої або о.ol м розчин натрію гідроксиду, відповідно. Точка перетину на кривих тит­ рування є справжнім рН розчинуідлячистоїсубстанції знаходиться на перетині з віссю рН. Ступенем буфер­ ної ємності випробовуваного розчину є величина су­ марного зсуву рН ( pH), розрахована із кривої титру­ вання в результатідодаваннядо 1 О мл випробовуваного розчину 0.25 мл 0. 01 М розчину натрію гідроксиду, а

потім до інших 1 0 мл того самого розчину - 0.25 мл

о.о/ Мрозчину кислоти хлористоводневої. Чим більша величина pH, тим менша буферна ємність розчину.

Величина pH випробовуваного розчину визначає вибірметодудля регламентаціїпротолітичнихдомішок за наведеною нижче схемою (Табл. 2). Класифікація субстанцій базується на тому, що для більшості інди­ каторів перехід забарвлення відбувається в межах 2 одиниць рН.

Шляхом зміни концентрації випробовуваного розчи­ ну можна змінювати клас буферності, до якого попа­ дає випробовувана субстанція, за схемою, наведеною у Табл. 2. При цьому буде змінюватися і форма кривої титрування. Якщо можливо, не слід виходити за межі зазначених вище концентрацій. Однак, якщо речови­ надуже мало розчинна у воді, можливе використання розчинів із концентрацією менше 1 0-50 г/л.

Таблиця 2

У деяких випадках випробування «Кислотність/луж­ ність» неможливо провести за допомогою індикатора або через забарвлення самого індикатора, або через розклад самої речовини. У такому разі випробування проводять електрометрично (потенціометрично). Якщо додавання кислоти або лугу спричиняє руйну­ вання молекули субстанції або випадання осаду, слід, не зважаючи на буферні властивості, відмовитися від проведення випробування « Кислотність/лужність» на користь вимірювання рН.

Розчини готуютьіз використанням води, вільноївідвуг­ лецю діоксиду, Р....

3.3. Випробування на допустимі межі вмісту аніонів і ка­ тіонів (2.4). Придатність цих випробувань треба дове­ сти щляхом використання методу добавок і/або по­ рівняння з іншими, більш досконалими методами.

Сульфатна зола (2.4. 14). Це випробування призначене для визначення суми катіонів металів, присутніх в органічних субстанціях, але не придатне для неорга­ нічнихсолей органічнихсполук. Звичайно межа не має перевищувати 0. 1 %. Цей метод не потребує валідації.

8ажкіметали (2.4.8). Застосовують різні способи про­ ведення цього випробування. Звичайно межа вмісту важких металів становить 0.00 1 % ( 1О ррт) або 0.002 % (20 ррт), але іноді і 0.0005 % (5 ррт), що знаходиться поблизу межі виявлення.

Для валідації випробування на важкі метали аналізу­ ють випробовуваний зразок і зразок, спеціально заб­ руднений свинцем у відповідній концентрації. Забарв­ лення випробовуваного зразка має бути меншим, а забрудненого зразка таким, щодорівнює або більшим за забарвлення еталона.

Для ряду методик, що вимагають спалювання зразка, існує небезпека втратдеяких важких металів (такихяк, наприклад, ртуть і свинець у присутності хлоридів). У тому разі, коли це можливо, контролюють вміст важ­ ких металів методом атомно-абсорбційної спектро­ метрії або іншим інструментальним методом.

Якщо відомо, що при синтезі субстанції використо­ вується каталізатор, наприклад, паладій, нікель або родій, то Їх вміст доцільно контролювати колоримет­ ричними або інструментальними методами (наприк­ лад, атомно-абсорбційна спектрометрія та ін.)

Кольорові реакції або реакції осадження. Для окремих катіонів і аніонів описані граничні випробування, зас­ новані на візуальному порівнянні забарвлення або опалесценції. При цьому необхідно довести, що:

-забарвлення абоопалесценція для нормованих кон­ центрацій виразно видні;

-знайдена концентрація доданого іона однакова як для випробовуваного розчину, так і для розчину по­ рівняння (як візуально, так і задопомогою методів, заснованих на вимірюванні поглинання);

-значення оптичної густини розчинів, що містять 50 %, 1 00 % і 1 50 % аналізованої домішки від нор­ мованої концентрації, мають значуще відрізнятися;

-визначення домішки на рівні нормованої концент­ рації проводять не менше щесті разів і обчислюють стандартне відхилення. Знайдена концентрація має складати не менше 80 % від уведеної, а відносне стандартне відхилення - не більше 20 %.

Доцільно провести порівняння.результатів гранично­ го випробування з результатами кількісного визначен­ ня з використанням незалежного методу, наприклад, атомно-абсорбційної спектрофотометрії для катіонів або іонноїхроматографіїдляаніонів. Результати, одер­ жані двома методами, мають бути близькими.

4. Атомно-абсорбційна спектрометрія (2.2.23)

Метод атомно-абсорбційної спектрометрії (ААС) зас­ тосовують для випробувань щодо визначення вмісту окремих елементів, присутніх у зразку.

4. 1 . Специфічність. Специфічність даного методу виз­ начається тим, що атоми аналізованого елемента по­ глинають характеристичне випромінювання від дже­ рела зі строго дискретними довжинами хвиль, відповідними даному елементу. Однак можливі пере­ шкоди внаслідок як оптичних, так і хімічних ефектів. Перед початком валідації необхідно виявити такі пе­ решкоди і, якщо можливо, зменшити їх вплив шля­ хом використання відповідних засобів.

Ці перешкоди можуть призвести до систематичної похибки при використанні методу прямого калібру­ вання або до зміни чутливості методу. Основним дже­ релом похибки в методі ААС є похибки, пов'язані з процесом калібрування і заважаючим впливом мат­ риці.

4.2. Калібрування. Використання лінійної моделі ка­ лібрування описано у загальній статті 2.2.23 «Атомно­ абсорбційна спектрометрія» . Для доведення придат­ ності лінійної регресійної моделі рекомендується використовувати не менше п'яти калібрувальних роз­ чинів. У деяких випадках можливе використання па­ раболічної моделі калібрування. При цьомутакож ви­ користовують не менше п'яти калібрувальних розчинів. Рекомендується використовувати концент­ раціїкалібрувальних розчинів з рівномірним розподі­ лом всередині діапазону застосування.

Для кожної концентрації рекомендується виконувати не менше п'яти вимірювань.

Проблеми з калібруванням часто можуть виявлятися візуально. Однак калібрувальні графіки самі по собі не можна використовувати як доказ придатності методу калібрування. Калібрувальний графік подають у тако­ му вигляді:

а) На графіку відкладають виміряні оптичні густини як функції концентрацій і будують криву, що описує цю калібрувальну функцію, разом зйдовірчими інтер­ валами. Експериментальні точки мають знаходитися у межах довірчого інтервалу побудованої кривої.

Ь) На графіку відкладають залишкові відхилення (різниці між виміряними і обчисленими за калібру­ вальним графіком оптичними густинами) як функції концентрації. ці різниці маютьрозподілятися навко­ ло осі абсцис випадковим чином.

Удеяких випадках розкид значень сигналу зростає із зростанням концентрації, що може бути виявлено з графіка залишкових відхилень або статистичними ме­ тодами. При цьому найбільша ,..прецизійність....може бути досягнута при використанні калібрування з ва­ говими множниками. Може бути застосована як лінійна, так і квадратична вагова функція.

Уразі використання вагової моделі будується графік зважених різниць (тобто різниць, помножених наваги) як функції концентрації у такий спосіб:

а) На графіку відкладають виміряні оптичні густини як зважені функції концентрацій і будують криву, що описує цю калібрувальну функцію разом з ії довірчи­ ми інтервалами.

Ь) На графіку відкладають зважені залишкові відхилення (тобто зважені різниці між виміряними й обчисле­ ними за калібрувальним графіком оптичними густи­ нами) як функції концентрації.

Необхідно показати, що модельдостатньо точно опи­ сує експериментальні дані.

4.3. Ефекти матриці. Якщодля одержання калібруваль­ ноїфункції використовуютьметодкалібрувальноїкри­ вої, то необхідно показати, що чутливістьдля розчину аналізованого зразка і калібрувальних розчинів одна­ кова.

Якщо застосовується калібрування у вигляді прямої лінії, відмінності у чутливості можуть бути виявлені шляхом порівняння нахилів калібрувальної прямої, одержаноїз використанням еталоннихрозчинів, і роз­ чинів, одержаних внесенням стандартної добавки до випробовуваного розчину. ,..Прецизійність....оцінки нахилів обох прямих залежить від числа і розподілу точок вимірювання. Томудля побудови обохрегресій­ них ліній рекомендується використовувати достатнє число точок (не менше п'яти) і обирати концентрації переважно на межах діапазону калібрування.

Обгрунтуванням для можливості використання мето­ ду калібрувальної кривої є незначущість розходжень нахилів одержаних прямих за критерієм Стьюдента. Якщо розходження істотні, то використовують метод стандартних добавок.

4.4. Межа виявлення і межа кількісного визначення (ме­ тод заснований на стандартному відхиленні сигналу кон­ трольного досліду див.7.3. 1 і 8.3. 1, розділ В). В и кону­ ють контрольні досліди , для яких най краще використовувати розчини « плацебо>}, які містять усі компоненти зразка, за винятком визначуваного. Якщо такі контрольні досліди виконати неможливо, допус­ тимо використовувати холості розчини, що містятьусі

реагенти і приготовані так само, як і випробовуваний розчин.

5. Розділювальні методи

5.1. Хроматографічні методи. Різноманітні хромато­ графічні методи можуть використовуватися для іден­ тифікації, контролю домішок і кількісного визначен­ ня. Нижче описані особливості валідаціїданихметодів.

5.1.1. Тонкошарова хроматографія (2.2.27)

Специфічність. Для випробувань ідентифікаціїзвичай­ но не можна домогтися специфічності, використову­ ючи тільки тонкошарову хроматографію (ТШХ) саму по собі, однак достатня вибірність може бути досяг­ нута при поєднанні ТШХ з іншими методами. Якщо для граничного випробування вибірність недостатня, то використовують додаткове(і) випробування для контролю домішки (домішок), зона якої не була відділена від інших зон. Необхіднодовести вибірність сукупності використовуваних методик. Для випробу­ вань ідентифікації поліпшення вибірності може бути досягнуте при використанні обприскування реакти­ вом, який дозволяє розрізняти близькі сполуки за кольором.

Стаціонарна фаза. Необхідно показати, що дане вип­ робування придатне для проведення аналізу на плас­ тинках одного типу, але різного походження.

Тест « Перевіркапридатностіхроматографічної системи>}.

Такий тест звичайно проводиться для підтвердження розділення двох сполук, які близько елююються, од­ нією з яких є аналізована речовина. Необхідно довес­ ти, що розділення вибраних сполук гарантує при­ датність системи для досягнення поставлених цілей.

Для випробувань на вміст домішок необхідно врахо­ вувати таке:

Виявлення. Необхідно уникати використання особли­ вих обприскуючих реагентів, якщо у методиці не ви­ користовується стандарт нормованоїдомішки.

Межа виявлення. Якщо використовують кількісну інструментальну методику,длявизначення межі вияв­ лення використовують підходи, описані у пункті 7 роз­ ділу В. Якщо використовують візуальну методику, то необхідно показати, що виявляється кількість, відпо­ відна зазначуваній межі виявлення.

Коефіцієнт перерахунку. Якщо домішки доступні, то необхідно показати, що чутливості визначення доміш­ ки і основної речовини близькі. Для випробувань на допустимі межідомішок відмінності у чутливостях мо­ жуть бути показані шляхом порівняння меж виявлен­ ня.

Межа кількісного визначення, лінійність, діапазон і збіжність. Ці дані необхідно подавати при викорис­ танні інструментальної кількісної ТШХ.

5.1.2. Рідинна хроматографія (2.2.29)

ІДЕНТИФІКАЦІЯ

Специфічність. Для випробувань ідентифікаціїзвичай­ но не можна домоггися специфічності, використову­ ючи лише рідинну хроматографію саму по собі, проте достатня вибірність може бути досягнута при по­ єднанні рідинної хроматографії з іншими методами. Вибірність має бути показана для часів утримування, відносних часів утримування або для коефіцієнтів ємності для аналізованоїречовини і близьких за будо­ вою речовин. Ці дані необхідно подавати для декіль­ кох стаціонарних фаз одного типу.

ВИПРОБУВАННЯ НА ГРАНИЧНИЙ ВМІСТ ДОМІШОК

Специфічність. Вибірність розділення. Має бути пока­ зано розділення відомих і можливихдомішок з основ­ ною речовиною і, якщо можливо, між собою. Спе­ цифічність може бути підтверджена при використанні для детектування мас-спектрометра. Домішки, які не відділяються від основної речовини, мають контролю­ ватися іншим методом. Необхідно подавати дані про час утримування, відносний час утримування або ко­ ефіцієнт ємності для основноїречовини і домішок. Ці дані мають подаватисядлядекількохстаціонарнихфаз одного типу.

Вибірність детектуючої системи. Вибір детектора і умов детектування має бути обгрунтований. Спе­ цифічність може бути підтверджена, наприклад, при використанні для детектування мас-спектрометра.

Коефіцієнт перерахунку. Якщо домішки доступні, не­ обхідно показати, що чутливості визначеннядомішки

іосновноїречовини близькі (при використанні УФ-де­

тектування - за вибраноїдовжини хвилі детектування; це необхідно показати і для інших типів детекторів - наприклад, рефрактометричного або кондукто­ метричного). Якщо відношення чутливостей відомої домішки і основної речовини виходить за межі 0.8-1 .2

іякщо допустима межа вмісту цієї домішки більше

0. 1 %, то необхідно використовувати коефіцієнт пере­ рахунку або стандарт нормованої домішки я к зовнішній стандарт.

Межа виявлення або кількісного визначення. Ці межі мають визначатисядля методу зовнішнього стандарту при використанні розведень випробовуваної субстан­ ціїабопри використанні стандартудомішки. Якщо пік домішки виходить у безпосередній близькості від піка субстанції (особливо якщо безпосередньо за ним), то межа виявлення або кількісного визначення має уста­ новлюватися за цією домішкою. Метод, описаний у пункті 7 розділу В, придатний для обчислювання обох зазначених меж.

Стабільність. Необхідно подавати дані, що підтверд­ жуютьтермін придатності випробовуваного розчину і

розчинупорівняння. Також мають подаватисядані про стабільність рухомої фази.

Ступінь витягу. При використанні екстракції необхід­ но вивчити ступінь витягу відомих і доступних домі­ шок за оптимальних умов. Необхідно подати дані, які підтверджують, що екстракціязабезпечує достатню "прецизіЙність..olll.

Одержання похідних. Якщо використовують передабо післяколонкове одержання похідних, необхідно уста­ новиТи оптимальні умови реакції (час, температура та ін.) і дослідити стабільність одержаних похідних.

Тест « Перевірка придатності хроматографічної систе­ ми» . Як описано дЛЯ ТШХ. Використання співвідно­ шення сигнал/шум вимагається лише тоді, коли межа визначення і нормована межа вмісту домішки близькі.

КІЛЬКІСНЕ В ИЗНАЧЕННЯ

Специфічність. Це бажана, але не основна вимога. Якщо метод не специфічний, то можливість його ви­ користання забезпечується низьким рівнем вмістудо­ мішок, які контролюються іншим випробуванням.

Тест « Перевірка придатності хроматографічної системи».

Як описано для ТШХ.

5 . 1 .3. Газова хроматографія (2.2.28)

ІДЕНТИФІКАЦІЯ

Специфічність. Як описанодля рідинноїхроматографії.

ВИПРОБУВАННЯ НА ГРАНИЧНИЙ В МІСТ ДОМ ІШОК

Специфічність. Якописанодлярідинноїхроматографії.

Коефіцієнт перерахунку. Як описано для рідинної хро­ матографії. Мають подаватися коефіцієнти перерахун­ ку нормованої домішки відносно основної речовини. Це особливо важливо при використанні селективних детекторів, таких як детектор з електронного захвату та ін.

Межі виявлення і кількісного визначення. Як описано для рідинноїхроматографії.

Стабільність. Як описано для рідинної хроматографії.

Одержання похідних. Як описано для рідинної хрома­ тографії.

Внутрішній стаидарт. Необхідно показати, що за виб­ раних умов пік внутрішнього стандарту не перекри-

2.2. Фізичніта фізико-хімічні методи

вається з піками можливих домішок або основної речовини.

Ступінь витягу. Як описанодля рідинноїхроматографії.

ТЕСТ «ПЕРЕВІРКА ПРИДАТНОСТІ ХРОМАТОГРАФІЧНОї СИСТЕМ И»

Нижче наводяться деякі особливості, які необхідно враховувати для даного тесту.

Відношення Сигнал/Шум. Звичайно визначають для СИГНa,rIів,рівних або дещо більших за межу виявлення і межу кількісного визначення.

Ступінь розділення. Визначають для піка аналізованої речовини і найближчого піка домішки або для піка аналізованої речовини і піка внутрішнього стандарту. Якщо коефіцієнт асиметрії відрізняється від прийня­ тогодіапазону (0.8- 1 .2), доцільно нормувати його межі "(2.2.4б) . Це особливо важливо у тому разі, коли ви­ користовуються набивні колонки або пік нормованої домішки елююється безпосередньо за піком основної речовини. Там, де можливо, підтверджують виконан­ ня випробування з використанням колонок подібно­ го типу.

Метод аналізу рівноважної парової фази. Цей метод за­ стосовуютьдля аналізулегколетких речовин. Необхід­ но показати, що вибрані температура і час попереднь­ ого нагрівання посудин з випробовуваним зразком забезпечують установлення рівноваги. Треба вивчити вплив матриці. Ефекти впливу матриці можна усуну­ ти при використанні методу стандартних добавок.

КІЛЬКІСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ

Специфічність. Як описанодля рідинноїхроматографії.

Тест «Перевірка придатності хроматографічної системи».

Як описано для рідинної хроматографії.

6. Визначення води напівмікрометодом (2.5.12)

Для підтвердження коректності використання йодсір­ чистихреактивів, які відрізняються за складом від йод-

сірчистого реактиву Р (наприклад, реактив Карла Фішера), слід провести валідацію одним із наведених нижче методів.

6 . 1 . Метод добавок. Визначають вміст води ( тн,о , мг) у субстанції відповідно до методики, зазначеної в ок­ ремій статті. Визначення проводять не менше п'яти разів. Потім до випробовуваного зразка додають, за­ побігаючи впливу атмосферноївологи, підхожий об'єм стандартизованого розчину води вметанолі Рі визна­ чають вміст води (Щ, мг). Визначення проводять не менше п'яти разів для різних об'ємів стандартизова­ ного розчину у прийнятному діапазоні застосування методики.

Методом найменших квадратів розраховують парамет­ ри лінійної залежності знайденого вмісту води від кількості доданої води: тангенс кута нахилу (Ь), точку перетинання з віссю ординат (а) і точку перетинання

екстрапольованої калібрувальної прямої з віссю абс­ цис (d).

Значення тангенса кута нахилу Ь має знаходитися в межах від 0.975 до 1 .025 (±2.5 %). Відносні похибки еІ і е2, У відсотках, обчислюють за формулами:

е] = а - тн2о . 100; тн2о

е2 - d - тн,о . 1 00

тн,о

еІ і е2 не мають перевищувати ±2.5 %.

Для кожного з визначень розраховують знайдену кількість у відсотках від доданої кількості. Середнє значеннядля п'яти визначень має становити від 97.5 %

до 102.5 %.

6.2. Порівняння з арбітражним методом. Визначають вміст води напівмікрометодом та іншим підхожим ва­ лідованим методом, наприклад, методом газової хро­ матографії (2.2.28), методом термічного аналізу (2.2.34) та ін.

Середні значення, одержані напівмікрометодом і арбітражним методом, не мають відрізнятися статис­ тично значущо.

межа вмісту за специфікацією, у відсотках;

",О. РЕКОМ ЕНДАЦІЇ ЩОДО КРИТЕРІЇВ ПРИ П РОВЕДЕННІ ВАЛІДАЦІЇ ДЛЯ М ЕТОДИ К КІЛЬКІСНОГО АНАЛІЗУ

1 . Вимоги до невизначеності аналізу

Повна невизначеність аналізу (дА,) , у відсотках, вира-

жена як однобічний відносний довірчий інтервал для рівня довірчої імовірності 95 %, не має перевищувати значення, наведені у Табл. 3.

Рекомендується також проводити прогноз невизначе­ ності аналізу (для оцінки коректності методики при виконанні аналізу в іншій лабораторії).

Звичайно повнуневизначеність аналізудА> можна роз­ бити на складові, пов'язані з невизначеністю пробо­

підготовки (L1sp) і з невизначеністю кінцевої аналітич­ ної операції (L1FAO)'

При прогнозі L1sp виходять з наступних вимог до гра­ нично припустимих похибокдля мірного посуду, вагів і приладів (табл. 4).

Прогнозована невизначеність кінцевої аналітичної операції (L1FAO) дЛЯ хроматографічних методик може

бути розрахована з вимог до відносного стандартного відхилення у випробуванні на придатність хроматог­ рафічної системи (RSDma:J і використовуваного у ме­ тодиці числа хроматограм. Для спектрофотометрич­ них методик при прогнозі невизначеності кінцевої аналітичної операції рекомендується виходити з відносного стандартного відхилення оптичної густи­ ни з рандомізацією положення кювет, одержаного в

міжлабораторному експерименті (0.52 %), і числа па­ ралельнихвимірювань (рекомендується при виконанні аналізуі при оцінці невизначеності приймати, що чис­ ло паралельних вимірювань має бути не менше 3)

(2.2.25).

Рекомендується, щоб при розробці методик прогно­ зована невизначеність пробопідготовки була незначу­ ща, тобто виконувалося співвідношення:

l:!.sP $; 0.32 · l : !As.

Дане співвідношення не завжди може бути виконане. Так, у разі звичайноїспектрофотометріїу варіанті ме­ тоду стандарту основним джерелом невизначеності результатів є, як правило, пробопідготовка. Однакдля хроматографічних методик передбачається, що зви­ чайно основним джерелом невизначеності є кінцева аналітична операція. Якщо невизначеність (прогнозо­ вана чи вивчена експериментально), пов'язана з про­ бопідготовкою, Є значущою, то до невизначеності кінцевої аналітичної операції (тобто, до RSDmax в тесті на перевірку придатності хроматографічної системи) треба ставити, відповідно, більш жорсткі вимоги, щоб забезпечити виконання критеріївдля повної невизна­ ченості аналізу.

2. Валїдаційні характеристики: рекомендації з проведення експерименту і з критеріїв прийнятності

2 . 1 . Критерій незначущості. Підхід, що рекомендуєть­

ся, грунтується насистематичному застосуванні прин­ ципу незначущості, який викладено нижче. Довірчий інтервал А2 є значущим на рівні Р = 5 % (незначущим на рівні 1ОО - Р % = 95 %) у порівнянні з довірчим інтервалом А) , якщо сумарний довірчий інтервал

A + А; перевищує А) не більше, як на Р %, тобто виконується нерівність:

2.2. Нормалізовані координати. Усі подальші рекомен­ даціїданідля методу стандарту, що є основним у фар­ мацевтичному аналізі.

.Концентрації й аналітичні сигнали (площаабо висота піка, оптична густина та ін.) різних речовин можуть знаходитися в самих різних цифровихдіапазонах, що ускладнює розрахунок критеріївдля кожного конкрет­ ного випадку і позбавляє їхспільності та наочності (на­ приклад, подання прямоїлінії в реальних концентра­ ціях і площах п іків). Рекомендується проводити розрахунки в «нормалізованих» координатах, що доз­ воляє сформулювати єдині критерії, які пов'язані тільки здопусками вмісту, але не залежать від специф­ іки конкретних речовин.

Нехай Сі - концентрація аналізованої речовини в ї­ ому аналізованому розчині (чи зразку), Cst- концент­ рація цієї самої речовини в розчині порівняння (пе­ редбачається, що вона дуже близька до номінальної

концентрації). Аналогічно: Аі -аналітичний сигнал аналізованої речовини для і-ого аналізованого розчи­ ну, As, -аналітичний сигнал цієї самої речовини для розчину порівняння. Нормалізовані координатих, і У; визначаються у такий спосіб:

Надалі всі розрахунки і критерії приводяться для нор­ малізованих величин Х, і У;.

2.3. Лінійність, правильність і прецизіЙність. Рекомен­ дується одночасно проводити вивчення лінійності,

правильності і прецизіЙності. Для цьогоДЛЯ кількісних

випробувань має бути вивчено не менше 9 точок у ме­ жах досліджуваного діапазону методики. Для оцінки правильності і прецизійності використовують усі ре­ зультати, одержані при зивченнілініЙності. Для оцін­ ки правильності і прецизійності використовують відношення «знайдено/введено» , у відсотках (Z):

Zi = Хі . 100 %.

1'; = Ь · Хі + а,

де:

а -вільний член лінійної залежності для розрахова­ ної регресійної прямої;

Ь -кутовий коефіцієнтдля розрахованоїрегресійної прямої.

2.3. 1. 1. Вимоги до вільного члена (а)

Критерій статистичноїнезначущості. Вільний член а статистично незначуще відрізняється від нуля, якщо він не перевищує свій довірчий інтервал (.::1а):

lаl Lla = {(95%,n - 2) · Sa

де:

So -стандартне відхилення вільного члена ліl:lійної залежности для розрахованоїрегресійної прямої;

t -коефіцієнт Стьюдента для однобічного розподі­ лу,довірчої імовірності 95 % і числа ступенів сво­ боди v = n -2;

n -обсяг вибірки (число точок прямої).

Критерій практичноїнезначущості. Якщо перший кри­ терій не виконується, використовують критерій прак­ тичної незначушості для вільного члена. Внесок вільного члена в невизначеністьрезультатуаналізу має бути незначущим у порівнянні з максимально припус­ тимою невизначеністю аналізу. Оскільки максималь­ на похибка вноситься на межі діапазону, у якому ме-

тодика має давати коректні результати, до вільного члена висувають такі вимоги:

l l 0.32 · LlAs (%)

а

1 - (Хтіп 1 100)

де:

Хтіn - мінімальна концентрація для діапазону, в яко­ му валідується методика аналізу.

2.3. 1.2. Вимоги до залишкового стандартного відхилення (s,)

Довірчий інтервал розкиду точок навколо прямої дорівнює добутку критерію Стьюдента на залишкове

стандартне відхилення по осі абсцис (sx.rJ і не має пе­ ревищувати гранично припустиму невизначеністьана­

лізу.::1(числом ступенівсвободиточокпрямої v= n

S- S o

Х.О - Ь'

де:

Ь -кутовий коефіцієнт лінійної залежності.

2.3. 1.3. Вимоги до коефіцієнтdкореляції (г)

Концентрації, що досліджуються при вивченні лінійності, характеризуються стандартним відхилен­ ням Sy (%), яке розраховують за формулою:

При одержанні критеріїв для коефіцієнта кореляції зручно використовувати вираздля загального індексу кореляції R", окремим випадком якого є і коефіцієнт лінійної кореляціїг:

Rc = r = 1 " " -' 2

ПSy

Виходячи з вимогдо so, для коефіцієнта кореляції ма­ ють виконуватися такі вимоги:

r > 1 - LlA\ )2

(Sy . {(95%; n - 2)

2.3.2. Правильність

Правильність оцінюють за двома критеріями:

Критерій статистичної незначущості. Систематичну складову невизначеності (8) можна характеризувати відмінністю середнього значення для відношення «знайдено/введено» (Z) від 100 %. Систематична по­ хибка статистично не відрізняється від нуля, якщо відхилення Z від 100 % не перевищує свій довірчий інтервал:

<>% =1 z - 1001 ,

де:

L1z -довірчий інтервал, розрахований як зазначено у п. 2.3.3;

n -обсяг вибірки (число точок прямої).

Критерій практичної незначущості. Якшо наведене вище співвідношення не виконується, використову­ ють критерій незначущості цієї систематичної похиб­ ки в порівнянні з максимально припустимою невиз­

наченістю аналізу:

8% = 1:2 - 1001 0.32 · As

2.3.3. Прецuзійність

Однобічний довірчий інтервал L1zHe має перевищува­ ти максимально припустиму невизначеність аналізу

(.1,..):

z = Sz(%) · [(95%, n - 1) A'

Sz(%) = н n-l

де:

Sz - стандартне відхилення, виражене у відсотках, роз­ раховане для відношень «знайдено/введено» для всіх розчинів;

t- однобічний критерій Стьюдента для імовірності 95 % і числа ступенів свободи v = n-l;

n- обсяг вибірки (число точок прямої).

2.4.Приклад проведення експерименту і розрахунку критеріїв

2.4.1. Лінійність, правильність і nрецuзійність

Вивчення збіжності і правильності рекомендується проводити не менше як з 9 визначень, причомудослід­

жyBaHi концентрації мають охоплювати діапазон ме­ тодики. Оскільки вивчення збіжності і правильності оцінюється з відношення « знайдено/введено» (у відсотках) і проводиться з даних, одержаних при вив­ ченні лінійності, найбільш оптимальною є схема, коли аналізують 9 модельних розчинів, концентрації яких рівномірно розподілені в досліджуваному діапазоні методики (плюс розчин порівняння, концентрація якого близькадо номінальної).

Таблиця 5

Примітка:

*КВ - випробування **ОВ - випробування ***р - випробування

« « «

Кількісне визначення»; Однорідність вмісту для дозованих лікарських Розчинення для твердих дозованих лікарських

форм»; форм».