37_DFU_2.1 / DFU_Dopolnenie_2cr

Рідинна хроматографія

Складрухомоїфази. Кількість мінорного компонента­ розчинника може коригуватися до ± 30 % відносних або ± 2 % абсолютних, у залежності від того, що є більшим (дивися приклад вище). Ніякий компонент не може змінюватися більше, як на 1 0 % абсолютних.

рНводного KOMnoHeHmqpyxOMOЇфази: ± 0.2 рН, якщо не має інших зазначень в окремій статті, або ± 1 .0 рН, якщо аналізуються нейтральні речовини.

Концентрація солей у буферному компоненті рухомої фази: ± 1 0 %.

Довжина хвилі детектування: коригування не дозво­ ляється.

Нерухома фаза:

-довжина колонки: ± 70 %,

-внутрішній діаметр колонки: ± 25 %,

-розмір частинок: максимальне зменщення розміру - 50 %, збільщення розміру не дозволяється.

Швидкістьрухомоїфази: ± 50 %. Якщо в окремій статті зазначається час утримування основного компонен­ та, при зміні внутріщньогодіаметра колонки необхід­ не корегування щвидкості рухомоїфази. Якщо у квалі­ фікаційній частині окремій статті використовується число теоретичних тарілок, зменщення щвидкості ру­ хомої фази не дозволяється.

Температура: ± 10 %, але не вище 60 ОС.

Об'єм інжекції: може бути зменщений, якщо детекту­ вання і збіжність піків, що визначаються, залищають­ ся задовільними.

Градієнтнеелюювання: конфігурація використовувано­ гообладнання може значно змінювати коефіцієнт роз­ ділення, час утримування та відносні часи утримуван­ ня, зазначені в методиці. Якщо це трапляється, то причиною може бути надмірне значення об'єму зат­ римки, який є об'ємом між точкою, в якій зустріча­ ються два елюенти, і верхньою частиною колонки.

Газова хроматографія

Нерухома фаза:

-довжина колонки: ± 70 %,

-внутрішній діаметр колонки: ± 50 %,

-розмір частинок: максимальне зменщення розміру - 50 %, збільщення розміру не дозволяється,

-товщина nлівки: від -50 % до + 1 00 %.

Швидкість газу-носія: ± 50 %.

Температура: ± 10 %.

Об'єм інжекції: може бути зменшений, якщо детекту­ вання і збіжність піків, що визначаються, залишають­ ся задовільними.

Надкритична хроматографія

Склад рухомої фази. Для набивних колонок кількість мінорного компонента-розчинника може коригувати­ ся до ± 30 % відноснихабо ± 2 % абсолютних, у залеж­ ності від того, що є більшим. Для капілярних колонок коригування не дозволяється. .

Довжина хвилі детектування: коригування не дозво­ ляється.

Нерухома фаза:

-дО{Jжина колонки: ± 70 %,

-внутрішній діаметр колонки:

±25 % (набивні колонки),

±50 % (капілярні колонки),

-розмір частинок: максимальне зменшення розмі­ ру - 50 %, збільщення розмірунедозволяється (на­ бивні колонки).

Швидкість газу-носія: ± 50 %. Температура: ± 10 %.

Об'єм інжекції може бути зменшений, якщо детекту­ вання і збіжність піків,що визначаються, залишають­ ся задовільними.

КІЛ ЬКІСНІ ВИЗНАЧЕННЯ

-Сигнал детектора. Чутливість детектора - це сиг­ нал на виході, віднесений до одиниці концентрації або маси речовини в рухомій фазі, що входить до детектора. Коефіцієнт відносної чутливості детек­ тора, який звичайно називається коефіцієнтом чут­ ливості, виражає чутливістьдетектора по відношен­ нюдо стандартноїречовини. Коефіцієнт перерахунку є величиною, оберненою до коефіцієнта чутливості.

-Метод зовнішнього стандарту. Концентрацію ана­ лізованого компонента (ів) розраховують із по­

рівняння сигналу (ів) (піка (ів», одержаного(их) для випробовуваного розчину та розчину порівняння.

-Методвнутрішнього стандарту. Рівні кількості ком­ понента (внутріщній стандарт), який розділяється з випробовуваною субстанцією, вводяться у випро­

бовуваний розчин і розчин порівняння. Внутріщній стандарт не має реагувати з випробовуваною суб­ станцією. Він має бути стабільним і не містити до­ міщки з часом утримування, близьким до випробо­ вуваної субстанції. Концентрацію випробовуваної субстанціїрозраховують із порівняння відношення площ або висот піків, що відповідають аналізованій речовині та внутрішньому стандарту у випробову­ ваному розчину, із відношенням площ або висот піків, що відповідають речовині тавнутрішньому стандарту в розчині порівняння.

-Метод внутрішньоїнормалізації. Відсотковий вміст одного або декількох компонентів випробовуваної субстанції розраховують як відсоток площі цього (цих) піка (піків) у загальній площі всіх пікіВ, за ви­ нятком піка розчинників або інших доданих реа-

гентів, а також тих піків, що мають площу менщу від невраховуваного мінімуму.

-Метод калібрувальної функції. Визначають за­ лежність між виміряним або обчисленим сигналом (у) і кількістю (концентрація, маса тощо) випробо­ вуваноїсубстанції(х) і розраховують калібрувальну функцію. Результати випробування розраховують, виходячи з виміряного або обчисленого сигналу випробовуваноїсубстанції задопомогою оберненої функції.

Уметодиках кількісного визначення компонентів в окреміх статтях можуть бути описані методи зовніш­ нього та внутрішнього стандартів або калібрувальної функції, в той час як метод внутрішньої нормалізації звичайно не застосовують. У випробуваннях на суп­ ровідні домішки звичайно застосовуютьабометод зов­ нішнього стандарту з одним розчином порівняння або метод внутрішньої нормалізації. Однак, якдля методу внутрішньої нормалізації, так і для методузовнішньо­ го стандарту, коли для порівняння використовується розведення випробовуваного розчину, чутливості суп­ ровіднихдомішокмаютьбути близькими до власне ре­ човини (коефіцієнти чутливості мають бути в межах від 0.8 до 1 .2). В іншомуразі втекст методики повинні вводитися коефіцієнти перерахунку.

Якщо, у випробуванні на супровідні домішки визна­ чається сума домішок або проводиться кількісне виз­ начення домішки, важливим є вибір відповідних по­ рогових настройок умови інтегрування площі піка. У таких випробуваннях невраховуваниймінімум (наприк­ лад, площі піків, які знаходяться нижче межі, що бе­ реться в розрахунок) складає звичайно 0.05. Таким чином, порогові значення системи зборуданих відпо­ відають, щонайменше половині невраховуваного мінімуму. Інтегрування площ піківдомішок, що не по­ вністю відділяються від основного піка, проводять пе­ реважно екстраполяцією западина/западина (танген-

ційне розділення). П іки, що відповідають розчин­ нику (ам), який використаний для розчинення зраз­ ка, також не мають враховуватися.

__N

ПРИДА ТИ/СТЬ СИСТЕМИ

Методика. При використанні Табл. 2.2.46.- 1 необхід­ но стежити, щоб повна невизначеність методики ана­ лізу відповідала вимогам статті 2.2.N.2«Валідація ана­ літичнихметодик івипробувань. D. Критеріїпроведення валідаціїдля методик кількісного визначення».

Якщо невизначеність пробопідготовки є незначущою у порівнянні з повною невизначеністю методики ана­ лізу (див. там же), до значень RSDmax рекомендується застосовувати вимоги Табл. 2.2.46-2.

Якщо одержане значення RSD не перевищує значен­ ня RSDmax, наведене у Табл. 2.2.46.-2, поперемінно хро­ матографують однакову кількість n по разів розчин порівняння і випробовуваний розчин (або декілька випробовуваних розчинів, якщо аналізують декілька серій).

Можливе істотне зменшення величини n за рахунок об'єднання виборокрозчинів порівняння та випробо­ вуваного(их) розчину(ів) із розрахунком об'єднаного відносного стандартного відхилення (див. статтю

« Статистичний аналіз результатів хімічного eKcnepUMeHmyN» ).

Таблиця 2.2.46.-2

84

ДЕРЖАВНА ФАРМАКОПЕЯ УКРАЇН И 1 .2

2.2.N.2. ВAJIІДАЦІЯ АНAJІІТИЧНИХМЕТОДИК І ВИПРОБУВАНь1

У статті описуються процедури, застосовувані для валідації методик і ВИПРОбувань2, які включаються до монографій Державної Фармакопеї України і peє­ страційних Документів..оІІІна лікарські засоби та до­ поміжні речовини (окремі статті). Оскільки до окре­ мих статей включаються різні інструментальні і неінструментальні випробування (визначення справж­ ності, контрольдомішок, кількісне визначення та ін.), вимоги до валідації випробування залежать від його типу і застосовуваного аналітичного методу.

А. ТЕРМІ Н И І В ИЗНАЧЕННЯ, ВИКОРИСТОВУВАНІ ПРИ ВАЛІДАЦІЇ АНАЛІТИЧНИХ М ЕТОДИК

1. Вступ

Валідація аналітичної методики - це експерименталь­ ний доказ того, що методика придатна для розв'язан­ ня поставлених завдань.

Валідаційні характеристики методик, застосовувані для цілей ідентифікації, контролюдомішокі кількісно­ го визначення, наведені у Табл. І .

2. Аналітичні випробування і методики, які підлягають валідації

У статті розглядається проведення валідації для таких випробувань:

-випробувань на ідентифікацію;

-кількісних випробувань для визначення домішок;

-випробувань на граничний вміст3для контролюдомішок;

-кількісних випробувань для визначення діючої ре­ човини та інших компонентів (наприклад, консер­ вантів) у субстанціях і готових лікарських засобах.

Усі аналітичні методики і випробування, які входять до монографії і аналітичноїнормативноїдокументації, маютьбути валідовані. Однакдля валідаціїдеяких вип­ робувань, наприклад, таких як «Розчинення» або « Розмір часток» , можуть бути потрібними інші валі­ даційні процедури, не описані у загальній статті.

Yci методики і випробування, включені у Фармако­ пею, є валідованими і потребують проведення тільки верифікації (перевірки). Верифікація має підтверди­ ти на підставі експериментальних даних, що дана ла­ бораторія спроможна коректно відтворити фармако­ пейну методику чи випробування (тобто - для конкретного аналітичного обладнання, для даних ви­ користовуваних реактивів, уданих умовахлаборатор­ ного середовища, при виконанні аналізу аналітиками даної лабораторії і т.п.).

Для контролю якості готових лікарських засобів фар­ макопейні методики можуть використовуватисятільки після підтвердження, що даний склад лікарського за­ собу не призводить до неприйнятного погіршення метрологічних характеристик методики (наприклад, правильності, лінійності, або прецизійності методи­ ки). Без експериментального підтвердження не мож­ на припускати, що валідована фармакопейна методи­ каабо випробування будутьдавати коректні результати для лікарського засобу з іншим складом, чим той, що використовувався при валідаціїфармакопейних мето­ дик і випробувань...оІІІ

у даному розділі розглядаються характеристики ана­ літичних методик (випробувань), які підлягають валі­ дації (далі «валідаційні характеристики» ).

СТИСЛАХАРАКТЕРИСТИКА ВИПРОБУВАНЬ

Випробуванняна ідентифікацію призначенідля підтвер­ дження справжності аналізованої речовини у зразку. Звичайно це досягається шляхом порівняння якихось властивостей (наприклад, спектральних характерис­ тик, хроматографічноїповедінки, хімічноїреакційної здатності і т.д. ) випробовуваного і стандартного зразків.

Випробування, призначенідля контролюдомішок, можуть бути як кількісними, так і граничними. Призначення обох випробувань - характеризувати чистоту зразка. Для валідації кількісних і граничних випробувань не­ обхідні різні валідаційні характеристики.

Кількісне визначення призначене для визначення ана­ лізованоїречовини у зразку. Така сама валідаційнапро­ цедура може бути застосованадо методики кількісно­ го визначення, пов'язаної з іншим випробуванням (наприклад, у випробуванні « Розчинення» ).

3. Валідаційні характеристики і вимоги

Набір досліджуваних валідаційних характеристик за­ лежить від призначення аналітичної методики. Типові . валідаційні характеристики:

- правильність; ,,- прецизійність;

-збіжність;

-внутрішньолабораторна "прецизійність ;

-специфічність;

-межа виявлення;

-межа кількісного визначення;

-лінійність;

-діапазон застосування.

Цей перелік треба розглядати як типовий для зазначе­ них випробувань (аналітичних методик). Як правило, на стадіїрозробки методики вивчається також валіда­ ційна характеристика «робасністЬ».

Повторне проведення валідації може бути потрібним

утаких випадках:

-зміна у синтезі лікарської субстанції;

-зміна у складі готового лікарського засобу;

-зміни в аналітичній методиці.

Об'єм проведення повторної валідації визначається специфікою змін. Повторна валідація може бути по­ трібною і в інших випадках.

4. Словник

4. 1. Аналітична методика (аnа/у/іса/ procedure) - це спосіб проведення аналізу, тобтодетальний виклад усіх операцій, необхідних для виконання випробування. Вона включає всебе опис підготовки випробовуваних зразків, стандартів, реактивів; опис використовувано­ го обладнання із зазначенням параметрів; умови одер­ жання калібрувальних кривих; використання розра­ хункових формул і т.д.

4.2. Специфічність (specijicity) - здатність однозначно оцінювати аналізовану речовину у присутності інших компонентів, які можуть бути присутніми у зразку. Це

можуть бути домішки, продукти розкладу, допоміжні речовини і Т.Д.

Недолік специфічності випробування може бути ком­ пенсований іншим (іншими) додатковими випробу­ ваннями.

Специфічністьдля різних типів випробувань означає таке:

Ідентифікація - доказ того, шо ідентифіковано саме аналізовану речовину.

Випробування на домішки - доказтого, шо кожне вип­ poбyвaHHя на домішки дозволяє однозначно характе­ ризувати вміст домішок у зразку (наприклад, випро­ бування « Супровідні домішки» , « Важкі метали» , « Вміст залишкових кількостей органічних розчин­ ників» та ін.).

Кількісне визначення (вміст або активність) - доказ того, шо методика дозволяє точно і правильно вста­ новити вміст або активність саме аналізованої речо­ вини у зразку.

4.з. Правильність "аботочність (truеnеss, accuracy) ха­ рактеризує ступінь відповідності між відомим справжнім значенням або довідковою величиною і значенням, одержаним за даною методикою.

4.4. "Прецизійність (precision) аналітичної методики виражає ступінь близькості (або ступінь розкиду) ре­ зультатів для серії вимірів, виконаних за даною мето­ дикою на різних пробах одного і того самого одно­ рідного зразка. " Прецизійність може розглядатися

Кількісне в изначення

Розчинення, визначення лише

вмісту, активності

+

+

+*

+

-

-

+

+

на трьох рівнях: збіжність, внутрішньолабораторна "'прецизіЙність..olllвідтворюваність.

,..Прецизійність..olllнеобхідно вивчати на вірогідно од­ норідних зразках. Однак, якшо однорідний зразок одержати неможливо, то можна використовувати його розчин або модельні суміші.

,..Прецизійність..olllаналітичної методики звичайно ха­ рактеризують відхиленням, стандартним відхиленням або відносним стандартним відхиленнямдлясеріїви­

MipюBaHь.

4.4. І. Збіжність (repeatability) характеризує " ' пре­ цизійність..olllметодики при її виконанні в одних і тих самих умовах (зокрема, одним і тим самим аналіти­ комабо групою аналітиків) протягом невеликого про­ міжку часу.

4.4.2. Внутрішньолабораторна "'nрецизіЙність..olll(inter­

тediateprecision) характеризує вплив внутрішньолабо­ раторних варіацій: різні дні, різні аналітики, різне об­ ладнання і Т.п.

4.4.3. Відтворюваність (reproducibility) характеризує

"'прецизіЙність..olllміжлабораторному експерименті.

4.5. Межа виявлення (detection limit) для конкретної ана­ літичної методики являє собою мінімальну кількість аналізованої речовини у зразку, яка може бути вияв­ лена (при цьому не обов'язково має бути визначене точне значення).

4.6. Межа кількісного визначення (quantitation /іти) для аналітичної методики являє собою мінімальну кількістьаналізованоїречовини у зразку, якаможе бути кількісно визначена з потрібною правильністю і ",прецизіЙністю..olllМежа. кількісного визначення є ва­ лідаційною характеристикою методиккількісного виз­ начення малих концентрацій речовин у зразку і розг­ лядається в основному при визначенні домішок і/або продуктів розкладання.

4. 7. Лінійність (linearity) - це здатність методики (у ме­ жах діапазону застосування) давати величини, пря о пропорційні концентрації (кількості) аналізованої ре­ човини у зразку.

4.8.Діапазоном застосування (range) аналітичної мето­ дики є інтервал між мінімальною і максимальною кон­ центраціями (кількостями) аналізованої речовини у зразку (включаючи ці концентрації), для якого пока­ зано, шо аналітична методика має потрібну "'прецизійність..olll,правильність і лінійність.

4.9. Робасність (robustness) - це здатність аналітичної методики не зазнавати впливу малих задаваних (кон­ трольованих) аналітиком змін в умовах виконання методики. Робасність є показником надійності мето­ дики при ії використанні у зазначених умовах.

В. ПРОВЕДЕННЯ ВАЛІДАЦІї АНАЛІТИЧ Н ИХ МЕТОДИК

1. Вступ

Головним завданням валідаціїаналітичноїметодики є експериментальний доказтого, шо дана методика при-

ДЕРЖАВНА ФАРМАКОПЕЯ УКРАЇН И 1.2

датна для досягнення тих цілей, для яких вона при­ значена. У звіт з валідаціїмаютьбути включені усі дані, одержані у процесі валідації, і використані для розра­ хунків формули з відповідним їх обговоренням.

Підходи до проведення валідації методик аналізу біо­ логічних і біотехнологічних препаратів можуть бути іншими, ніж зазначено у даній статті.

При проведенні валідації необхідно використовувати лише стандартні зразки з відомими характеристика­ ми, п ідтвердженими документально. Необхідний ступіньїхньоїчистоти залежить від завдань, які розв'я­ зуються при Їх використанні.

Послідовність розгляду валідаційних характеристик відбиває процес, за яким може розроблятися і валіду­ ватися аналітична методика. Однак доцільно плану­ вати експеримент так, шоб відповідні валідаційні ха­ рактеристики вивчалися одночасно, наприклад: специфічність, лінійність, діапазон застосування, пра­ вильність і "'прецизіЙність..olll.

2. Специфічність

Дослідження специфічності проводиться при валідації випробувань на ідентифікацію, контроль домішок і кількісне визначення. Спосіб підтвердження специ­ фічності залежить від завдань, для розв'язання яких призначена аналітична методика.

У тому разі, коли методика недостатньо специфічна, застосовують поєднаннядвохабобільше аналітичних методикдлядосягнення необхідногорівня вибірності.

2.1. Ідентифікація. Випробування на ідентифікauію мають забезпечувати можливість розрізняти сполуки близької будови, які можуть бути присутніми у зразку разом з визначуваним компонентом. Вибірність мето­ дики може бути підтверджена одержанням позитив­ них результатів (можливо, шляхом порівняння з відо­ мим стандартним зразком) для зразків, які містять визначуваний компонент, і негативних результатів, одержаних для зразків, які не містять його. Для підтвердження відсутності хибнопозитивних резуль­ татів випробування на ідентифікацію може бути пере­ вірене для речовин з близькою будовою або супровід­ них аналізованій речовині. Вибір потенційно заважаючих проведенню випробування речовин має бути обгрунтований.

2.2. Кількісне визначення і випробування на домішки.

При валідаціїхроматографічнихметодикдля підтверд­ ження специфічності мають використовуватися харак­ терні хроматограми із зазначенням індивідуальних речовин. Аналогічний підхід використовують і для інших методів розділення.

Дляхроматографічних методикступінь розділення має бутидослідженийдля відповідних концентрацій речо­ вин. Для підтвердження специфічності може бути ви­ користаний ступінь розділення двох речовин, які найбільш близько елююються.

87

У разі використання неспецифічного методу кількісного визначення необхідно застосовувати до­ даткові аналітичні методики і підтверджувати спе­ цифічність усього комплексу методик. Наприклад, якщо кількісне визначення проводиться титриметричним методом, то його можна доповнити відповідним випробуванням на домішки.

Для кількісного визначення і для випробувань на до­ мішки застосовують однакові підходи, описані ниж­ че.

2.2. 1. Зразки домішок наявні. Для методу кількісного визначення необхідно підтвердити вибірність визна­ чення аналізованої речовини у присутності домішок і/або інших компонентів зразка. Це можна зробити внесеннямдо зразка (субстанціїаболікарського засо­ бу) домішок і/або інших компонентів зразка у відповідній концентраціїі наступнимдоказом того, що це не відбилося на одержуваному результаті (шляхом порівняння результатів, одержаних навихідномуі заб­ рудненому зразках).

Для випробувань на чистоту підтвердження вибірності проводять шляхом забруднення субстанції або гото­ воголікарського засобу відповідними кількостямидо­ мішок і доказу розділення цих домішок як одної від одної, так і від інших компонентів зразка.

2.2.2. Зразки домішок відсутні. У разі, якшо зразки домішокабо продуктіврозкладу відсутні, підтверджен­ ня специфічності проводять шляхом порівняння ре­ зультатів аналізу зразків, шо містятьдомішки абопро­ дукти розкладу, пропонованою методикою і іншою арбітражною методикою. Як остання може бути ви­ користана фармакопейна методика або інша валідо­ вана методика. Uей підхід передбачає попереднє заб­ руднення зразка продуктами розкладу шляхом витримування його у стресових умовах: вплив світла, тепла, вологості, гідролізу, окиснення і Т.п.

При валідації кількісного визначення треба порівня­ ти результати аналізів, одержаних з використанням методики, що валідується, і арбітражної методики.

При валідаціївипробування на чистотутреба порівня­ ти результати визначення домішок, одержані з вико­ ристанням методики, що валідується, і арбітражної методики.

Для доказу того, що пік аналізованоїречовини відпо­ відає лише одному компоненту, використовують тес­ ти на чистоту піків, наприклад, з використанням діод­ но-матричного детектування, мас-спектрометріїта ін.

3. Лінійність

Лінійна залежність має бути досліджена у межах діа­ пазонузастосування аналітичної методики. Вонаможе бути підтверджена безпосередньо на субстанції (шля­ хом розведення вихідного розчину) або, для лікарсь­ ких засобів, на модельних сумішах із використанням відповідної процедури.

За одержаними даними будують графік залежності сигналу як функції концентрації або кількості визна­ чуваного компонента і візуально оцінюють його лінійність. Якщо лінійна залежність спостерігається, то реЗУJ-Iьтати обробляють підхожим статистичним методом, наприклад, методом наЙменших.квадратів. Удеяких випадках для одержання лінійності дані тре­ ба піддати попередньому математичному перетворенню. Мають бути визначені і подані: коефіцієнт коре­ ляції, точка перетину з віссю ординат, тангенс кута нахилу прямої і залишкова сума квадратів відхилень, а також графік з усіма експериментальними даними. Для оцінки лінійності можуть знадобитися відхилен­ ня експериментальнихданих від прямої.

Деякі аналітичні методики, наприклад, імуноаналі­ тичні, не показують лінійності ні за яких математич­ них перетвореннь. У таких випадках аналітичний відклик має бути описаний підхожою функцією кон­ центрації аналізованої речовини у зразку.

Для підтвердженнялінійності використовують не мен­ ше п'яти концентрацій. Інші підходи мають бути об­ грунтовані.

4. Діапазон застосування

Діапазон застосування методики залежить від її при­ значення і визначається при вивченні лінійності. У межах діапазону застосування методика має забезпе­ чувати потрібну лінійність, правильність і "'преци­ зіЙність..1lll.

Мінімальні допустимі діапазони застосування мето­ дик:

-Для кількісного визначення лікарських субстанцій або лікарських форм - від 80 % до 120 % від номі­ нального вмісту.

-Для однорідності дозування - від 70 % до 1 30% від номінального вмісту, якщодля випробування не по­ трібний більш широкий інтервал (наприклад, для дозованих аерозолеЙ).

-Длявипробувань на розчинення - ±20 % (абсолют­ них) від нормованої величини вивільнення. На­ ПРИКЛад, якщо при контролі вивільнення пролон­ гованих лікарських засобів нормована величина вивільнення складає від 20 % за першу годину і до

90 % за 24 год, тодіапазон застосування має бути від О % до 1 1 О % від номінального вмісту. ,..Для випро­ бовування «Розчиненню> для твердих дозованих форм з традиційним вивільненням рекомендуєть­ ся, щоб діапазон методики охоплював концентрації від (Q - 25 %) до 1 25 % від номінального вмісту, де r Q - нормована величина вивільнення...1ІІІ

-Для визначеннядомішок ----'концентраціївід , у якій домішка звичайно виявляється, до 120 % віднормо­ ваного вмісту.

Для домішок, які мають надзвичайно сильну дію або мають токсичний або непередбачуваний фармаколо­ гічний ефект, межа детектування/кількісного визна­ чення має відповідати тому рівню концентрації, на якому ці домішки мають контролюватися.

Примітка: при проведенні валідації випробування на домішки безпосередньо у процесі розробки методики необхідновизначити діапазон застосування, всередині якого знаходиться гадана межа нормуваннядомішок.

У разі, коли кількісне визначення і випробування на домішки виконуються сумісно як одне випробування і використовується лише стандарт основноїречовини, відповідний його номінальному вмісту, то діапазон застосування має охоплювати діапазон концентрації від нормованого вмісту домішки до 1 20 % від номіналь­

ного вмісту основної речовини.

5. Правильність

Правильність вивчають у межахдіапазонузастосуван­ ня аналітичної методики.

5. 1. Юлькісне визначення

5. 1. 1. Субстанції. Можуть використовуватися такі спо­ соби визначення правильності:

-застосування аналітичної методикидо зразка з відо­ мим ступенем чистоти, наприклад, до стандартно­ го зразка;

-порівняння результатів аналізу, одержаних з вико­ ристанням методики, що валідується, і арбітражно­ го методу, правильність і "' прецизійність",; якого відомі (використання незалежного методу, див.

п. 2.2.);

-висновок про правильність можна зробити після того, як установлені "'прецизійність"" лінійність і специфічність.

5. 1.2. Готовілікарськізасоби. Можуть використовува­ тися такі способи визначення правильності:

- застосування методикидо "'модельнихсумішей...до, яких були додані відомі кількості аналізованої ре­ човини;

-у разі, коли неможливо одержати зразки усіх ком­ понентів лікарського засобу, можливе застосуван­ ня методу добавок або арбітражної методики, пра­ вильністьякоїдоведена (див. п. 2.2.);

-висновок про правильність можна зробити після того, як установлені "'прецизійність"" лінійність і специфічність.

5.2. Домішки (кількісний вміст)

Правильність вивчають на зразках (субстанції або го­ тового лікарського засобу) з доданою відомою кількістю домішок.

Якщодомішки або продукти розкладання недоступні, застосовують арбітражний метод (див. п. 2.2.). Якщо домішки невідомі, то чутливість Їх визначення може бути визнаною затаку, щодорівнює чутливості визна­ чення субстанції. У разі, якшо чутливість визначення субстанції і домішки істотно відрізняється, то вводять коефіцієнт перерахунку.

Має бути зазначений конкретний спосіб нормування вмісту домішок, наприклад, у масових відсотках, у відсотках відносно площі піка головного компонента або ін.

5.3. Подання даних. Правильність оцінюють не менше як для дев'яти визначень та не менш ніж для трьох різних концентрацій, охоплюючих увесь діапазон за­ стосування, наприклад три концентрації і три визна­ чення для кожної. Визначення мають включати усі стадії методики.

Правильність виражають у відсотках знайденого зна­ чення від уведеної кількості або як різницю між се­ реднім і справжнім значенням з урахуванням відпові­ дних довірчих інтервалів.

6. ,..Прецизійність'"

Валідаційна характеристика '"прецизійність...вив­ чаєтьсядля методиккількісного визначеннядіючоїре­ човини і методик кількісного визначення домішок.

6. 1. Збіжність. Збіжність вивчають, виконуючи:

- не менше дев'яти визначень, охоплюючих діапазон застосування методики (наприклад, три концент­ рації/три повтори)

або

- не менше шести визначень для зразків із вмістом аналізованої речовини, близьким до номінального.

6.2.Внутрішньолабораторна ,..прецизійність...Установ­ люють вплив випадкових факторів на "'прецизійність", аналітичної методики, що валідується. Типовими дос­ ліджуваними факторами є різні дні, різні аналітики, різне обладнання та ін. При вивченні впливу різних факторів найкраще використовувати планування екс­ перименту.

6.3.Відтворюваність. Відтворюваність оцінюють шля­ хом проведення міжлабораторнихдосліджень. Відтво­ рюваність має бути вивчена при включенні методики до Фармакопеї.

6.4.Подання даних. При вивченні "'прецизіЙності...

мають подаватися: стандартне відхилення, відносне стандартне відхилення і довірчий інтервал.

7. Межа виявлення

У залежності від того, є методика інструментальною чи неінструментальною, можливі різні підходи для визначення межі виявлення. Використовуються такі підходи.

7.1. Візуальна оцінка. Візуальну оцінку використову­ ють як для неінструментальних, так і для інструмен­ тальних методів.

Межу виявлення установлюють шляхом аналізу зразків з відомими концентраціями аналізованої речовини і

Типові приклади параметрів, які вивчаються:

-стійкість у часі аналітичних розчинів;

-час екстракції.

уразі рідинної хроматографії: - рН рухомої фази; - склад рухомої фази;

- колонки (різні серії і/або постачальники); - температура; - швидкість рухомої фази.

уразі газової хроматографії:

-колонки (різні серії і/або постачальники);

-температура;

-швидкість газу-носія.

10.Перевірка придатності системи

Перевірка придатності системи є складовою частиною багатьох аналітичних методик. Цей тест грунтується на уявленні про те, що обладнання, електроніка, ана­ літичні операції і аналізовані зразки становлять єдину систему, яку можна досліджувати як ціле. Параметри, якіуводятьсядотесту на перевірку придатності аналі­ тичної системи, залежать від використовуваного ме­ тоду аналізу й обгрунтовуються дослідженнями з ро­ басності.

С. ВАЛІДАЦІЯ АНАЛІТИЧНИХ МЕТОДИК ­ ОСОБЛИ ВОСТІ її ЗАСТОСУВАННЯ ДО МЕТОДІВ, ВИКОРИСТОВУВАНИХ У ФАРМАКОПЕЇ

1. Оптичне обертання (2.2. 7)

1.1. Вступ. Обирають розчинник, який дозволяє одер­ жувати максимально можливий кутобертання.Дослід­ жують стабільність кута обертання випробовуваного розчину протягом не менше 2 год. Якщо необхідно, зазначають, шо розчин використовують свіжоприго­ тованим. У необхідних випадкахзазначаютьчасдосяг­ нення стабільного значення кута обертання.

Там, де можливо, використовують D-лінію натрію.

1.2. Ідентифікація. Якщо випробовувана речовина яв­ ляє собою енантіомер, то для ідентифікації викорис­ товують питомий показник оптичного обертання.

Якщо питомий показник оптичного обертання вико­ ристовують лише для цілей ідентифікації, то його зна­ чення можна не перераховувати на суху речовину. Рег­ ламентовані межі величини питомого показника мають враховувати допустимі межі кількісного вмісту аналізованої речовини і чистоту зразків різного поход­ ження, які витримують вимоги відповідноїмонографії.

Якщо питомий показник оптичного обертання вико­ ристовується також і для контролю чистоти енантіо-

мерів, то випробування розділу « Ідентифікація» може містити посилання: витримує вимоги випробування « Питоме оптичне обертання» .

1.3. Випробування. П итомий показник оптичного обертання (в окремих випадках кут обертання) може бути використаний для підтвердження оптичної чис­ тоти енантіомера. Цей метод менш чутливий за метод хіральної РХ. У разі, коли вимірювання питомого оп­ тичного обертання призначене для того, щоб норму­ вати вмістодного з енантіомерів, необхідно показати, що в умовах методики аналізований енантіомер має достатню величину оптичного обертання, щоб бути виявленим. Результат визначення подають у перера­ хунку на суху речовину. Там, де це можливо, подають дані про вплив потенційнихдомішок. Межі питомого показника оптичного обертання встановлюють з ура­ хуванням можливого вмісту домішок. За відсутності інформації про оптичне обертання домішок звичайно встановлюють межі відхилення ±5 % від середнього значення, одержаного на зразках, що відповідаютьусім іншим вимогам окремої статті. Там, де це можливо, досліджують зразкирізного походження. Корисно та­ кождослідити зразки зтермінами придатності, близь­ кими до граничного.

В деяких випадках вимірювання оптичного обертан­ ня може використовуватися для підтвердження того, що субстанція є рацематом. У таких випадках звичай­ но установлюють межі від (- 0.10)0до (+ 0. 10)0.

,.-Якщо можливо, має бути продемонстровано, що в умовах випробування енантіомер має оптичну ак­ тивність, яка дозволяє коректно його визначити.

Кут обертання може бути використаний для підтверд­ ження оптичної чистоти eHaHTio epy, наприклад, та­

кого як метилдиоксіфенілаланін, до якого додають АІСІз, що збільшує кут обертання за рахунок утворю­ вання комплексу.....

1.4. Кількісне визначення. Оптичне обертання може використовуватися для кількісного визначення суб­ станції. При цьому необхідно використовувати стан­ дартний зразок з відомою оптичною чистотою.

2. Абсорбційна спектрофотометрія в ультрафіолетовій і

видимій областях спектра (2.2.25)

Має бути доведена придатність обраних умов визна­ чення, таких як використовувані розчинники та їх якість, рН розчину та ін.

Звичайно ультрафіолетова спектрофотометрія має об­ меженуспецифічність, яку можна підвищити викори­ станням першої і другої похідної спектра.

2.1. Ідентифікація. Ультрафіолетова спектрофотомет­ рія сама по собі рідко використовується для ідентифі­ кації. Коли цей метод включають у набір випробувань для ідентифікації, необхідно вивчити його спе­ цифічність шляхом порівняння спектрів аналізованої речовини із спектрами подібних сполук. Спе-