1.2. Географічне поширення та культивування

Рід Echinacea походить з Північної Америки, де росте у дикому вигляді; зустрічається в помірній та субтропічній кліматичних зонах (рис. 1.1). Серед трьох видів роду Echinacea ареали E. pallida та E. purpurea розповсюджені у південно-східній частині Північної Америки. В той же час вид E. angustifolia розповсюджений у центральній частині материка, окремо від ареалів двох вище зазначених видів. Як адвентивні, E. pallida відома в північно-східному, а E. purpurea – в східному напрямку від їх природних ареалів [14,20,27,29 ].

Види Echinacea у дикій флорі зазвичай, ростуть на бідному кам’янистому або піщаному ґрунті при повному сонячному освітленні. зустрічається у посушливих місцях існування, у кам’янистих преріях, на лісових схилах пагорбів, галявинах [24].

E. purpurea – мезоксерофіт. Екологічна амплітуда зростання досить поширена: від засушливих умов прерій та лісостепу до зволожених місць існування – берегів річок, вологого ґрунту в перелісках, у змішаних та листяних лісах [24, 126].

В Європі ехінацея відома вже понад 300 років. Спочатку ехінацея мала цінність як декоративна рослина, але між 1930-1960р.р. завоювала популярність як лікарська рослина. В зв’язку з цим виросла потреба у сировині ехінацеї. Дикорослі запаси рослинної сировини, які поставлялися з Америки виявилися недостатніми. Ехінацею почали вирощувати в різних країнах. В наш час вона культивується в більш ніж 15 країнах світу у промислових масштабах. Інші ареали видів ехінацеї розташовані в Європі: у Великобританії, Словакії, Чехії, Болгарії, Румунії, Угорщині, Бельгії, Німеччині, Голландії, Франції, Іспанії, Швейцарії, Норвегії, Італії, Греції, Польщі, країнах Євроазіатського континенту: країнах колишнього СРСР – Литві, Естонії, Україні, Молдові, у центральних районах Росії, на Уралі, Башкирії, у Приморському краї, в Індії, Японії, на півночі Африки – у Єгипті, а також в Австралії та Новій Зеландії [17, 24, 41, 60, 71, 76, 94, 146].

З усіх відомих на цей час видів роду Echinacea Moench в Україні культивуються 3: ехінацея пурпурова, ехінацея бліда та ехінацея вузьколиста. Інтродукція ехінацеї пурпурової в Україні розпочалась у 1945 р. Саме тоді, перші 5 кг насіння ехінацеї пурпурової були отримані з Німеччини. Далі, через Всесоюзний інститут лікарських і ароматичних рослин (м. Москва), за участю наукових співробітників Української зональної дослідницької станції лікарських рослин, направлені в Полтавську область. За результатами дослідницької роботи було зроблено висновок про перспективність вирощування ехінацеї пурпурової в Україні і в інших республіках, існуючого на той момент СРСР.

Після вибуху в 1986 р. на атомній станції у Чорнобилі постраждала величезна кількість людей, тому захист імунної системи став першочерговим завданням. Увагу вчених знову привернула ехінацея пурпурова. З цієї миті розпочався третій етап вивчення ехінацеї пурпурової в Україні.

В теперішній час ехінацею пурпурову вирощують у 25 областях України. Такому швидкому розповсюдженню допомагало й те, що при інтродукції в Україні, ехінацея пурпурова виявляла високу екологічну пристосовність, не дивлячись на різне географічне походження посівного матеріалу [109].

Ехінацея вузьколиста, також як і ехінацея пурпурна і ехінацея бліда, добре адаптувалася до кліматичних умов України. Цей вид є найбільш посухостійким. Однак, за ступенем розвитку, висотою, кількістю листя, морфологією, масою коренів вона значно поступається іншим видам.