Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекції.doc
Скачиваний:
405
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
1.25 Mб
Скачать

Значення багатозначного слова

Отже, слова, які мають кілька значень, називаються багатозначними, або полісемічними (від грец. poly – ‘багато’ і sema – ‘знак’). Пильніша увага до багатозначного слова дає можливість виявити нерівноцінність його значень: одне із значень виділяється як головне, його називають прямим, решта – переносні. Перше значення часто так віддалене від нас у часі, що тільки вчені можуть його встановити. Наука, що вивчає походження слів та їх первісні значення, називається етимологією. У деяких словах прямим може бути не одне значення, хоч і серед таких є найголовніше, наприклад:

  1. У нас по містах вибудувані пишні будинки з ясними вікнами, з широкими ворітьми” (Марко Вовчок)

  2. Як умру, то поховайте мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій” (Т. Шевченко)

  3. Попереду було стільки широкого щастя, що їм навіть не уявлялось, як це може його не бути” (О. Гончар)

У перших двох реченнях слово широкий позначає поняття “значний за розміром”, тому обидва значення ‘значний за розміром упоперек’ і ‘такий, що займає великий простір’ сприймаються як прямі. У третьому прикладі слово широкий вжите в переносному значенні.

Усі значення полісемантичного слова між собою пов’язані, хоч можна розрізнити ступені зв’язку: деякі переносні значення розташовуються ближче до прямого, інші – більш віддалені. Пряме значення ще називають первинним. Воно найменше пов’язане з контекстом. Наприклад, слово великий насамперед називає поняття ‘значний за розміром, за кількістю’: велика хмара, великий гурт людей. Усі інші значення (у словнику їх зафіксовано ще п’ять) є вторинними, похідними: 1) дорослий: Малі діти – малий клопіт, великі діти – великий клопіт; 2) який переважає звичайний рівень (розмір): Узув великі, батькові чоботи; 3) який має велику силу прояву: Великий мороз був; 4) важливий: “Правду, велику правду сказав твій батько” (Г. Квітка-Основ’яненко); 5) геніальний, загальновідомий: “Дід Опанас багато знав пісень і був колись великий співака” (С. Васильченко).

Непрямі, переносні значення багатозначного слова ще називають вторинними. Вони так само закріплюються за словом, як і первинні, і фіксуються словником.

Переносне значення й переносне вживання слова

Від переносних значень слід відрізняти переносні вживання. Вони не утворюють окремого значення, а є лише відтінками певного значення, вони є скоріше одиницею стилістичного, а не лексичного порядку: читав Франка, слухав Бетховена. Це в основному засіб художньої характеристики. Такі вживання не фіксуються словником і закріплюються за словом тільки в даному конкретному контексті.

Види переносних значень і переносних вживань

Розрізняють такі типи переносних значень і вживань: метафору, функціональний перенос, метонімію та синекдоху.

Метафора (від грец. metaphora ‘перенесення’) – це перенесення назви з одного предмета на інший за схожістю якихось ознак, форм, якостей, властивостей, функцій. Перенесення це ґрунтується на тому, що в природі предмети, явища, процеси мають схожі риси, подібні, близькі або суміжні функції. Подібність така буває очевидною, іноді – віддаленою, прихованою або тільки уявною. Найбільш частими є метафоричне перенесення ознак, властивостей предметів на істоти або навпаки.

Метафора може бути побудована на:

1) подібності форми, розташування:Помережав вечір кучерявий льодяними ґратами вікно” (М. Драй-Хмара); голка ялинки, боксерська груша; шляпка гриба, ніс чайника, підошва гори.

2) подібності кольору: “Сонце хилилось уже на захід і кривавим блиском обливало сніжні полонини” (І. Франко);

3) подібності властивостей: Відомо, що за людина з Невкипілого – кремінь (О. Теліга);

4) подібності вияву почуттів: “Думки, спогади краяли серце Костомарова” (О. Іваненко);

5) схожості поведінки, способу дії: Втома крадеться тихо, але він втомі взяти себе не дає” (В. Бичко).

6) подібності відчуттів: теплий прийом, холодний погляд.

Метафора може будуватися на основі вражень, оцінки будь-чого: “Вишневі пахощі думок” (М. Драй-Хмара);Ой, не рік – не два, як ся Івась залицяв, / Ой, він мені золотий вінок обіцяв...” (Народна творчість)

Різновидом метафори є функціональний перенос – перенос за функцією. Найчастіше перенос відбувається з живого предмета на неживий: ручка, двірник, кожух, фартух.

Різновидом метафори є також епітет (з грецької мови – ‘прикладка, прізвисько’). Це також переносне значення, яке виконує роль образного означення. Виникає епітет на перенесенні ознак, форм, якостей, властивостей з предмета, якому ці ознаки притаманні природно (існують у ньому об’єктивно), на інший, якому приписуються вже суб’єктивно автором. Але приписування це не є абсолютно довільним, воно зумовлене або реальною схожістю, або асоціаціями: золота осінь, золоте серце, золоті руки, золота душа; срібні струни, срібний місяць, срібна пісня; калинова кров, калинова мова; шовкова трава, шовковий шум. “В’ється мрія золота...”; “Кинь жмут тільки сну золотого...”; “Полетіли небом в золоті краї...”; “Виглянуло сонце після днів негоди І зігріло землю золотим крилом...”; “Летять вперед в незмірних степах Моїх думок золотогриві коні” (Олександр Олесь)

Метонімія (від грец. metonimia ‘перейменування’) – це перенесення назви з одного класу предметів або назви одного предмета на інший, які межують між собою, є суміжними.

Назва матеріалу може переноситися на назву речі (золото у вухах, немає срібла (монет)); назва посудини виступає замість того, що є в ній (чаркою почастувати, з’їв тарілку); прізвище автора називають замість назви його творів (читав Шевченка, слухав Лисенка); назва місцевості виступає замість назви людей (село мовчить, Україна сміється) та ін. Може також переноситися назва приміщення – на людей у ньому: Інститут святкує своє сторіччя; “Нарешті вся семінарія готова веселитись” (О. Воропай); назва процесу, дії – на результат (диктант, фотографія, зупинка).

Синекдоха (від грец. sinekdoche – ‘спільне переймання, витлумачення’) – тип перенесення назви частини на ціле, й навпаки. Як і метонімія, синекдоха ґрунтується на понятті суміжності, але специфічним для неї є те, що ця суміжність кількісного характеру – загальніша й конкретніша назви. Тобто предмет іменується за якоюсь важливою його деталлю: ноги моєї там більше не буде, носа не показує, на очі не появляється; “Він скрізь руку має, а ми що?” (І. Карпенко-Карий); “Стара, необачна голово!.. Схаменись!..” (Марко Вовчок). “Ґринджолами мовчазно кожух проїхав” (М. Драй-Хмара); народ на площі зібрався; начальства понаїхало.

Синекдоха використовується як мовний художній засіб, але не так часто, як метафора та метонімія.