Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекції.doc
Скачиваний:
405
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
1.25 Mб
Скачать

Питання для самоконтролю

Що мається на увазі під милозвучністю мовлення?

Що позначає термін “евфонія”?

Згадайте засоби милозвучності української мови.

Пригадайте чергування у – в та і – й.

Згадайте правила вживання часток би – б, ж – же, постфіксів -ся – -сь.

Що Вам відомо про чергування прийменників та префіксів?

У яких випадках чергуються г, к, х із ж, ч, ш?

Пригадайте інші правила чергування приголосних.

Розкажіть про найдавніші чергування голосних.

Що Вам відомо про чергування [е], [о] з [і]; [е], [о] з фонемним нулем; [е] з [о] після шиплячих та [й]?

Що таке наголос? Дайте характеристику українського наголосу.

Які функції може виконувати наголос?

Пригадайте закономірності наголошування слів в українській мові.

Розкажіть про варіативне наголошування.

Тема 19. Фоностилістика

План

  1. Інтонаційна виразність мовлення.

  2. Використання засобів фонетики у стилях літературної мови.

Література

  1. Українська мова : Енциклопедія. – К., 2000. – С. 210-211, 704.

  2. Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. – К., 1987. – С. 323-332.

  3. Гладіна Г. І., Сеніна В. К. Питання мовленнєвої культури та стилістики. – К, 1997. С. 39-76.

  4. Жовтобрюх В. Ф., Муромцева О. Г. Культура мови вчителя: Курс лекцій / За ред. О. Г. Муромцевої. – Х.: Гриф, 1998. – С. 48-59.

Інтонаційна виразність мовлення

Досконале мовлення має бути інтонаційно виразним. Інтонація не належить до тих мовних засобів, які діють у реченні самостійно, тому вона виконує допоміжну функцію. І все ж доречна, вдало вибрана інтонація багато в чому забезпечує ясність, точність, естетичну довершеність мовлення.

У висловлюванні інтонація відіграє надзвичайно важливу роль перш за все тому, що завдяки їй диференціюються речення за метою висловлювання. Порівняйте: Він тут. / Він тут? Однакові за будовою та лексичним наповненням речення промовляються з різною метою, тому вони по-різному інтонуються.

Інтонація дозволяє також точно визначити зміст речення та комунікативний намір мовця, тобто все те, що мовець хоче чи вважає за необхідне висловити. Порівняйте: Яке завтра число? – Завтра перше вересня. / Купи квіти для вчительки. Завтра перше вересня. Ми бачимо в обох текстах однакові за будовою та лексичним наповненням речення, які є розповідними за метою висловлювання. Відмінність між ними полягає в тому, що перше з них констатує певний факт, а друге передає мотивацію дії, про яку повідомляє попереднє речення. Ця відмінність у змісті речень передана саме інтонацією.

З допомогою інтонації можна виділити в повідомленні головне й другорядне. Порівняйте: 1. Що нового? – Петро поїхав до Києва. 2. Хто поїхав до Києва? – Петро поїхав до Києва. 3. Куди поїхав Петро? – Петро поїхав до Києва. Інтонування, що не відповідає змістові, може призвести до того, що утворяться некоректні висловлювання, буде втрачена точність мовлення.

Інтонація може передавати ставлення мовця до змісту висловлювання. Порівняйте: 1. Як ми чекали цього дня! Завтра перше вересня! / Ось і закінчилася відпустка. Завтра перше вересня. У реченні з першого тексту передане почуття радості, задоволення, у реченні з другого тексту – засмученості, жалкування. Ці значення несумісні в одному контексті, тому неможливе й змінювання інтонації.

Подібні приклади дають змогу переконатися, що інтонація – важливий чинник формування змісту висловлювання. Саме тому цей феномен усного мовлення потребує детального вивчення і практичного оволодіння.

Інтонація являє собою складний комплекс взаємопов’язаних елементів, до яких, зокрема, належать: висота тону, фразовий наголос, паузи, тембр голосу, темп мовлення тощо. Кожний із цих складників відіграє свою роль у формуванні інтонаційного забарвлення.

Розглянемо дію цих елементів.

Висота тону може змінюватись у напрямку підвищення або зниження. Наприклад: Він тут. У цьому реченні висота тону змінюється у напрямку зниження. Другий приклад: Він тут? У цьому реченні (питальному) висота тону змінюється у напрямку підвищення. Ці зміни створюють своєрідну криву, яку називають мелодикою. Мелодика мовлення має національну специфіку. У кожній мові існують свої типи мелодики, які можна виділити залежно від напрямку зміни висоти тону.

Фразовий наголос падає на слово (або словосполучення), яке передає найважливішу інформацію. У наведених нижче і прикладах ми можемо побачити зміну місця фразового наголосу, залежно від зміни мовленнєвої ситуації, яка й визначає найголовніше слово в реченні: Хто поїхав до Києва? Петро поїхав до Києва. / Куди поїхав Петро? – Петро поїхав до Києва.

З допомогою паузи здійснюється членування речення на певні частини, унаслідок чого покращується розуміння повідомлюваного. Ось приклад такого членування: На попередньому занятті / ми розглянули тему / “Засоби милозвучності”. Паузи можуть бути фізіологічними, тобто викликаними необхідністю вдихнути повітря. Крім того, паузи відбивають логічну завершеність думки, що найчастіше спостерігаємо на межі речень. Паузи можуть також служити засобом виразності.

Від тембру голосу залежить інтонаційна своєрідність мовлення. Тембр – це індивідуальне звучання голосу, особливе забарвлення, завдяки якому можна передати різні емоційні стани (радість, сум, байдужість, схвильованість, гнів, відчай тощо), а також різні прояви характеру (м’якість, твердість, чуйність, невблаганність, ніжність, товариськість, упертість, упевненість, невпевненість і под.). Сукупність тембрових відтінків звучання дозволяє відрізнити один голос від іншого.

Темп – це також важлива характеристика мовлення. Це швидкість мовлення, прискорення чи уповільнення окремих його фрагментів. Темп мовлення виявляє себе і в тривалості звучання окремих слів, складів, і в тривалості пауз.

Перелічені складники інтонації взаємопов’язані один з одним. У кожному конкретному реченні більшою або меншою мірою виявляється дія кожного з них.

Інтонація – явище індивідуальне, а тому надзвичайно цінне. Вона підкреслює, увиразнює унікальність особистості, її неповторність. Саме індивідуальність інтонації дозволяє впізнати голос людини за відсутності зорового сприймання. Точно відтворити чиюсь інтонацію практично неможливо. Інтонація належить людині так само, як колір очей, постава, хода і т. д.

Незважаючи на індивідуальний характер, інтонування все ж орієнтоване на зміст висловлювання, ситуацію та стиль спілкування, комунікативний намір мовця. Тому існують загальноприйняті вимоги до інтонаційного оформлення речень і текстів у відповідних ситуаціях мовлення. Достатньо порівняти, наприклад, у межах розповідного речення інтонацію інформування, пояснення, аргументації, докору, захоплення, осуду, співчуття, виправдання, згоди, відмови, подяки, схвалення, несхвалення, іронії, обурення і под.

Кожна з цих інтонацій поєднує індивідуальні риси мовця з характерними для даної мови універсальними особливостями. Деякі з універсальних особливостей притаманні всім мовам світу. Ці особливості дозволяють відчути закінченість чи незакінченість висловлювання, розрізнити розповідні, питальні чи спонукальні речення, передати загальнолюдські емоційні стани і под.

Крім того, що інтонація поєднує індивідуальне й універсальне, в ній виявляються ще й риси, притаманні кожній національній мові. Вони пов’язані з особливостями граматичної структури мови, зокрема, синтаксису, а також іншими національними специфічними мовними закономірностями. Національна самобутність інтонації досить помітна, коли порівняти усне мовлення носіїв різних мов. Так, українську мову в світі оцінюють як особливо мелодійну, співучу. І один з чинників, що формують це уявлення, – українська інтонація.

Інтонація пов’язана також зі стилем мовлення. Можна досить легко вирізнити й відтворити інтонацію розмовного мовлення та інтонацію, з якою читається наукова доповідь, інтонацію агітаційно-пропагандистської промови, статистичного звіту. Використання однієї інтонації замість іншої може спотворити зміст або створити комічний ефект.

Таким чином, інтонація являє собою складний феномен, своєрідний сплав індивідуальних, універсальних, національних та стильових ознак. Повна реалізація мовцем цих ознак забезпечує точність, виразність, емоційність мовлення. Неправильне або невдале інтонування може певним чином спотворити комунікативні наміри мовця, призвести до неадекватного розуміння змісту. Про ці особливості інтонації слід знати вчителеві, перекладачеві, вихователеві, оскільки він повинен володіти не тільки граматично правильним, а й інтонаційно грамотним мовленням; знати, наскільки сильно впливає інтонація на слухача і в міжперсональному спілкуванні, і в публічному мовленні.

Існують певні прийоми, що дозволяють підсилити інтонаційне забарвлення, зробити його яскравішим, виразнішим, серед таких прийомів ефективними є зміни тембру, варіювання мелодики, уповільнення або прискорення темпу мовлення, побічний та інші наголоси, що функціонують у реченні, тощо.