- •Тема 1. Мова як суспільне явище. Українська мова в колі інших мов світу. Поняття літературної мови
- •Мова як суспільне явище. Функції мови
- •Місце української мови серед мов світу
- •Українська мова входить до другого десятка найпоширеніших мов світу, нею розмовляє близько 45 млн. Людей. Літературна мова. Поняття мовної норми
- •Поняття державної мови
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 2. Стилі та форми мовлення
- •Функціональний стиль. Стилістична норма
- •Функціональні стилі сучасної української літературної мови
- •Експресивні стилі української мови
- •Усна та писемна форми мовлення
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 3. Лексикологія. Предмет лексикології. Лексичне значення слова
- •Предмет лексикології
- •Слово як одиниця мови
- •Лексичне і граматичне значення слова
- •Основні типи лексичних значень слова
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 4. Багатозначність слів у сучасній українській мові
- •Багатозначність слів у сучасній українській мові
- •Значення багатозначного слова
- •Переносне значення й переносне вживання слова
- •Види переносних значень і переносних вживань
- •Стилістичне використання багатозначності
- •Особливості перекладу багатозначних слів
- •Неточності, що можуть виникати при використанні багатозначних слів
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 5. Омоніми
- •Поняття омонімії
- •Омонімія та полісемія
- •Повні й неповні омоніми
- •Джерела омонімії
- •Міжмовні омоніми
- •Стилістичні можливості омонімії
- •Неточності, що можуть виникати при використанні омонімів
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 6. Пароніми
- •Поняття паронімії. Види паронімів
- •Види семантичних зв’язків між паронімами. Максимальна та мінімальна паронімія
- •Міжмовні пароніми. Неточності при використанні паронімів
- •Стилістична роль паронімів
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 7. Явище синонімії в сучасній українській мові
- •Поняття синонімії
- •Однорівнева й міжрівнева синонімія
- •Синонімічний ряд
- •Абсолютні та неповні синоніми
- •Особливості перекладу синонімів
- •Стилістичне використання синонімів
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 8. Антоніми
- •Поняття антонімії. Антонімія на різних рівнях мови
- •Види семантичних антонімів
- •Однокореневі та різнокореневі антоніми
- •Антоніми багатозначного слова
- •Особливості використання антонімів та їх стилістичні функції
- •Стилістично невиправдане вживання антонімів
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 9. Склад лексики сучасної української літературної мови за походженням
- •Індоєвропейська, спільнослов’янська, східнослов’янська та власне українська лексика
- •Характерними для власне українських слів є також суфікси:
- •Лексика іншомовного походження
- •Слова, запозичені з інших слов’янських мов. Старослов’янізми
- •Запозичення з неслов’янських мов
- •Фонетичне та морфологічне засвоєння іншомовних слів
- •Особливості вживання та стилістичні функції іншомовних слів
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 10. Стилістична диференціація лексики сучасної української мови
- •Стилістично нейтральна лексика
- •Стилістично забарвлені слова
- •Емоційно-експресивне забарвлення слів
- •Стилістичні функції книжної та розмовної лексики
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 11. Лексика української мови з точки зору вживання
- •Загальновживана лексика
- •Лексика обмеженого вживання
- •Стилістичне використання лексики обмеженого вживання.
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 12. Активна і пасивна лексика сучасної української літературної мови
- •Активний і пасивний склад лексики сучасної української літературної мови
- •Неологізми
- •Функції неологізмів
- •Застарілі слова
- •Номінативні та стилістичні функції застарілих слів
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 13. Фразеологія. Предмет фразеології. Типи фразеологічних одиниць
- •Фразеологія як розділ мовознавства
- •Визначення поняття фразеологічної одиниці
- •Питання класифікації фразеологічних одиниць
- •Джерела української фразеології
- •Стилістичне використання і трансформація фразеологічних засобів мови
- •Особливості перекладу фразеологічних одиниць
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 14. Етимологія. Стилістичні можливості внутрішньої форми слова
- •Етимологія як розділ мовознавства
- •Народна етимологія
- •Стилістичні можливості етимології
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 15. Лексикографія
- •Предмет лексикографії
- •Загальна характеристика словників
- •Типи словників Перекладні словники
- •Тлумачні словники
- •Словники синонімів, антонімів, паронімів
- •Орфографічні, орфоепічні та інші словники правильності мови
- •Фразеологічні словники
- •Список словників
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 16. Фонетика. Фоностилістика. Орфоепічні норми української літературної мови
- •Поняття орфоепії
- •Вимова голосних звуків в українській мові
- •Вимова приголосних звуків
- •Вимова абревіатур
- •Тема 17. Асиміляція, зміни приголосних при збігу, спрощення в групах приголосних
- •Асиміляція приголосних у потоці мовлення
- •Зміни приголосних при збігу їх
- •Спрощення приголосних у звукосполученнях
- •Тема 18. Милозвучність мовлення
- •Милозвучність мовлення
- •Засоби милозвучності української мови
- •Наголос
- •Питання для самоконтролю
- •Які функції може виконувати наголос?
- •Тема 19. Фоностилістика
- •Інтонаційна виразність мовлення
- •Використання засобів фонетики у стилях літературної мови
- •Питання для самоконтролю
Стилістичні можливості омонімії
Як правило, омоніми є стилістично нейтральними словами. Однак деякі з них відіграють певну стилістичну роль як важливий засіб словесної гри, матеріал для створення дотепів і каламбурів. В омонімії майстрів слова приваблює суперечність між формою та змістом – адже це слова однакові (звучанням) і водночас різні (значенням). У ділових та наукових текстах омоніми зі стилістичною метою не використовуються. Наявні в загально мовному лексичному складі омоніми можуть тільки утруднювати спілкування в цих стилях, якщо звуковий комплекс якогось термінологічного слова тотожний зі словом загальнонародної мови, а контекст недостатньо чіткий. Проте такі збіги трапляються рідко.
Омоніми широко вживаються в художній літературі, у народній творчості, в усному мовленні. Використання омонімів тут ґрунтується на такій загальній рисі усіх мовців, як намагання шукати спільне між словами. Є також інша, прямо протилежна властивість нашого сприймання чиєїсь мови, а саме, – ми, знаючи тему розмови, заздалегідь готуємось до сприймання певного кола понять і фіксуємо лише такі лексичні елементи, які належать до однієї понятійної сфери. Постійна внутрішня потреба зіставляти слова, шукати в них спільність, з одного боку, і орієнтація на передбачувані слова, з іншого, і створюють ґрунт для каламбурів. побудованих на омонімії. Наприклад:
“Ч о р н и й (глянув на стіл). А це що за галантерея? (Повів поглядом на Вічного)
В і ч н и й. Рядовий Вічний!
Ч о р н и й. Рядові всі вічні.
В і ч н и й. Так точно, товаришу старший лейтенант, – рядові вічні. Вічні, бо їх без ліку” (О. Коломієць).
Омоніми вводяться в текст для виявлення дотепності, для пародійного спрямування тексту, його стилістичної витонченості. Дотепність, як відомо, сприяє кращому висвітленню певного поняття:
Він на éпосі жадає
Прислужитися епóсі
(В. Лагода).
У деяких непрямих відмінках слова епос та епоха різняться тільки наголосами, що й використав автор для каламбуру.
Омоніми використовуються не лише для досягнення гумористичного чи іронічного ефекту. Особливо яскраво виділяються ці лексеми наприкінці поетичного рядка, римуючись як однозвучні і протиставляючись за значенням, вони наповнюються особливою виразністю та силою:
Думи мої, думи мої,
Квіти, мої діти.
Виростав вас, доглядав вас.
Де ж мені вас діти?
(Т. Шевченко).
Стилістичні можливості омонімії використовує й публіцистика, особливо в полемічно загострених творах: “Це глина чи цеглина?” (із газ.); “Керівники Палацу культури “Україна” – люди повнолітні і можуть відповідати за довірений їм об’єкт. За витрачені мною гроші. За зіпсований настрій замість піднесеного. Бо коли те, що я бачила, українська культура, тоді я, як мінімум, – цариця Клеопатра. Або Тамара. Або дві разом узятих плюс Катерина П. Ось тому так і трапилося – йшла на “Комбінацію”, щоб дістати задоволення від дійсно непоганого ансамблю, а замість того дістала зовсім іншу комбінацію. З трьох пальців. Не сумніваюся, що такої ж думки й добра третина глядачів” (Л. Ніколайчук). Значний стилістичний ефект досягається при поєднанні в одному контексті омонімів із вільним та фразеологічно зв’язаним значеннями: “На захисті ступінь хвилювання дисертанта здебільшого вищий за пошукуваний ступінь” (Ю. Шанін). Тут зіставляється вільне значення слова ‘ступінь’ і термінологічне ‘вчений ступінь’.
Міжмовну омонімію також використовують як засіб створення образності. На тлі українського тексту іншомовні вкраплення створюють потрібний колорит розповіді: “Вони переправилися через річку Хебар, пішли над морем, що його болгари прозвали Білим, тобто гарним, ласкавим, бо так у них звалося все найтепліше і найніжніше, вони поступово заглиблювалися в гори, білий (не ласкавий, ні!) пил стояв над шляхом удень і вночі, сонце немилосердно палило все живе й мертве...” (П. Загребельний).
Письменники іноді по-новому тлумачать відомі в мові слова, створюючи індивідуально-авторські омоніми. Вони лежать і в основі багатьох жартів, що друкуються на сторінках гумору в газетах (пригубити – ‘поцілувати’, гусар – ‘птахівник’ тощо).
Таким чином, зі стилістичного погляду омоніми цікаві тим, що можуть створювати умови для двоякого розуміння тексту, основними сферами використання стилістичного потенціалу омонімії є художнє, публіцистичне та розмовне мовлення.