Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекції.doc
Скачиваний:
405
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
1.25 Mб
Скачать

Антоніми багатозначного слова

Багатозначне слово може мати кілька антонімів, напр.: глибокий – а) мілкий (яма), б) поверховий (знання). Різні антоніми можуть бути й до того самого значення залежно від акцентування в ньому різних відтінків: наступ – а) відступ, б) оборона, в) контрнаступ; трудовий – а) бойовий (подвиг), б) нетрудовий (прибуток).

Солодкий у значенні ‘властивий медові, цукрові; такий, що викликає приємні відчуття, дає радість, насолоду’ має антонім гіркий (солодкий (гіркий) плід; солодкі (гіркі) думи, почуття); у значенні ‘спокійний, безтурботний’ антонімічним відповідником виступає тривожний (солодкий сон – тривожний сон). Порівняймо ще низку словосполучень, у кожному з яких антонімом до слова свіжий є відмінна лексема: свіжий хліб – черствий хліб, свіжий огірок – солоний огірок, свіжий букет – зів’ялий букет, свіжа метафора – стерта метафора, свіжий вигляд – утомлений вигляд.

Особливості використання антонімів та їх стилістичні функції

Якщо в контексті антоніми виступають поряд (початок – кінець, приплив – відплив, вхід – вихід: знати всі входи і виходи; максимум – мінімум, більш чи менш, плюс – мінус, мажорний – мінорний, день і ніч, юнак і дівчина), першим звичайно йде позначення не тільки початку, що цілком зрозуміло, а й більшого полюсу, позитивної оцінки і взагалі того, що видається помітнішим, важливішим.

Антоніми використовуються як яскравий виражальний засіб у художній мові. Основна стилістична функція антонімів – бути лексичним засобом вираження антитези. Це зіставлення протилежних образів, думок, явищ, у результаті якого формується контраст, протиставлення. Антитеза увиразнює текст, робить його чіткішим, точнішим, наприклад: “Я піду за волю проти рабства, я виступлю за правду проти вас!”; “Ми паралітики з блискучими очима, великі духом, силою малі”; “Я честь віддам, титану Прометею, що не творив своїх людей рабами, що просвіщав не словом, а вогнем, боровся не в покорі, а завзято, і мучився не три дні, а без ліку, та не назвав свого тирана батьком, а деспотом всесвітнім, і прокляв, віщуючи усім богам загибель” (Леся Українка).

Антоніми у складі антитези часто трапляються в народній творчості, зокрема в піснях, казках, прислів’ях, приказках: Ситий голодного не розуміє; багатому щастя, а вбогому трясця; м’яко стелять, та твердо спати; мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже.

Часто звертаються до антитези публіцисти: “Немає на війні проміжних тонів, блідих фарб, усе доведено до кінця – велике і знехтуване, чорне і біле” (І. Еренбург). Протиставлення підсилює емоційність мови. Не випадково антонімія лежить в основі багатьох афоризмів: “Чим ніч темніша, тим яскравіші зірки” (О. Майков); “Будинки нові, але забобони старі (О. Грибоєдов).

За принципом антитези побудовано багато заголовків творів (“Війна і мир” (Л. Толстой); “Дні і ночі”, “Живі і мертві” (К. Симонов)). Особливо часто використовується антонімія в заголовках газетних і журнальних статей (“Хімія добра і зла”, “Проводи трагічні і веселі”, “Географія – різна, біографії – схожі”, “Бідність при багатстві”).

Відмінним від антитези є стилістичний прийом, що полягає в уживанні антонімів із запереченням для того, щоб підкреслити в описуваному предметі відсутність чітко вираженої якості: “Вона була не гарна, не погана собою” (М. Гоголь).

Сильну експресію створює вживання одного з членів антонімічної пари із запереченням: “Світ не постарів – помолодів” (С. Вікулов); “Треба взяти до ранку “язика”. І живого, а не мертвого” (К. Симонов).

Явище антонімії лежить в основі оксюморона – яскравого стилістичного прийому образної мови, що полягає в створенні нового поняття через поєднання контрастних за значенням слів: “Початок кінця” (заголовок статті), “Погана гарна людина” (назва кінофільму), дзвінка тиша, живий труп, сльози радості. Яскраві оксюморони створені письменниками та поетами: “Убога розкіш вбрання” (О. Некрасов). Оксюморон часто зустрічається в назвах художніх творів “Живі мощі” (І. Тургенєв); у заголовках газетних статей “Складна простота”.

Стилістичні функції антонімів не вичерпуються вираженням контрасту, протиставлення. Антоніми допомагають письменникам показати повноту охоплення явищ, широту часових меж: “Насунулося спільне лихо. Ворог розоряє нашу землю й усе наше споконвічне хоче назвати своїм. Тоді і щасливий і нещасливий збираються біля свого гнізда” (О. Толстой); “Сили наші ростуть. День і ніч...”. Використання антонімів у цій стилістичній функції іноді приводить до нанизування антонімічних пар: “Палітра барв людських характерів не має меж. Є люди добрі і злі, хоробрі і боязкі, розумні і недалекі, красиві і потворні, здорові і хворі, веселі і похмурі, старі і молоді, прямі і потайні, відверті і хитрі” (М. Черкасов). Деякі антонімічні пари виступають у мові як лексична єдність, набуваючи фразеологічного характеру: і старий і молодий, і ті й інші, рано чи пізно. Їх уживання вносить у художню мову розмовні інтонації.

Особливий стилістичний прийом – використання одного з антонімів, у той час як за змістом варто було б ужити інший (антифразис). Наприклад: “Звідки, розумна, бредеш ти, голово?” (І. Крилов). Слово розумна сказане стосовно Осла. Різкий сатиричний ефект створює антонімічна заміна одного з компонентів у стійких словосполученнях: “Бюро поганих (замість добрих) послуг”, “Клуб губителів (замість контекстуального антоніма любителів) природи” (заголовки фейлетонів). У подібних сполученнях звертає на себе увагу “нелогічність” висловлення, оскільки мовна форма фразеологізму диктує вживання протилежного за значенням слова.

Таким чином, антоніми посідають помітне місце серед виражальних засобів мови, що пояснюється можливістю створити за допомогою них контрастну характеристику образів, понять, предметів, явищ.