Тема 3. Лексикологія. Предмет лексикології. Лексичне значення слова

План

1. Предмет лексикології.

2. Слово як одиниця мови.

3. Лексичне і граматичне значення слова.

4. Основні типи лексичних значень слова.

Література

1. Мацько Л. І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова: Навч. пос. – К., 1998. – С. 67-70.

2. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – К., 1992. – С. 52-57.

3. Сучасна українська літературна мова: Підручн. / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – К., 2000. – С. 116-118.

4. Українська мова : Енциклопедія. – К., 2000. – С. 281-282, 565-568.

Предмет лексикології

Лексикологією (від грецьк. lexis – ‘слово’, logos – ‘вчення’) називають науку, яка вивчає лексику. Слово лексика походить від грецького слова лексикос – ‘словесний, словниковий’. Ним називають усі слова мови, а також окремі шари чи групи слів (побутова лексика, професійна лексика) та слова письменників і їх творів (лексика Шевченка, лексика “Гайдамаків”).

Розрізняють лексикологію історичну, яка досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словника мови від найдавніших часів, і лексикологію сучасної мови, або описову, яка вивчає лексичний склад мови сучасного періоду.

До завдань описової лексикології української мови входить вивчення лексичних значень слів та їх типів (однозначність і багатозначність, пряме й переносне, конкретне й абстрактне значення, омоніми й пароніми, синоніми й антоніми), стилістичної диференціації лексичного складу сучасної української літературної мови та інших шарів лексики і шляхів формування та розвитку лексики, визначення її активних і пасивних шарів на сучасному етапі функціонування мови.

Лексикологія як учення про словниковий склад мови тісно пов’язана з багатьма іншими розділами мовознавчої науки, що трактують слово: семасіологією, яка вивчає внутрішній зміст слова; етимологією – з’ясовує первинне значення слова, його походження; ономатологією – вивчає власні назви; фразеологією – досліджує стійкі сполучення слів, або фразеологізми; лексикографією – ученням про укладання різних типів словників – та іншими.

Слово як одиниця мови

Українська мова як засіб спілкування є мовою слів. Із слів формуються за допомогою граматичних правил і законів речення. Слово дає найменування для всіх пізнаних людиною предметів і явищ природи та суспільства, відношень і залежностей, для вираження людиною почуттів, емоційних реакцій і волевиявлень. Отже, фактично слово бере на себе номінативну (називальну) функцію мови.

Однією з основних властивостей існуючих у мові слів є їх відтворюваність, тобто вони не створюються у процесі спілкування, а відтворюються як готові одиниці.

Значне місце у визначенні слова має його фонетична оформленість.

Таким чином, слово – це основна функціонально-структурна й семантична одиниця мови, що становить звук або комплекс звуків і, характеризуючись самостійністю та відтворюваність, є будівельним матеріалом для словосполучення й речення.

За тим, що слова означають, вони поділяються на такі групи:

Повнозначні слова – це ті слова, які мають лексичні й граматичні значення: поле, ліс, гай, людина, серце, голова, учитель, урок, земний, гарний, свій, чотири, десять, шостий, сам, кожен, сміятися, ходити, думати, гарно, весело, взимку та ін.

До повнозначних належать іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова, прислівники. Слово, яке має лексичне значення, називають лексемою.

Неповнозначні слова мають тільки граматичні значення і можуть виражати відношення просторовості (на, під), причиновості (бо, через, тому що), єднальності (і, й, та), протиставності (але, проте), умовності (би, якби), наказовості (хай) тощо. Неповнозначними словами є сполучники, прийменники, частки.

Окремою групою слів є вигуки і звуконаслідування, бо вони нічого не називають, а лише виражають почуття, емоції, реакції, волевиявлення, акустичні образи (ой, ах, ура, гей, гать, леле, дзінь-дзінь, ку-ку).