9.2. Міжнародна виробнича кооперація та спільне виробництво

Крім того, міжнародна промислова співпраця включає міжнародну виробничу кооперацію. Міжнародна виробнича кооперація - це похідна форма міжнародного поділу праці, яка полягає в розвитку міжнародних виробничих зв’язків, що виникають та існують між міжнародноспеціалізованими суб’єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів.

Міжнародна виробнича кооперація об’єднує ресурси виробництва в єдиному організаційно-технічному процесі. Здійснення такого процесу у міжнародному масштабі передбачає укладання відповідних контрактів та угод, котрі регламентують виробничо-технічні та торгово-економічні питання, а також вироблення адекватних форм і методів співробітництва.

Виділяють такі основні ознаки міжнародної виробничої кооперації:

- попереднє узгодження сторонами умов спільної діяльності;

- головним методом співробітництва є координація діяльності партнерів із різних країн;

- наявність промислових фірм, що належать різним країнам, в безпосередньому виробничому кооперуванні;

- закріплення в угоді головних об’єктів кооперування: готові вироби, компоненти та відповідні технології;

- розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації, виходячи з основних цілей коопераційних домовленостей;

- безпосередній зв’язок здійснюваних партнерами взаємних чи односторонніх постачань товарів з реалізацією виробничих програм у межах кооперування, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі-продажу.

Загальне міжнародне кооперування класифікують за декількома критеріями.

а) за видами:

- економічна кооперація;

- промислове співробітництво;

- виробниче кооперування;

- науково-технічне кооперування;

- кооперування в області проектування і будівництва промислових об’єктів;

- кооперація у сфері побуту;

- кооперація в інших сферах господарської діяльності.

б) за методами використання:

- виконання спільних програм;

- договірна спеціалізація;

- створення спільних підприємств.

в) за стадіями:

- довиробниче кооперування;

- виробниче кооперування;

- комерційне кооперування.

г) за структурою зв’язків:

- внутрішньофірмові та міжфірмові коопераційні зв’язки;

- внутрішньогалузеве та міжгалузеве кооперування;

- горизонтальні та вертикальні форми кооперування;

- змішані форми кооперування.

д) за територіальним охопленням:

- кооперування між двома і більше країнами;

- кооперування у рамках регіону;

- світове кооперування.

е) за числом суб’єктів:

- двостороннє кооперування;

- багатостороннє кооперування.

є) за числом об’єктів:

- однопредметне кооперування;

- багатопредметне кооперування.

Основні способи налагодження коопераційних зв’язків у літературі зводяться до трьох методів: здійснення спільних програм, договірна спеціалізація та інтегрована кооперація.

Здійснення спільних програм міжнародного виробничого кооперування полягає у підрядному кооперуванні та спільному виробництві.

Суть підрядного кооперування зводиться до того, що замовник доручає виконавцю проведення певних робіт відповідно з наперед обумовленими вимогами щодо термінів, обсягів, якості виконання та інших умов. При цьому розглядають два різновиди міжнародного виробничого кооперування: просте виготовлення продукції (або його ще називають “класичним підрядом”) та підряд з проектування й виготовлення нового продукту.

Спільне виробництво зводиться до того, що дві сторони (або більше) із різних країн об’єднуються при виконанні певних робіт чи програм. Договірна спеціалізація, як ще один із способів налагодження коопераційних зв’язків, полягає в розмежуванні видів діяльності між суб’єктами різних країн, щоб не дублювати один одного, а взаємодоповнювати. При цьому вони часто розділяють загальну програму на підпрограми, які виконують окремо, але в межах загальної програми. Договірна спеціалізація передбачає й об’єднання вже апріорно спеціалізованих суб’єктів для виконання складних програм. Договірна спеціалізація, як і всяка інша форма кооперації, згладжує конкурентне протистояння фірм з різних країн.

Останнім часом у світі, а особливо у постсоціалістичних країнах, досить бурхливо розвивається інтеграційне кооперування, що здійснюється у формі об’єднання капіталів декількох суб’єктів з різних країн для досягнення окремих, спільно узгоджених цілей. Найпоширенішим видом інтеграційної кооперації стало створення спільних підприємств. У той же час, не менш важливим видом інтеграційної кооперації є розвиток мультинаціональних корпорацій, які, правда, мають набагато ширшу гаму особливостей у порівнянні зі спільними підприємствами.