- •Міністерство освіти і науки, молоді і спорту україни
- •Тема 1. Суть, структура та середовище
- •1.2. Суть та характеристика середовища мев
- •Контрольні запитання
- •2.2. Світовий ринок
- •2.3. Світове господарство
- •Контрольні запитання
- •3.2. Регулювання міжнародної торгівлі
- •3.3. Роль гатт/сот в регулюванні міжнародної тогівлі
- •Контрольні запитання
- •4.2. Теорія абсолютних переваг
- •4.3. Теорія порівняльних переваг
- •4.4. Теорія розміру країни
- •4.5. Теорія співвідношення факторів виробництва
- •4.6. Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва
- •4.7. “Парадокс Леонтьєва”
- •4.8. Теорія життєвого циклу товару
- •4.9. Теорія подібності країн або теорія перехресного попиту
- •4.10. Теорія конкурентних переваг м.Портера
- •Контрольні запитання
- •5.2. Міжнародні інвестиції
- •5.3. Міжнародний кредит
- •Контрольні запитання
- •6.2. Характеристика видів міжнародних послуг
- •Контрольні запитання
- •7.2. Характеристика основних свiтових ринків та експортерів робочої сили
- •7.3. Регулювання та наслідки міжнародної міграції трудових ресурсів
- •Контрольні запитання
- •8.2. Основні етапи еволюції свс
- •8.3. Види та структура валютних ринків
- •Контрольні запитання
- •9.2. Міжнародна виробнича кооперація та спільне виробництво
- •Контрольні запитання
- •10.2. Міжнародне передавання технологій
- •10.3. Міжнародне технічне сприяння
- •Контрольні запитання
- •11.2. Основні етапи розвитку меі
- •11.3. Основні категорії меі
- •11.4. Наслідки меі
- •Контрольні запитання
- •12.2. Основні види вез і досвід їх функціонування
- •Контрольні запитання
- •13.2. Принципи класифікації платіжного балансу
- •Контрольні запитання
- •14.2. Загальна характеристика економіки країн, що розвиваються
- •14.3. “Нові індустріальні країни” у системі світового господарства
- •14.4. Країни з перехідною ринковою економікою
- •Контрольні запитання
- •15.2. Основні особливості діяльності транснаціональних корпорацій
- •Контрольні запитання
- •16.2. Міжнародний валютний фонд
- •16.3. Міжнародний банк реконструкції та розвитку
- •16.4. Регіональні валютно-кредитні організації Спільного ринку
- •Контрольні запитання
- •Література
12.2. Основні види вез і досвід їх функціонування
Конкретні види зон різноманітні залежно від специфічних задач і функцій, особливостей умов діяльності, їх характеру й обсягів. Спеціалісти нараховують не менше 30 різновидів ВЕЗ.
Зони вільної торгівлі. Найбільш прості ВЕЗ, що передбачають створення сприятливих умов для купівлі-продажу, транспортування, збереження, переробки зовнішньоторгівельних вантажів, - торгово-складські зони.
У безмитних торгово-складських зонах (БТСЗ) імпортні іноземні товари можуть складуватися, купуватися і продаватися, частково перероблятися без сплати мита і податкових зборів. Більш широкими функціями характеризуються зони зовнішньої торгівлі, що одержали поширення в США в 30-ті роки, вільні митні і вільні безмитні зони (Угорщина, Югославія і Болгарія), де поряд із комерційними і складськими операціями допускається поліпшення і модернізація товарів, надання страхових і банківських послуг без сплати мита і податку на додану вартість, організація торгів і виставок. Нарешті, вільні порти - торгово-складські зони, де, крім названих операцій, здійснюються навантаження-розвантаження суден, розміщення товарів на території і біржових складах, а також обслуговування і ремонт суден.
Спеціальні експортно-промислові зони. В розвинутих і нових індустріальних країнах вільні торгово-складські зони (ВТСЗ) поступово перетворилися у вільні промислові (ВПЗ) і експортно-виробничі зони (ЕВЗ). У США, зокрема, у зонах зовнішньої торгівлі почали створюватися спеціальні підзони винятково для виробничої діяльності (складальних операцій, первинної переробки сировини). Звичайно, підприємства в таких зонах працюють на імпортних комплектуючих і напівфабрикатах, місцевій сировині й імпортному устаткуванні, що легше доставити в зону, привертаючи вітчизняні й іноземні капітали. Практично виник якісно інший вид ВЕЗ, що характеризується новими цілями і механізмами.
У рамках СЕПЗ можна виділити зони спільного підприємництва (Болгарія, Угорщина, Югославія), підприємницькі зони (Англія), зони вільного підприємництва (США), спеціальні економічні зони (КНР), а також спеціальні підприємства, що обслуговують зовнішні ринки і користуються особливими пільгами (наприклад, у прикордонних районах Мексики). ВЕЗ цього виду відображають новий рівень взаємодії національної і світової економіки, що припускає якісні, структурні зсуви в національному і світовому господарстві, прискорення процесу інтернаціоналізації господарського життя.
Відповідно до рекомендацій ООН з промислового розвитку (UNIDO), за умовами інвестування в ВЕЗ виробництва галузей обробної промисловості розділені на три групи. Найбільш пільгова перша група - складальні виробництва: радіоелектронні, точної механіки, комп'ютерної техніки, тобто ті, що потребують нових технологій, висококваліфікованої робочої сили. Менше преференційна друга група - текстильне, швейне виробництво, що потребує багато робочої сили і достатньо швидко окуповується. Найменш пільгова третя група - виробництва деяких добувних галузей, що переробляють місцеву сировину, залучаючи у значних кількостях місцеву робочу силу, дозволяючи збільшити зайнятість населення.
На виробництва першої і другої груп припадає основна частина підприємств ВЕЗ. Більшість із них знаходяться в ВЕЗ Південно-Східної Азії і Латинської Америки (Гонконг, Малайзія, Корея, Сінгапур, Тайвань, Гаїті, Мексика, Сальвадор).
Науково-технічні зони. Останнім часом усе більшого поширення одержують ВЕЗ з науково-технологічною, дослідницькою орієнтацією, покликані прискорити й здешевити розробку і впровадження технічних нововведень, диверсифікувати виробництво, створити нові робочі місця, підготувати кваліфікованих спеціалістів - науково-технологічні зони (НТЗ). Це: технополіси (у Японії), технопарки (у США), техновпроваджувальні зони, наукові парки, технологічні і ділові центри. У більшості випадків у них сполучається дослідницька і виробничо-технологічна діяльність у виді зосередження науковомістких підприємств навколо значних університетів або наукових центрів. Поза залежністю від конкретних назв розрізняють три типи НТЗ:
- дослідницький парк - ВЕЗ, де нова науково-технічна розробка здійснюється до стадії технічного прототипу на основі об'єднання ряду промислових фірм й заснувань із пріоритетним статутом. Скажімо, як у Бостоні при більш ніж 700 промислових підприємствах-учасниках понад 2/3 зайнятої території припадає на науково-дослідні і дослідно-конструкторські організації в області комп'ютерної техніки. Подібний парк ще раніш був створений у знаменитому Кембриджі (Англія). Зо закордонними даними, до початку 90-х років у Європі, США і Японії діяло майже 350 дослідницьких парків;
- власне науковий парк (ВНП) - достатньо значні територіальні утворення, де розташовуються різні за розмірами науковомісткі підприємства, що здійснюють виробництво на основі розробок місцевого дослідницького центру (інституту, університету). Це відома “Силіконова долина” у США зі Стенфордським університетом тощо;
- інноваційний центр - територіально невеличка НТЗ, у якій розташована мала або середня фірма, що безпосередньо займається розробкою і впровадженням нових технологій.
Заслуговують спеціального виділення сервісні ВЕЗ, що концентрують банківське і страхове обслуговування на пільгових умовах До цього виду зон також можуть бути віднесені ВЕЗ з надання послуг відпочинку і туризму, що сприяють міжнародному особистому і діловому спілкуванню громадян. До особливого виду відносять офшорні зони, що передбачають спеціальну юрисдикцію реєстрації і функціонування іноземних компаній на пільгових податкових умовах, але в них іноземним компаніям заборонена діяльність. Їх зараз біля 60, найбільше відомі Кіпр, Панама, Сінгапур, острови Фіджі, Багами, Бермуди і Мальта.
Нарешті, типовими стають комплексні ВЕЗ багатофункціонального характеру, що сполучать різноманітні напрямки діяльності. Вони характеризуються масштабами діяльності, великими обсягами залучення капіталу. Такими стали бразильський “Манаус” і “Вогненна земля” в Аргентині. До них відносяться і спеціальні економічні зони в Китаї.