13.2. Принципи класифікації платіжного балансу

Оскільки платіжний баланс - це статистичні зведення операцій країни із зовнішнім світом, тому кожна операція повинна відноситися до того чи іншого розділу згідно певних принципів класифікації.

Стандартний платіжний баланс складається з двох розділів: 1) рахунку поточних операцій, що показують міжнародний рух реальних матеріальних цінностей (перш за все товарів і послуг) і 2) рахунку операцій з капіталом і фінансових операцій, що показують джерела фінансування руху реальних матеріальних цінностей.

Чисті помилки та упущення - стаття платіжного балансу, що відображає пропуски платежів, котрі з певних причин не були записані в статті платіжного балансу, і помилки, що потрапили в записи окремих платежів.

Чисті помилки та упущення можуть виникати в таких випадках. Якщо тільки дебет або тільки кредит за конкретною угодою був записаний в платіжному балансі, або з певних причин записаний кредит не дорівнює дебету. Побудова платіжного балансу грунтується на системі подвійного запису, визначає економічну територію країни, проводить розмежування між резидентами і нерезидентами, ґрунтується на ринкових цінах.

Платіжний баланс інтегрує рахунки багатьох секторів і тому ґрунтується на митній статистиці, статистиці грошового сектора в тій мірі, в якій вона враховує міжнародні операції, статистиці зовнішнього боргу, статистичних оглядах, що проводяться перш за все в секторі послуг, і статистиці операцій з іноземною валютою.

Контрольні запитання

1. Поясніть, чому платіжний баланс є ключовим поняттям міжнародної економіки.

2. До яких наслідків призводить дефіцит та надлишок платіжного балансу?

3. Назвіть види експортно-імпортного сальдо.

ТЕМА 14. КЛАСИФІКАЦІЯ КРАЇН

14.1. Загальні підходи до класифікації країн

14.2. Загальна характеристика економіки країн, що розвиваються

14.3. “Нові індустріальні країни” у системі світового господарства

14.4. Країни з перехідною ринковою економікою

14.1. Загальні підходи до класифікації країн

У світі існує біля 200 країн, різноманітних за рівнем економічного, соціального та політичного розвитку. Для зручності аналізу досягнень та перспектив подальшого розвитку країн, вивчення та обміну досвідом економічного реформування зручно використовувати їх певну класифікацію.

Класифікація за станом соціально-економічного розвитку, прийнята ООН:

- промислово розвинуті, або індустріальні країни (ПРК) - це 24 високорозвинуті країни, питома вага яких у світовому ВНП складає 54,6%. Найбільш потужну групу серед цих країн складають країни так званої Великої Сімки (Групи 7) США, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, Канада. Ці держави виробляють 47% світового ВНП і зосереджують у своїх руках 51% міжнародної торгівлі. Сюди ж входять усі 15 країн - членів Європейського союзу, а також країни - члени ЄАВТ;

- країни з перехідною ринковою економікою - 28 країн Центральної та Східної Європи та колишнього СРСР, де відбувається перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економіки. Серед цієї групи країн є також більш потужна підгрупа, що має суттєві досягнення у процесі реформування власних економік. Це так звана “група просунутих країн”, до якої належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія;

- країни, що розвиваються - це 132 держави Азії, Африки, Латинської Америки.

У цілому країни, що розвиваються, у сучасних умовах переживають процес їх подальшої економічної диференціації. Сьогодні серед них можна виділити принаймні три рівні економічного розвитку. Найбільш розвинені з країн, що розвиваються, об’єднують у групу “нових індустріальних країн”. Сюди включають найчастіше Аргентину, Бразилію, Мексику, Республіку Корею, Сінгапур, Сянган, Тайвань, Туреччину. Інколи тут згадують Індію і Китай. Друга, проміжна, група складається з країн, що мають дещо гірші показники стосовно до загального обсягу виробництва та його значення на душу населення. Ці країни, зокрема держави Близького Сходу, характеризуються великою диференціацією галузевих структур, соціальних верств населення та їх положенням у суспільстві.

До групи “найменш розвинених країн” належать приблизно 50 країн, що розвиваються. Переважно вони мають вузьку, часто монокультурну структуру господарства, високий ступінь залежності від зовнішніх джерел фінансування заходів у соціально-економічній сфері. А для деяких з найбідніших країн цієї групи зовнішні фінансові надходження визначають міру виживання цих країн у надзвичайно складних економічних і природно-кліматичних умовах.

Класифікація за рівнем доходу, прийнята Світовим банком. Згідно з критерієм за рівнем доходу кожна економіка класифікується як економіка з низьким доходом, середнім доходом, який у свою чергу, може бути нижчим середнього та вищим середнього, та економіка з високим доходом.

Станом на 1994 рік статистика Світового банку охоплює 209 країн, що розподіляються на такі групи:

- країни з низьким доходом - 64 держави, у яких ВНП на душу населення складає 725 доларів або менше;

- країни з середнім доходом, які діляться на:

а) країни з нижчим середнього доходом - 66 держав з ВНП на душу населення у межах від 726 до 2895 доларів;

б) країни з вищим середнього доходом - 35 держав, в яких ВНП на душу населення складає проміжок 2896-8995 доларів;

- країни з високим доходом - 44 держави, в яких ВНП на душу населення складає 8995 доларів і вище.

Більшість країн з високим рівнем доходу - це індустріальні, промислово розвинуті країни.