14.4. Країни з перехідною ринковою економікою

З 1989 по 1995 рр. на економічній карті світу з’явився великий регіон перехідних економік. Перехідними називають такі економіки, які перебувають у процесі великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільної економіки. Перехід має наперед визначену кінцеву мету - ринкову економіку та парламентську демократію.

Група перехідних економік не однорідна. ЇЇ можна поділити на дві групи. Одну формують Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія. До них примикають Албанія, а також Словенія, Хорватія, нова Югославія та інші держави, що виникли на терені старої Югославії. Друга група – п’ятнадцять держав, що виникли внаслідок розпаду Радянського Союзу. Вони успадкували найбільш консолідовану й довготривалу соціалістичну систему, розпад якої є результатом внутрішніх суперечностей. Економічні системи даних країн є частинами колись єдиного, планованого з одного центру господарського комплексу. Серед цих перехідних економік можна виділити країни й групи країн, які мають специфічні відмінності. За рівнем економічного розвитку Естонія ближче до Чехії, ніж, наприклад, до Туркменистану. Естонія є зразком перехідної економіки у малій, а Україна – у великій країні, не кажучи вже про супервелику перехідну економіку Росії.

Більшість перехідних економік вже пройшли стадію індустріалізації, населення цих країн має значний рівень освіченості, мають розвинуті галузі науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт. Населення даних країн підтримує основні цінності, які формують “дух індустріальної цивілізації”. Це не дає змогу вважати їх країнами, що розвиваються. Водночас взяті в сукупності в середньому найважливіші показники перехідних економік поступаються перед відповідними даними розвинутих ринкових систем, взятих в цілому. Дані економічні системи ґрунтуються на ринковому господарюванні різного рівня зрілості. Приватний сектор у них є головною частиною економіки, а у країн, що розвиваються, – якщо не головною, то легітимною і важливою частиною економіки. Фірми-підприємства у цих регіонах схильні переважно однаково реагувати на ринкові сигнали, хоч, щоправда, є значні розходження у межах цього типу поведінки.

Контрольні запитання

1. Які групи країн включає Класифікація за станом соціально-економічного розвитку, прийнята ООН?

2. В чому суть класифікації країн за рівнем доходу, прийнятої Світовим банком?

3. Якими є основні соціально-економічні ознаки країн, що розвиваються?

4. Виділіть основні фактори, що обумовили успішний розвиток “нових індустріальних країн” та виділення їх в окрему групу серед країн, що розвиваються.

5. Перелічіть особливості країн з перехідною ринковою економікою.

ТЕМА 15. МІЖНАРОДНИЙ БІЗНЕС ТА

ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ КОРПОРАЦІЇ

15.1. Суть та цілі міжнародного бізнесу, види, суб’єкти та сучасні форми міжнародного бізнесу

_{15.2. Основні особливості діяльності ТНК}

1. Суть та цілі міжнародного бізнесу, види,

суб’єкти та сучасні форми міжнародного бізнесу

Міжнародний бізнес – найбільш загальна форма функціонування міжнародних економічних відносин в сучасних умовах. Її суть – підприємництво, яке здійснюється в міжнародній сфері.

Економічний зміст міжнародного бізнесу розкривається в господарських операціях, в яких беруть участь суб’єкти світового господарства. Він включає любі господарські операції, які проводяться між двома і більше державами. Такі ділові взаємозв’язки можуть виникати на рівні як приватних, так і державних організацій. Виходячи з цього, можна виділити такі типи міжнародного бізнесу:

• приватний, який здійснюють фізичні та приватні юридичні особи;

• державний, який здійснюють держави та їх представники.

Цілями міжнародного бізнесу є:

• розширення збуту (ринку збуту продукції, послуг, капіталів та робочої сили);

• придбання ресурсів, в тому числі їх нових джерел;

• диверсифікація.

Крім того, у випадку участі приватних компаній у міжнародному бізнесі господарські операції проводяться з ціллю одержання прибутку. Діяльність фірм, які субсидуються державними органами, не завжди орієнтована на одержання прибутку.

Розширення збуту виступає основним мотивом участі фірм у міжнародному бізнесі.

Способи реалізації міжнародного бізнесу поділяються на операційні та функціональні. Операційні способи досягнення цілей включають:

• експорт;

• імпорт;

• транспорт;

• купівля-продаж ліцензій;

• франчайзинг;

• управлінські послуги (управлінський контракт);

• контракт про будівництво господарського об’єкта під ключ;

• прямі інвестиції;

• портфельні інвестиції.

Функціональні способи досягнення цілей міжнародного бізнесу:

• виробництво (оптимізація процесу міжнародного виробництва);

• маркетинг (здійснення міжнародних маркетингових операцій);

• фінанси (фінансові операції міжнародного бізнесу: розрахункові, кредитні, страхові тощо);

• бухгалтерський облік та контроль в міжнародній господарській діяльності;

• кадрова робота.

Основні види міжнародного бізнесу:

• промисловий;

• торговий;

• фінансовий;

• транспортно-комунікативний.

Основні суб’єкти міжнародного бізнесу:

• фізичні особи;

• фірми;

• союзи підприємців;

• представники держав;

• міжнародні організації;

• транснаціональні компанії.

Сучасні форми міжнародного бізнесу:

• експорт-імпорт товарів;

• експорт-імпорт послуг;

• господарська діяльність за кордоном: банківські операції, оренда, прокат, страхування, науково-дослідна та дослідно-конструкторська діяльність, менеджмент;

• інвестиційна діяльність;

• спільне підприємництво;

• транснаціональні компанії.