- •Міністерство освіти і науки, молоді і спорту україни
- •Тема 1. Суть, структура та середовище
- •1.2. Суть та характеристика середовища мев
- •Контрольні запитання
- •2.2. Світовий ринок
- •2.3. Світове господарство
- •Контрольні запитання
- •3.2. Регулювання міжнародної торгівлі
- •3.3. Роль гатт/сот в регулюванні міжнародної тогівлі
- •Контрольні запитання
- •4.2. Теорія абсолютних переваг
- •4.3. Теорія порівняльних переваг
- •4.4. Теорія розміру країни
- •4.5. Теорія співвідношення факторів виробництва
- •4.6. Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва
- •4.7. “Парадокс Леонтьєва”
- •4.8. Теорія життєвого циклу товару
- •4.9. Теорія подібності країн або теорія перехресного попиту
- •4.10. Теорія конкурентних переваг м.Портера
- •Контрольні запитання
- •5.2. Міжнародні інвестиції
- •5.3. Міжнародний кредит
- •Контрольні запитання
- •6.2. Характеристика видів міжнародних послуг
- •Контрольні запитання
- •7.2. Характеристика основних свiтових ринків та експортерів робочої сили
- •7.3. Регулювання та наслідки міжнародної міграції трудових ресурсів
- •Контрольні запитання
- •8.2. Основні етапи еволюції свс
- •8.3. Види та структура валютних ринків
- •Контрольні запитання
- •9.2. Міжнародна виробнича кооперація та спільне виробництво
- •Контрольні запитання
- •10.2. Міжнародне передавання технологій
- •10.3. Міжнародне технічне сприяння
- •Контрольні запитання
- •11.2. Основні етапи розвитку меі
- •11.3. Основні категорії меі
- •11.4. Наслідки меі
- •Контрольні запитання
- •12.2. Основні види вез і досвід їх функціонування
- •Контрольні запитання
- •13.2. Принципи класифікації платіжного балансу
- •Контрольні запитання
- •14.2. Загальна характеристика економіки країн, що розвиваються
- •14.3. “Нові індустріальні країни” у системі світового господарства
- •14.4. Країни з перехідною ринковою економікою
- •Контрольні запитання
- •15.2. Основні особливості діяльності транснаціональних корпорацій
- •Контрольні запитання
- •16.2. Міжнародний валютний фонд
- •16.3. Міжнародний банк реконструкції та розвитку
- •16.4. Регіональні валютно-кредитні організації Спільного ринку
- •Контрольні запитання
- •Література
Контрольні запитання
Виділіть суть та цілі міжнародного бізнесу.
Охарактеризуйте суб’єктів та сучасні форми міжнародного бізнесу.
Виділіть основні причини створення та функціонування ТНК.
Яку роль відіграють ТНК у світі?
ТЕМА 16. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-КРЕДИТНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
16.1. Банк міжнародних розрахунків (БМР)
16.2. Міжнародний валютний фонд (МВФ)
16.3. Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР)
16.4. Регіональні банки розвитку
Міжнародні і регіональні валютно-кредитні та фінансові організації - це інститути, які створені на основі міждержавних угод з метою регулювання міжнародних економічних, валютно-кредитних і фінансових відносин.
До таких організацій належать:
Банк міжнародних розрахунків (БМР);
Міжнародний валютний фонд (МВФ);
Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР);
регіональні банки розвитку.
16.1. Банк міжнародних розрахунків (БМР)
Банк міжнародних розрахунків - перший міждержавний банк - було організовано у 1930 році в Базелі як міжнародний банк центральних банків. Його організаторами були емісійні банки Англії, Франції, Італії, Німеччини, Бельгії, Японії та група американських банків на чолі з банкірським будинком Моргана.
Одним із завдань БМР було полегшити розрахунки за репараційними платежами Німеччини і військовими боргами, а також сприяти співробітництву центральних банків і розрахункам між ними. Свою головну функцію - координатора центральних банків провідних розвинутих країн - БМР зберігає й досі. Він об’єднує центральні банки 30 країн, головним чином - європейських. З 1979 року БМР проводить розрахунки між учасницями Європейської валютної системи, виконує функції депозитарію Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС), здійснює операції за дорученням ОЕСРК (Організація економічного співробітництва розвинутих країн) і країн, які беруть в ній участь.
БМР виконує депозитно-позичкові, валютні, фінансові операції, купівлю-продаж і зберігання золота, виступає агентом центральних банків. Як західноєвропейський міжнародний банк, БМР здійснює міждержавне регулювання валютно-кредитних відносин.
16.2. Міжнародний валютний фонд
Міжнародний валютний фонд (МВФ) - міжнародна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованого закладу ООН.
МВФ створено на міжнародній валютно-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі (США) 1944 року, але він почав функціонувати з березня 1947 р. Правління МВФ знаходиться у Вашингтоні, а його відділення - у Парижі. Правління складається з п'яти головних департаментів: для Африки, Європи, Азії, Середнього Сходу і Західної півкулі.
Офіційними цілями МВФ є:
сприяння розвитку міжнародної торгівлі і валютного співробітництва шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх дотриманням, багатогранної системи платежів і усунення валютних обмежень;
надання державам-членам коштів в іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів.
Статут МВФ змінювався двічі:
у 1968 - 1969 рр. було внесено першу серію поправок у зв'язку з введенням СДР;
у 1976 - 1978 рр. - друга серія поправок, яка відображала заміну Бреттон-Вудської валютної системи новою Ямайською валютною системою.
Капітал МВФ утворюється за рахунок внесків держав-членів відповідно до встановленої для кожного з них квоти, розмір якої залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі у світовій капіталістичній економіці і міжнародній торгівлі. У 1947 році у Фонд входило 49 країн і загальна сума квот складала 7,7 млрд. дол. До 30 червня 1991 року учасниками МВФ було вже 155 країн-членів і капітал (сплачений) склав 90 млрд. дол. СДР (СДР = 1,2 дол. США). З цієї суми 2/3 належить промислово розвинутим країнам (у тому числі США - 1/5), 1/3 - країнам, що розвиваються, які складають 4/5 членів Фонду.
Виходячи з розмірів квот, розподіляються голоси між країнами у керівних органах МВФ. Кожна держава має 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СДР її квоти. 46% усіх голосів належить США і країнам Європейського союзу (ЄС), 34% — країнам, що розвиваються.
Керівним органом МВФ є Рада керуючих, яка збирається раз на рік у складі представників усіх країн-учасниць.
Виконавчим органом є Директорат, який складається з шести членів, яких призначають країни з найбільшими квотами, і 16 членів, котрих вибирають за географічним показником.
Дорадчим органом є Тимчасовий комітет Ради керуючих, до складу якого входять міністри фінансів 22 країн.
У статут МВФ внесено зміни у зв’язку з введенням Ямайської валютної системи. Вони були ратифіковані більшістю членів Фонду 1 квітня 1978 року. Частка США у капіталі Фонду знизилась за 1947 - 1987 рр. з 36,2% до 20,1%; у загальній кількості голосів - з 26,7% до 19,3%, та, все ж, вони зберегли право вето при вирішенні найважливіших питань. Трохи підвищилася питома вага голосів і квот країн, що розвиваються, головним чином країн - експортерів нафти.
Кредити МВФ поділяються на кілька видів:
кредити, що надаються в межах резервної позиції країни у МВФ. Для покриття дефіциту платіжного балансу країна може отримати кредит у Фонді - позику в іноземній валюті в обмін на національну терміном до 3 - 5 років. Погашення позики проводиться зворотним шляхом - викуп через певний термін національної валюти за вільно конвертовану. У межах 25% квоти країна отримує кредити без обмежень, а також на суму кредитів в іноземній валюті, раніше наданих Фонду. Цей кредит не повинен перевищувати 200% квоти;
кредити, що надаються понад резервну частку. Позики видаються після попереднього вивчення Фондом валютно-економічного стану країни і виконання вимог МВФ щодо проведення стабілізаційних заходів.
Стабілізаційні програми МВФ передбачають обмеження внутрішніх кредитів, бюджетних витрат, заробітної плати і ведуть до зниження темпів економічного зростання, що переважно йде врозріз з національними інтересами держави-позичальника.
Однак отримання позики у МВФ дає можливість країнам розраховувати на вагомі кредити в приватних банках.
МВФ відіграє важливу роль у міждержавному регулюванні валютно-кредитних відносин. Відповідно до Бреттон-Вудської угоди, перед Фондом було поставлено завдання щодо упорядкування валютних курсів, тобто регулювання і підтримання стійкості паритетів країн-членів (у золоті або доларах). Без санкції Фонду країни не мали права змінювати паритети валют більш як на 10%, а також допускати при проведенні операцій відхилення від паритету більше ± 1% (з грудня 1971 р. - більше ± 2,25%).
Відповідно до статуту МВФ, держави - члени Фонду повинні були на базі фіксованих валютних курсів вводити в обіг валюти за поточними операціями і проводити політику, спрямовану на повне усунення валютних обмежень. Але на практиці ці положення не могли бути виконані багатьма країнами. Наприклад, валютні обмеження було відмінено лише 60 країнами - членами МВФ.
Країни - члени МВФ зобов'язані надавати йому інформацію про офіційні золоті запаси і валютні резерви, стан економіки, платіжного балансу, грошового обігу, закордонні інвестиції тощо. Ці дані використовуються приватними банками для вивчення платоспроможності країн-позичальників.
Важливо відзначити, що членство країни у МВФ є обов'язковою умовою при її вступі в Міжнародний банк реконструкції та розвитку, і також для отримання пільгових кредитів у його дочірній організації - Міжнародній асоціації розвитку.