2. Міжособистісні стосунки в групах (колективах)

Особливості міжособистісних стосунків у групах зу­мовлені характером спільної діяльності індивідів. Одним із найважливіших показників сформованості міжособис­тісних стосунків, а відповідно і результатом формування групи, є рівень групового розвитку. Саме на цих положен­нях ґрунтується теорія діяльнісного опосередкування міжособистісних стосунків, більш поширена серед віт­чизняних учених. На противагу їм зарубіжні, передусім американські, психологи вважають, що показниками сфор­мованості групи є тривалість її існування, кількість кому­нікацій між її членами, наявність відносин влади і підпо­рядкування. Об'єктом соціально-психологічних дослі­джень вони взяли малу групу — об'єднання людей, які перебувають у безпосередньому контакті. Вважаючи її спільнотою, що виникла на основі емоційних зв'язків, учені досліджували її згуртованість, стійкість проти сил, що руйнують внутрігрупові стосунки, залежність чи неза­лежність особистості від групи. Однак одержані висновки були зроблені без врахування багатьох важливих факто­рів, а тому мали спрощений характер.

Ще в середині XX ст. американські вчені встановили, що в умовах групового тиску майже третина індивідів змінює свою думку і приймає нав'язану більшістю — ви­являє конформізм. Отже, стверджували вони, в умовах гру­пового тиску індивід може бути лише конформістом (не висловлювати і не відстоювати свою думку) або нонкон­формістом (відстоювати свою точку зору, не погоджую­чись із групою). Така методологічна помилка зумовлена тим, що дослідження проводилося на дифузних групах, що об'єднували випадкових людей, які між собою не ма­ли ніяких стосунків.

Вітчизняні психологи довели, що в реальних колекти­вах діють зовсім інші закономірності, відмінні від тих, які американські дослідники оголосили універсальними.

Найхарактернішою особливістю колективу, яка не могла бути виявлена при дослідженні дифузних груп, є колективістське самовизначення. Воно виявляється в то­му, що член колективу не бездумно терпить тиск групи, а вибірково ставиться до будь-яких впливів, приймаючи одні й відхиляючи інші, залежно від принципів і цілей спільної діяльності, учасником якої він є. Здійснюючи самовизначення, він реалізує своє право жити в колекти­ві, маючи власні погляди, оцінки і переконання. На відміну від дифузної групи в колективі переважає колекти­вістичне самовизначення як реакція особистості на гру­повий тиск. У групах, об'єднаних спільною діяльністю, міжособистісні стосунки завжди опосередковуються її змістом, цілями і цінностями.

З урахуванням цього А. Петровський розробив стратометричну концепцію колективу, згідно з якою між­особистісні стосунки в колективі утворюють багаторів­неву структуру, в основі якої — спільна діяльність, а компонентами є різні страти (шари). Центральною лан­кою групової структури є зміст самої групової діяльнос­ті. Першу страту утворює ставлення кожного члена гру­пи до цілей, завдань і принципів групової діяльності. Друга страта містить характеристики міжособистісних стосунків, опосередковані змістом спільної діяльності та прийнятими в групі принципами і ціннісними орієнта­ціями. До неї відноситься колективістичне самовизна­чення та інші феномени міжособистісних стосунків. Тре­тя, поверхова, страта охоплює соціально-психологічні явища, властиві психології групи: конформність, згурто­ваність, сумісність тощо. У колективі вони відступають на задній план, стають компонентом загальної структу­ри міжособистісних стосунків, створеної сукупністю всіх страт.

У конкретно-психологічному плані міжособистісні стосунки — це сукупність об'єктивних зв'язків і взає­модій між особами, які належать до певної групи. Вони завжди мають емоційне забарвлення. їх сталість і непов­торність забезпечує особиста привабливість людей, що ґрунтується на почутті симпатії. Міжособистісна при­вабливість чи непривабливість може набувати сталого характеру і переходити у взаємну прихильність чи не­прихильність.

Міжособистісні стосунки набувають ділового чи осо-бистісного характеру. На основі цього їх поділяють на типи: знайомство, приятелювання, товаришування, друж­ба, любов, подружжя, родина, деструктивні стосунки.

Важливу роль для розрізнення міжособистісних сто­сунків відіграє вибірковість щодо партнерів, яка визна­чається за кількістю ознак, що мають значення для встановлення стосунків. Найменшу вибірковість мають знайомства, найбільшу — дружба і кохання. Як зазна­чають українські психологи, у середньому індивід зна­йомий зі 150—500, приятелює із 70—150, дружить із 2—3 особами.