12. Релігійний дискурс

Релігійний дискурс особливий тим, що це комунікація з вищою істотою, з Абсолютом. Тому в історії релігії досить часто релігійна мова відрізняється від мови звичайного спілкування: це була латина для Європи або давньослов 'янська для Росії та України.

Молитва спрямована до Бога, але її адресатом є також сама людина, бо молитва змінює й її свідомість.

Молитва є перформативною, оскільки вона змінює дійсність своїм вимовлянням. Тому молитва (за змістом) – це прохання, подяка, хвала. Ми маємо особливий тематичний зміст, який підходить до молитви.

Іншу структуру та зміст маємо у випадку проповіді. До неї завжди включені дві орієнтації: звертання до ситуації та слів Бога, а також відповідне перенесення цієї ситуації на сьогоднішнє життя людини. Тобто це місток між Біблією та людиною.

Ю.Шрейдер вважає, що в молитві ми маємо не знак, а символ. Знак він розглядає як відокремлений від людини, у випадку символу ми маємо злиття людини й слова, що виражається у вірі людини в цей символ¹.

Ритуальний дискурс принципово повернений у минуле. Він має повторити все те, що вже було, не дозволяючи вводити щось нове. В історії людства були періоди, коли повторення вважалося кращим зразком, але поступово роль автора зростала, й сьогодні текст має бути не таким, як інші.

Не слід вважати ритуальний дискурс нецікавим, оскільки в ньому немає новизни. І автор, і слухач знаходять позитивні емоції саме в тому, що ритуал не був порушений.

Прикладом ритуального дискурсу можуть бути урочисті збори. Ритуальний дискурс несе в собі не інформацію як таку, а підтвердження приєднання тих, хто виконує ритуал, до цієї інформації, важливість її для суспільства. Доволі часто ритуальний дискурс зустрічається в розмові дорослого та дитини, коли дитина, приміром, полюбляє слухати ту саму казку.

13. Етикетний дискурс

Етикетний дискурс, на відміну від лайливого, підкреслює в своєму співрозмовцеві лише позитивні риси. Вибираючи між висловлюваннями "У вас відпав ґудзик" та "Яка у вас красива краватка", етикетний дискурс віддасть перевагу останньому. Він принципово працює та те, що образ співрозмовника став найкращим (сюди входять не лише позитивні висловлювання про нього самого, не менш важливими є негативні висловлювання про його справжніх або позірних ворогів).

Етикетний дискурс має бути принципово автоматичним, щоб не відчувалося жодної напруженості при його подорожчанні. Він має бути легким, невимушеним. Іноді це гра, яку дозволяють собі люди, причому з обох боків. Отже, й сприймати його слід теж етикетно.

В історії людства є приклади цілої низки текстів, складених в умовах цього дискурсу, - це лицарська любов до прекрасної пані, це так звана куртуазна любов, особливий куртуазний менталітет, який був водночас і грою, і правдою, бо в результаті створював дуже символічну дійсність.

Тоталітарна держава особливо полюбляє етикетний дискурс про себе, саме тоді народжуються гасла на кшталт "Слава КПРС!". Етикетний дискурс, спрямований на свого автора, є хвалінням¹.

Лайливий дискурс – це особлива комунікативна ситуація, коли знімаються деякі заборони. Саме в ній чітко відчуваєш, що норми існують, і ми, як правило, підпорядковуємо їм свою поведінку. А в цій ситуації починають фігурувати позацензурні слова. Вони збереглися з давніх-давен, вважається, що їх колись використовували у чаклунських ритуалах, але потім вони були знижені до сьогоднішнього рівня. Це слова, які не повинні звучати вголос, яким не навчає школа, водночас вони відомі.

Лайливий дискурс – це також перехід з "Ви" на "Ти", тобто це принципове невиконання всіх вимог нормального дискурсу, оскільки поведінка будується якраз на запереченні норми. Якщо це не помилка. Як було записано у К.Чуковського: у трамваї п'яниця переплутав слова: усі нормальні слова казав своєму сусідові пошепки, а лайливі - кричав на весь вагон.

Останнім часом лайка, на жаль, стала широко використовуватися, що пов'язано з порушенням вимог, які були в минулому. Нове суспільство завжди будується як новий варіант, відкидаючи заборони минулого. Хоча потім до них частково знову повертається.

Львівська газета "Пост-поступ" 1993 р. здійснила спробу укласти словник української лайки, що читачі сприйняли далеко не однозначно¹.