4. Механізм та сфери виникнення комунікативних конфліктів.

Правила комунікативного поведінка можна розглянути, виходячи зі схеми комунікативного процесу. З цієї схеми і її складових випливає, що особливості комунікативного поведінка формуються під дією основних компонентів комунікативного акта - контексту, коду і контакту.

Комунікативне поведінка адресанта й адресата знаходиться під впливом саме цих компонентів. Відповідно правила комунікативного поведінка можна розглядати в трьох основних сферах - контексту, коду і контакту, що з очевидністю відображаються у тексті.

Стосовно кожного з відзначених компонентів, що впливають на комунікативне поведінка учасників спілкування, адресант і адресат мають усвідомлювані або неусвідомлювані цілі й установки. Ці цілі й установки можуть збігатися або розходитися.

Звідси основними сферами виникнення комунікативних конфліктів є:

1. сфера коду;

2. сфера контакту і

3. сфера контексту.

Код як сферу виникнення комунікативних конфліктів.

Код у цьому випадку використовується для упакування або розпакування інформації про реальний світ. Для того, щоб комунікація була ефективною необхідний попередній договір про те, як комуніканти будуть використовувати код, необхідна єдність кодів, інакше комунікація не відбудеться. Тому обов'язковою виявляється згода адресанта й адресата з приводу постулатів, дотримання яких дозволяє адресантові повідомити, а адресатові одержати інформацію. Тут можна говорити про тотожність коду.

Тотожність коду включає:

• комунікація повинна використовувати одну зрозумілу для комунікантів мову (англійську і т.д.),

• потрібна єдність мовного досвіду,

• потрібна тотожність обсягу пам'яті

• вплив культурної традиції (семіотична пам'ять культури)

• індивідуальність, з якиою ця традиція розкривається тому або іншому члену колективу

Якщо успіх комунікації ставити тільки в залежність тотожності кодів комунікантів, то стає зрозуміло, що збіг кодів у цьому випадку відносний.

Ю.М.Лотман пропонує обговорювати можливість однакового або в значній мірі подібного володіння кодом у учасників комунікації з двох позицій:

1) ступінь складності повідомлення;

2) рівень опису ступеня збігу кодів.

Ці два моменти позв'язані один з одним. Чим вище ступінь складності переданого повідомлення, тим менше можливостей для збігу коду, а і тим рівень, на якому має сенс описувати ступінь збігу кодів має поверхневий характер. Наприклад, ступінь складності переданих і сприйманих повідомлень в області масової комунікації не може бути занадто високим, тому тут може бути досягнутий значний збіг кодів.

Для розгляду питання успішності або неуспішності комунікації варто сказати про “принцип кооперації” як основного принципу мовного спілкування.

Принцип кооперації введений Г.П.Грайсом, слідом за И.Кантом. Цей принцип припускає розподіл кооперації по чотирьох категоріях - Кількості, Якості, Способу і Відношення.

До категорії Кількості відносяться постулати, які пов'язані з кількістю інформації, що потрібно передати:

1) “Твоє висловлення повинно містити не менше інформації, чим потрібно (для виконання поточних цілей діалогу).”

2) “Твоє висловлення не повинне містити більше інформації, чим потрібно”.

До категорії Якості відноситься постулат “Намагайся, щоб твоє висловлення було щирим”.

З категорією Відносини пов'язан постулат релевантності - “Не відхиляйся від теми”.

Категорієя Способу стосується не того, що говориться, а скоріше того, як це робиться. Сюди відноситься один постулат “Виражайся ясно”; останній, у свою чергу, уточнюється в більш приватних постулатах:

1) “Уникай незрозумілих виражень”.

2) “Уникай неоднозначності”.

3) “Будь короткий (уникай непотрібної багатослівності)”.

4) “Будь організований”.

Однак, використання в комунікації тільки принципу кооперації недостатньо. Оскільки складові принципу носять загальний характер і в силу цього не демонструється механізм, який дозволяє учасникам спілкування вирішувати, наскільки комунікативна поведінка відповідає тому або іншому постулату: наприклад, як установити факт “відхилення від теми”, що значить “уникай неоднозначності”, як не сказати більше або менше, ніж потрібно і т.д.

Усунути відзначені недоліки і визначити набір необхідних постулатів можна, виходячи з тих ситуацій, які ставлять комунікантів у “неприємні” ситуації і тим самим змушують їх відмовлятися від досягнення зазначених цілей.

Тому на основі цих ситуацій можна установити ті постулати, яким при успішній комунікації підкоряється використання коду:

1) постулат свідомості: комуніканти повинні володіти відтвореним кодом; це значить, що до початку комунікації повинна бути досягнута домовленість із приводу того, у яких співвідношеннях знаходяться код і відображена за допомогою цього коду дійсність;

2) постулат надійності: комуніканти повинні володіти прозорим кодом; це значить, що в межах конкретного мовного повідомлення код повинен забезпечувати подібність у розумінні: зміст, який вкладається в мовне повідомлення адресантом, зміст, який отримується адресатом, - ;

3) постулат достатності: комуніканти повинні володіти насиченим, збалансованим кодом; це значить, що засоби, які використовувались, для учасників спілкування повинні представлятися достатніми з погляду переданих відомостей,або теми, цих засобів не повинно бути більше або менше, ніж потрібно в даній ситуації;

4) постулат ситуативності: комуніканти повинні володіти значимим кодом, закріпленим у даній мовній ситуації; це значить, що засоби, які використовувалися для обох учасників спілкування повинні представлятися доречними, з обліком конкретної мовної ситуації код повинен забезпечувати баланс ситуативних, стилістичних установок адресанта й адресата.

Звідси випливає, що основними правилами мовної поведінки в сфері коду будуть:

правило легальності,

правило зрозумілості,

правило балансу

правило закріпленості

Правило легальності. Свідомість коду ґрунтується на негласному договорі між адресантом і адресатом із приводу його використання для обміну інформацією. За традицією вважається, що в основі подібного договору лежить норма, нормативні рекомендації.

Правило зрозумілості. зрозумілість мовного повідомлення залежить у першу чергу від його інформативних, змістовних особливостей, але не тільки від них. Важливим виявляється і спосіб використання коду.

Правило балансу. Мова в даному випадку йде про кількісну відповідність, баланс між використовуваними мовними одиницями і сумою тих відомостей, які адресант хоче передати адресату.

Правило закріпленості. Ситуативність використання коду досягається виконанням правила закріпленості. До основних “ліній ситуативної напруги” необхідно віднести:

1) мета > задача;

2) мета > засіб;

3) засіб < задача.

Основними комунікативними цілями називаємо повідомлення, звернення і самовираження. При цьому ситуація спілкування через настроювання комунікативної поведінки адресанта й адресата задає ті або інші особливості цих цілей. Ситуативно обумовлені цілі породжують конкретні задачі, які розв'язуються комунікантами. А під ці конкретні задачі підбирається той або інший репертуар мовних засобів.

В основі правила закріпленості лежить поняття стереотипу. Наприклад, у ситуації ділового спілкування закріплюються стандартні мовні засоби без втручання виразних засобів (слова в прямому значенні, неемоцйна лексика, заборона на використання слів і граматичних форм у переносному значенні, виразних синтаксичних конструкцій).

Заборони стосуються і способу подачі інформації: те, що не виражається словами, у діловій ситуації вважається неіснуючим. Усе це заради рішення конкретних задач: передати конкретну, повторювану інформацію, уникнути двозначності і асоціативності, давати факти, а не думки і т.д. Тим самим забезпечується пряме, відкрите, максимально точне й об'єктивне інформування адресата.

Сфера контакту як сфера комунікативного конфлікту

Необхідно виходити з того, що мова в цьому випадку використовується для демонстрації або споживання інформації комунікантів про тип взаємодії між ними. Тому обов'язковим виявляється згода адресанта й адресата з приводу постулатів, дотримання яких дозволяє їм встановлювати оптимальну форму контакту.

Існує три комунікативні парадигми, які розрізняються по типу контакту між адресантом і адресатом:

Парадигма 1: “нульовий”, нейтральний контакт - установка на окремість, розділення комунікантів, взаємний не-вплив.

Парадигма 2: однобічний контакт - установка на домінування/підпорядкування як тип відносин між комунікантами.

Парадигма 3: двосторонній контакт - установка на між-дію, взаємо-дію, діалог між комунікантами

Потенційна можливість комунікативних конфліктів у сфері контакту, таким чином, існує на двох рівнях.

Перший рівень конфліктності: вибір адресантом і адресатом установки на тип контакту. Безконфліктної на даному рівні буде ситуація, при якій адресант і адресат мають подібну контактну установку:

• тільки на окремість,

• тільки на діалог,

• тільки на домінування/підпорядкування.

Конфліктною на даному рівні буде ситуація, при якій адресант і адресат мають різну контактну установку: наприклад, адресант орієнтований на окремість, а адресат прагне до діалогу, або адресант прагне до домінування/підпорядкуванню, а адресат орієнтований на діалог і т.д.

Другий рівень конфліктності. Конфліктність у сфері контакту може виникати й у тих випадках, коли у адресанта й адресата подібна установка на тип контакту.

Безконфліктною на даному рівні буде ситуація, при якій адресант і адресат приймають симетричні контактні рішення.

Конфлікт на цьому рівні може виявлятися по-різному в залежності від того, що є його предметом:

• або асиметричний вибір адресантом і адресатом позиції в межах однієї установки (такий конфлікт виникає, наприклад, тоді, коли при установці на домінування/підпорядкування і адресант, і адресат одночасно хочуть домінувати або підкорятися),

• або використання адресантом або адресатом тактики незалежно від обраної установки, тобто в цьому випадку між адресантом і адресатом виникають розбіжності з приводу тих постулатів, які забезпечують успішну комунікацію при встановленні контакту, а саме:

1) постулат звернення: комуніканти повинні погодитися з приводу ступеня товариськості кожного з них при передачі інформації; вони повинні мати подібну точку зору на те, чи передбачається або ні в ході комунікації можливість для кожного з них реалізувати потреби безпосередньої взаємодії;

2) постулат повідомлення: комуніканти повинні погодитися з приводу того, хто і якою мірою може виступати джерелом інформації;

3) постулат вираження: комуніканти повинні погодитися з приводу того, якої величини дозволена дистанція між ними, у якому ступені необхідно і дозволено кожному виявляти свою особистість.

Звідси основними правилами контактної поведінки будуть:

• правило комунікативної ініціативи, яке залежить від цілей і задач комунікації,

• правило впливовості, яке залежить від впливовості комунікантів. Впливова людина має авторитет, владу, силу. У ситуації спілкування знаком авторитету є право бути джерелом інформації, а також змінювати позицію співрозмовника

• правило представництва, яке визначається критеріями дистанції і контактності.

Підтекст — це суб'єктивна інформація, яка відповідає намірам комунікатора, і яка прямо не вказується у змісті повідомлення.

Контекст — передає єдиний смисл тексту. Контекст утворюється окремими фразами, уривками тексту, які несуть основне смислове навантаження, що відповідає меті реклами.

Затекст — це «духовна атмосфера, у якій створювався текст», емоційне сприйняття тексту.