10. Тоталітарний дискурс

Тоталітарний дискурс задає такі умови, коли вирішальною фігурою є лише промовець, а всім іншим відведені лише пасивні функції - дозволено висловлювати лише задоволення, а не заперечення. Тоталітарний дискурс функціонує лише у сфері позитивної інформації, все інше він відкидає, визнаючи неправдивим. Цей поділ інформації на позитивну та неправдиву підтримується не тільки вербальними, а й репресивними методами.

Тоталітарний дискурс полюбляє втілюватися у синтезі вербальних та невербальних конструкцій. Тому його знаковим утіленням стають урочисті збори, демонстрації, паради, де значну роль відіграють ритуали, для яких важливішим є повторення минулих дій, а не нова дія.

Для свого самовизначення тоталітаризм потребує великого ступеня дублювання своїх подій вербальними та невербальними методами. Доповіді, статті, книжки тиражуються у великій кількості примірників. Звіти з нарад та засідань друкуються в усіх газетах. Дублювання відбувається й на рівні відповідної реакції населення: наприклад, суди тридцятих років обов'язково закінчувалися зборами або мітингами, на яких ще раз остаточно засуджувалися "вороги народу".

Тоталітаризм віддає перевагу вербальному дискурсу перед реальною дійсністю. Голодомору й навіть голоду в Україні "не було", оскільки про нього не писали. Вважаючи вербальну дійсність найсуттєвішою, тоталітаризм полюбляє самоописування, витримані у максимально позитивній тональності. У нього завжди все найкраще, найсучасніше, найвеличніше. Негативна інформація може потрапити в тоталітарний дискурс тільки тоді, коли йдеться про супротивників.

Тоталітарний дискурс завжди вимагає свого продовження у різних конструкціях – від вербальних до візуальних. Будинки, площі, пам'ятники – це його улюблена сфера. Він робить архітектурну дійсність принципово знаковою, він змінює всі назви міст, вулиць, площ, намагаючися продовжити себе у майбутнє. Всі знакові характеристики починають гіперболізуватися: домна як знак індустріалізації стає найбільшою в світі, пам 'ятник Вітчизні-матері на схилах Дніпра як знак буде рости до неба.

Тоталітарний дискурс - уніфікований, він орієнтується на минулі авторитети, всім іншим дозволено бути лише інтерпретаторами цих виділених текстів. Тому рівень цитування в тоталітарному дискурсі досить великий.

Тоталітарний дискурс намагається ввести свої часові й просторові закони. Весь інший світ розглядається як ворожий, тому оспівуються ті, хто охороняє кордони тоталітарного світу, - прикордонники, ті, хто розширює ці кордони, - льотчики, стратонавти, космонавти. Початок світового часу вів відлік від Жовтневої революції. У просторі центром світу була Москва. Масова комунікація, художня література мали ілюструвати чіткі ідеологічні схеми¹.

11. Неофіційний (позацензурний) дискурс

У системі тоталітаризму функціонує також неофіційний (позацензурний) дискурс. Важливими типами текстів, що реалізуються у сфері неофіційного дискурсу, є чутки та анекдоти. За своїм розповсюдженням вони також є масовою комунікацією, але такою, що не контролюється владою. Тому саме тут можна дослідити реальні, а не удавані або позірні уявлення людей, їхні оцінки явищ тоталітарного світу.

Найцікавішою є самоциркуляція цих текстів – ніхто їх спеціально не розповсюджує, водночас вони охоплюють масові верстви населення. Чутками стає те, що не може потрапити на газетну сторінку в зв'язку з цензурою. Навіть коли чутки виявляються неправдивими, вони відображають колективні уявлення людей, що мають своє коріння у підсвідомості.

Якщо офіційні тексти можуть мати своїх авторів, то чутки принципово анонімні. Ми маємо розмову немовби з собою. Якщо щоденник – це розмова індивідуальної свідомості, то чутки – це розмова колективної свідомості з колективної свідомості.

Жартівливе визначення реклами каже, що реклама – це мистецтво казати речі, приємні для вас. Чутки – теж бажана й очікувана інформація. Як і анекдоти, вони підкреслюють ті особливості дійсності, про які мовчать офіційні канали інформації. Але заради того, щоб ці тексти мали самоциркуляцію, вони мають прийняти влучну й дотепну форму. Сама їхня форма є додатковим засобом, який полегшує їхню передачу від однієї людини до іншої. Анекдот виступає як клітинка художньої розповіді, наближаючися за своїми семантичними особливостями до новели.

Чутки та анекдоти психологічно важко втримати в собі. Вони завжди розповідають про те, про що мовчить масова комунікація¹.