3. Дисципліни, що вивчають комунікацію.

Людське спілкування як об'єкт дослідження характеризується різнобічністю і складною організацією психологічних механізмів, не досить глибоко вивчених у своєму комплексі. Кожна дисципліна будує часткове уявлення про окремі аспекти спілкування. Звідси виникає проблема синтезу знань про спілкування, накопичених у різних наукових предметах. Саме тому спілкування, будучи комплексним об'єктом, вимагає комплексного міждисциплінарного дослідницького підходу. Безперечними елементами комунікативних процесів усіма дослідниками визнаються суб'єкти, які продукують (говорять, пишуть) повідомлення і ті, які рецепіюють (слухають, читають, розуміють) це повідомлення. Отже, перед антропологічним дослідженням комунікації виникає дві основних проблеми: проблема механізмів породження (створення) повідомлення і його передачі, і проблема сприйняття (розуміння) цього повідомлення.

Аналіз літератури з проблеми комунікації засвідчує невизначеність і несистемність категоріального і понятійного апарату: деякі автори вживають терміни “комунікація” і “спілкування” як синоніми, інші вживають термін “комунікація” у вузькому значенні, визначаючи її як одну зі сторін спілкування. Останнє більшістю авторів вживається як поняття або категорія у ряді інших основних понять і категорій психології (О.О. Леонтьєв, І.А. Зимня, Б.Ф.Ломов, Л.П. Буєва, О.О. Бодальов). Особливий напрямок складають психолінгвістичні інтерпретації комунікації як особливого виду діяльності і її “актів” (О.О. Леонтьєв, І.А.Зимня, М.І. Лісіна, Т.М. Дрідзе).

Виділяються роботи, де про “спілкування” говориться у контексті категорії “стосунки” (В.М. М`ясищев, Б.Г. Ананьєв), а „комунікація” - у контексті категорії “взаємодії” або “соціальної взаємодії” (О.Н. Меай, Т.Шибутані, Habermas J., Halliday M.A.K., Newcomb T.M., Hymes D, Pike K.L., Firth J.R., ван Дейк Т.А., М.І.Лісіна, Т.М.Дрідзе). До методології в рамках “загальної теорії діяльності” введені поняття “процесів комунікації”, “актів комунікації”, “мовленєво-мисленої діяльності” (Г.П. Щедровицький), “комунікативної взаємодії у сумісній діяльності, комунікативної ситуації”, “простору комунікації” (А.О. Тюков).

1. Філософської герменевтика - центральною проблемою є проблема розуміння

2. Лінгвістика - у мовознавстві уявлення про комунікацію зводяться до вивчення мови і мовлення, які розглядаються в абстракції від розмаїтості комунікативних ситуацій їхнього використання.

3. Психолінгвістика - формальна граматична теорія лінгвістики розглядається як модель мовної поведінки людини. Вона описує мовну здатність носія мови.

4. Соціолінгвістика вивчає теорію мовної функції людської особистості, яка розвивається, і як загальна теорія опанування і володіння мовою в умовах навчання. Як зазначає Фішмен, “соціолінгвістика прагне знайти суспільні правила і норми, які пояснюють і регулюють мовну поведінку і ставлення до мови у мовному колективі”. Одними з основних понять соціолінгвістики є поняття дискурсу, мовної особистості.

5. Серед усіх компонентів комунікації найбільшу увагу логіка приділила мові, завжди прагнувши чітко зобразити онтологію комунікативних явищ і приборкати стихію вживання мови або введенням заборон, правил, норм, або створенням, поряд із природною мовою, іншої, більш досконалої ідеальної мови.

6. Соціальна психологія вивчає комунікацію у діяльнісному підході: комунікація в керуванні підлеглими, професійна комунікація, вплив та маніпуляція, невербальна комунікація, досліджує особливості пізнавальних процесів людини, її емоційної сфери і поведінки, що виникають у комунікації. За О.О. Леонтьєвим, мова є матеріалом, з одного боку, для діяльності пізнання, що полягає у “розпредметненні” дійсності за допомогою мови, з іншого боку - для діяльності чи спілкування комунікативної діяльності. Під діяльністю спілкування О.О. Леонтьєв розуміє не просту передачу інформації від одного індивіда до іншого. Комунікація, на його думку, є не тільки і не стільки взаємодією людей у суспільстві, скільки насамперед взаємодією людей як членів суспільства, як “суспільних індивідів”.

Таким чином, міжособистісна комунікація - це процес обміну між учасниками міжособистісної взаємодії суспільно-значимими змістами та смислами про загальний спільний предмет взаємодій і про самих себе зі своїх професійних позицій у вигляді змістів, вироблених і переданих засобами невербальної поведінки та засобами природної мови наявними здібностями учасників комунікації.

У діяльнісному підході вихідним методологічним принципом дослідження процесів комунікації є розгляд їхніх функцій і зв'язків у більш широкому контексті процесів відтворення діяльності, соціуму і трансляції культури [175-183]. Г.П. Щедровицький [181] уводить систему акту комунікації у контексті обговорення розходжень понять “смисл” і “значення” і розглядає її як частину діяльнісної системи, в якій “смисл” є елементом і частковою організованістю. Це дає можливість виводити функції й основні характеристики “змісту”, виходячи з уявлень про процеси і механізми функціонування і розвитку систем діяльності. “Значення” на відміну від “смислів” є елементами і частковими організованостями систем трансляції культури. У культурі транслюються не “смисли”, а “значення”. “Смисли” ж є елементами і частковими організованостями системи функціонування діяльності у процесах її відтворення. Смислами як свідомою мовною співорганізацією змісту діяльності обмінюються у комунікації. Фундаментальна різниця у відтворенні діяльності і трансляції культури дозволила визначити комунікацію як взаємодію, яка включає багато суб'єктів. Вихідна схема акту комунікації включає:

“1) дії першого індивіда у певній “практичній” ситуації,

2) цільову настанову, що робить необхідною передачу певного повідомлення іншому індивіду,

3) осмислення ситуації з погляду цієї цільової настанови і побудову відповідного висловлювання повідомлення-тексту,

4) передачу тексту-повідомлення іншому індивіду,

5) розуміння тексту-повідомлення іншим індивідом і відтворення на основі цього певної ситуації можливої дії,

6) дії у відтворюваній ситуації, які відповідають вихідним цільовим установкам іншого індивіда і змісту отриманого ним повідомлення” [181, С. 556].