Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Kozmuk_Zadubr_-2012_navch_posibnik.doc
Скачиваний:
106
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
844.29 Кб
Скачать

3.2. Особливості філософії епохи Відродження

Відродження (Ренесанс) – це перехідна історична епоха (XIV–XVI ст.) від середніх віків до Нового часу, період низки змін у духовному, економічному та політичному житті Західної Європи. У культурному житті Відродження виявилося епохою ренесансу античного способу життя, світорозуміння та світовідчуття. Мислителі часто звертаються до вчення Платона, Аристотеля, використовують ідеї неоплатоніків, стоїків й епікурейців, але при цьому залишаються в системі християнської культури. У філософії цього періоду домінують: пантеїзм, антропоцентризм, естетизм і натуралізм.

Російський дослідник А. Лосєв уважав, що увесь Ренесанс – це теорія та практика гуманізму. Що ж таке гуманізм? Він є цілком конкретним історичним явищем, що виникло в епоху Відродження, у цьому значенні гуманізм виступає як поширення гуманітарних знань, в основі яких перебували здобутки античності. Гуманістичний рух сформував новий світогляд, наріжним каменем якого стало усвідомлення величі та безмежних можливостей людини.

Перший гуманіст видатний флорентійський поет і мислитель Данте Аліг’єрі (1265–1321), він заклав основи гуманістичного розуміння людини. Його шляхом пішли такі представники Італійського (раннього) Відродження: Франческо Петрарка, Колюччо Салютаті, Леонардо Бруні, Леон Батіста Альберті, Лоренцо Валла, Марсіліо Фічіно, Пікко делла Мірандола, Ніколло Макіавеллі.

Одним із найвидатніших гуманістів XV століття був Нікола Кузанський (1401–1464). Йому вдалося досить гармонійно поєднати церковну та світсько-гуманістичну діяльність, зацікавленість гуманітарними й природничими проблемами, теологічні та філософські пошуки. Найбільш відома праця Кузанця “Про вчене незнання”.

Нікола Кузанський розрізняє “малий світ” – це людина, “великий світ” – універсум, “максимальний світ” – Бог. Малий світ подібний до великого, який подоба максимального світу. Отже, у Кузанця людина інтерпретується як мікрокосм, що відтворює в собі весь світ. Водночас людина – це “другий Бог”, найбільша подібність виявляється у розумовій діяльності та створенні штучних форм.

Наприкінці XV століття ренесансні ідеї поширюються за межі Італії, зокрема, на терени Німеччини, Голландії, Франції, Англії. Серед діячів Північного Відродження (Т. Мор, М. Монтень, та ін.) одним із найвідоміших став Еразм Роттердамський (Герхардт Герхардс, 1469-1536). Він автор твору “Похвала глупоті”. Називав своє вчення “філософією Христа”, дотримувався думки, що Біблія повинна бути перекладена з латини народними мовами, щоб стати зрозумілою всім віруючим.

Наслідуючи Платона, Томас Мор (1478–1535) у нових історично-культурних умовах у творі “Утопія” запропонував проект ідеального суспільства.

У середині XVІ століття різко зростає зацікавлення проблемами філософії природи, Леонардо да Вінчі, Дж. Бруно, Г. Галлілей, Й. Кеплер, М. Коперник закладають підґрунтя першої наукової революції. Містичний пантеїзм витісняється натуралістичним, Бог “розчиняється” у матерії, природі.

Галілео Галілея (1564–1642) часто називають найвизначнішим із засновників сучасної науки, який можливо поступається тільки Ньютонові. Зокрема Е. Гуссерль зауважує, що саме Галілей заклав фундамент експериментально-математичного природознавства, з’єднавши фізику як науку про рух реальних тіл із математикою – наукою про ідеальні об’єкти. Він відстоював думку, що наука і віра мають різні засади, завдання та різну мету. Наука нейтральна до світу цінностей. Вона, на думку Галілея, не повинна залежати від земних авторитетів і немає нічого спільного з аристотелівською традицією. Наука – це об’єктивне знання, істинний опис дійсності. Книга природи написана мовою математики. Загалом всесвіт у Галілея постав як математизований, детерміністичний і механічний світ.

Водночас із трансформаціями у світській культурі епохи Відродження відбуваються революційні зміни в релігійному житті. Мартін Лютер (1483–1548) оприлюднивши 31 жовтня 1517 року свої “богословські тези”, спричинив появу такого феномена як Реформація. Повністю лютеранство сформувалося вже після смерті свого засновника, воно позбавило церкву політичної ролі та спростило богослужіння і догматику.

Жан Кальвін (1509–1564) став автором радикальнішого варіанта Реформації – кальвінізму.

Як зазначає І. Бичко, відмова від ренесансних ідеалів гуманізму, наростання механістичних тенденцій підпорядкування філософії (і всієї культури) натуралістичним ціннісним спрямуванням – усе це свідчило про наближення процесу формування нової філософської парадигми. Водночас це свідчило і про зруйнування попередньої (середньовічної) філософської парадигми, що зумовлювалася латино-римською ментальністю. Розпочався бурхливий процес становлення національних культур і використання національних мов у таких сферах життя, як література, наука, філософія, політика, релігія тощо.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]