Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Kozmuk_Zadubr_-2012_navch_posibnik.doc
Скачиваний:
106
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
844.29 Кб
Скачать

7.3. Неофройдизм Еріха Фромма

Еріх Фромм (1900–1980) – німецько-американський філософ, психолог і соціолог. Головні праці: “Втеча від свободи”, “Психоаналіз і релігія”, “Революція надії”, “Людина для себе”, “Мистецтво любові”, “Мати чи бути”, „Анатомія людської деструктивності”.

Ґрунтуючися на ідеях психоаналізу, екзистенціалізму та марксизму Фромм формує концепцію гуманістичного психоаналізу. Він творець однієї з провідних у ХХ столітті філософсько-антропологічних парадигм – “людина для самої себе” (поруч із парадигмою людини як “символічної тварини” Кассірера та людини як “вільної істоти” Шелера). Фромм критично ставиться до аристотелівського розуміння людини як „політичної тварини”, вчень класичних емпіриків, для яких людина tabula rasa і на якій кожна культура пише свій текст, марксистської мономодальної сутності людини, згідно з якою людина – продукт суспільних виробничих відносин; ніцшеанської оцінки людини як „перспективної надлюдини”. Він також критично переосмислює антропологію класичного психоаналізу. Фромм не погоджується із Фройдом щодо його біологізму та пансексуалізму, заперечує лібідальну природу несвідомого та інтерпретацію едіпового комплексу, заперечує концепцію антиномії людини та цивілізації. Також Фромм критикує Фройда, а заразом і Юнга, по-перше, за абсолютизацію внутрішньоособистісних психологічних факторів людини, по-друге, за відрив психоаналізу від етики.

На думку Фромма, поява самосвідомості, розуму й уяви перетворила людину в аномальне явище. Вона – частина природи, але неорганічна з природою. Не може позбавитися від дихотомії свого існування: позбутися свого розуму і свого тіла. Не може прожити своє життя за зразком, заданим для всіх представників людства. Людина – єдина тварина, яка здатна нудьгувати, відчувати себе вигнаною з раю, усвідомлює свою смертність. Вона водночас і самотня, і перебуває у тісному зв’язку з іншими людьми. Вона самотня тому, що унікальна й повинна приймати власні рішення. Але може бути щасливою лише у випадку існування солідарності з іншими людьми, зв’язку з минулими й майбутніми поколіннями. Загалом людина завжди невдоволена власним існуванням і вічна проблема для самої себе.

У людському бутті Фромм виокремлює п’ять головних екзистенційних потреб: спілкування, трансценденція, укоріненість, самоідентичність, система орієнтацій. Кожна з цих потреб може задовольнятися здоровим, творчим чи нездоровим невротичним шляхом. Задоволення потреби у спілкуванні вимагає від людини альтруїстичної любові, що ґрунтується на турботі та відповідальності. Невротичне ж задоволення цієї потреби досягається шляхом підкорення чи насилля, підміни любові такими сурогатами, як секс, наркотики, володіння речами та грошима. Потреба в трансценденції задовольняється здоровим шляхом за допомогою творчості, нездоровим шляхом – за допомогою насилля, агресії, руйнівних дій, вандалізму. Потребу в укоріненості цивілізована, нормальна людина задовольняє через вільний, розумний вибір тієї спільноти, конфесії чи культури, до якої вона хоче належати. Невротик йде шляхом звільнення архаїчних стадних потягів, розчиняється у родовій групі, в нації тощо. Прагнучи до самоідентифікації, нормальна людина здійснює творчий пошук внутрішнього центру душевного життя, самостійно вибудовує світогляд та систему цінностей. Невротики самоідентифікуються з героєм, тотемом, божеством. Потреба в системі орієнтацій – це потреба в системі поглядів, яка б давала людині об’єкт поклоніння та спосіб орієнтації у світі, іншими словами – це потреба у релігії. Фромм розрізняє авторитарні релігії, такі як кальвінізм чи фашизм, вони прищеплюють людині страх, покірність, приниженість, а також гуманістичні – буддизм, даосизм, християнство, вони відкриті, заохочують прагнення до саморозвитку, до справжнього буття, дають відчуття співпричетності до всього існуючого.

У праці “Людина для себе” Фромм зазначає, що головна проблема моралі нашого часу – це повна байдужість людини щодо самої себе; ми забули, що людина – істота неповторна й унікальна; ми перетворилися у звичайну зброю зовнішніх сил, які диктують нам свої умови; ми почали ставитися до себе як до товару, а наші внутрішні сили відчужені від нас. Але не тільки ми самі стали речами, ми й інших сприймаємо так само. Всі ці фактори спричинили у нас відчуття безсилля й озлобленості, за що ми самі себе зневажаємо. Оскільки ми втратили віру у власні сили, у нас зникла віра у людину взагалі та в самих себе, ми більше не віримо у творчі можливості наших сил.

Фромм звертає особливу увагу на проблему людської деструктивності. Як вихідне положення для розв’язання цієї проблеми він бере до уваги те, що екзистенційна закинутість людини у суспільство вимагає від неї психологічного пристосування до нього, що відбувається через формування відповідного соціального характеру. Органічні потяги у всіх людей приблизно однакові. Однак під впливом виховання, соціальних умов формується специфічний тип характеру. Поступово він набуває незалежності і стає стабільною системою соціальних орієнтацій. Поступово індивід реагує автоматично на певні процеси. Це значить, що характер витіснений у несвідоме.

Формування соціального характеру супроводжується процесом формування людини „усередненої”, яка відчужується від самої себе. Люди стають автоматами. “Якщо у ХІХ ст. “помер Бог”, – говорить Фромм, – то в ХХ ст. “померла людина”. Якщо в минулому людині загрожувало рабство, то в майбутньому – перетворення в рабство”. Проти такої перспективи людина бунтує. Бунт, який виступає своєрідним феноменом соціальної деструктивності індивіда набутий історично. “Людина, стверджує Фромм, – відрізняється від тварини тим, що вона вбивця”. При цьому “людина не була вбивцею, такою її зробила історія”. В минулому, в первісних племенах, людина була нормальною природною істотою, її свобода була обмеженою. Це був період егалітарних (не експлуатаційних) суспільств. Однак надалі, революційні зміни, які розпочалися 4–3 тис. років тому, привели до цивілізації, війн, рабства, приватної власності і, як наслідок, проголошення свободи людини.

Саме через призму свободи людини Фромм прагне розкрити проблему соціального зла. Так у праці “Втеча від свободи” (1941) він розглядає свободу в контексті соціального відчуження людини і ставить запитання: “Чому, розширюючи сферу свободи, людина попадає в ще більшу несвободу? ”.

Свобода, говорить Фромм, і в цьому він йде за ніцшеансько-екзистенціалістською традицію, – це двосторонній процес. Існує “свобода від” і “свобода для”. Розвиток людства відбувався за першим типом свободи. В результаті свобода сама пригнічує людину. Людина потрапляє в залежність від свободи. Уже ніцшеанський Заратустра запитував: “Вільний від чого? Ти повинен мені говорити: “вільний для чого”.

Отже, природа зла пов’язана з феноменом свободи, з її суперечливістю, тобто осмисленням того, що деструктивність у людській природі – це наслідок становлення людини як історичної істоти. Деструкція соціальних відносин породжує ситуацію, коли людина не може реалізувати свої потреби, реалізувати своєї свободи. В результаті відбувається деформація прагнень і потягів людини. Деформовані прагнення й потяги формують певні психологічні механізми, які в результаті дають відповідні соціальні типи орієнтацій. Людина за природою своєю життєстверджуюча, але коли не може реалізувати себе – перетворюється в істоту руйнівну. Навіть прагнення підпорядковуватися це теж руйнівна орієнтація у формі автодеструкції.

Фромм зазначає, що людина за своєю природою на підсвідомому, психофізіологічному, рівні має дві тенденції. Вона може стати як біофілом, так і некрофілом, тобто бути соціально продуктивною або соціально непродуктивною. У праці “Анатомія людської деструктивності” (1973) Фромм аналізує некрофілію як рису характеру. Традиційно термін „некрофілія” – це любов до мертвих – і його використовують для опису явищ двох типів: сексуальної некрофілії та асексуальної некрофілії. Фромм зауважує, що в реальності більшість людей поєднують у собі некрофільські та біофільські риси, причому конфлікт між ними часто стає джерелом продуктивного розвитку.

Некрофілія в характерологічному розумінні може бути описана як пристрасний потяг до всього мертвого, нездорового, такого, що розкладається, загниває. Це пристрасть руйнувати заради руйнування, робити живе неживим. Це надмірна зацікавленість усім механічним, прагнення розчленовувати живі структури. Схильність до некрофілії найбільше виявляє себе у сновидіннях, а також засвідчується мимовільними діями. Некрофіли переконані, що всі проблеми розв’язуються силою. У них виявляється надмірне зацікавлення хворобами й смертю. Некрофіл – педант, сухар, манірний. Він віддає перевагу минулому, темним кольорам, нездатен щиро сміятися. У мові некрофіла домінують слова, які мають відношення до руйнування. Некрофіл поклоняється перед технікою.

Біофілія – це пристрасна любов до життя, до всього живого. Це прагнення підтримувати ріст і розвиток. Біофіл віддає перевагу конструктивній діяльності. Він радше хоче кимсь бути, аніж володіти чимось. У нього є уява, він шукає нового, віддає перевагу несподіваному, не використовує силу як основний засіб розв’язання проблем. Добре – це все те, що слугує життю, а зло – це смерть.

Характер, на думку Фромма, – це поєднання певних орієнтацій за домінуючої ролі однієї з них. Фромм визначає чотири соціально непродуктивних орієнтації: сприймаюча, авторитарна, нагромаджувальна, ринкова. Людина, у якої домінує сприймаюча орієнтація, думає, що “зосередження всіх благ” знаходиться зовні, зокрема, в любові: в коханні – вони хочуть, щоб їх любили, самі ж не вміють по-справжньому відчувати любов. У сфері мислення вони виявляються найліпшими слухачами, оскільки орієнтуються на сприйняття ідей, а не на їх формування. Найчастіше ці люди дуже релігійні та повністю покладаються на Бога, не надаючи жодної ваги власній активності, не розраховуючи на власні сили і можливості. Якщо ж вони нерелігійні, то ставляться до інших людей, інститутів як до Бога. Вони дуже залежні від інших, бояться їх утратити, вони переконані, що нічого не можуть зробити без допомоги інших.

Людям із сприймаючою орієнтацією властива любов до їжі та алкоголю. У їх снах споживання їжі – це часто символ любові, а відчуття голоду – це вираження фрустрації та розчарування.

Авторитарна орієнтація дужа схожа на сприймаючу, але тут бажане відбирається силою чи хитрощами. Люди, у яких у характері домінує авторитарна орієнтація, схильні присвоювати й красти. Вони навіть відчувають потяг лише до тих людей, які вже з кимсь перебувають у близьких стосунках. У них не виявляється оригінальних ідей чи самостійної творчості. Відсутність оригінальних ідей чи самостійної творчості у деяких обдарованих від природи людей часто пояснюється не якоюсь вродженою відсутністю оригінальності, а орієнтацією їх характеру. Люди авторитарної орієнтації живуть за девізом „вкрадений плід – найсолодший”. Кожну людину вони розглядають як об’єкт експлуатації. Довірливість та оптимізм, які притаманні сприймаючому типу, у авторитарно зорієнтованої людини витісняються підозрілістю, цинізмом, заздрістю, ревнощами.

Люди, у яких домінує нагромаджувальна орієнтація, майже не вірять у те, що із зовнішнього світу можна отримати щось нове і бажане. Витрати сприймають як загрозу їх безпеці. Їх головний принцип – якомога більше приносити у свою схованку і якомога менше віддавати. Загалом ці люди надмірно скупі, жадібні. Причому ця скупість поширюється не тільки на гроші та матеріальні речі, а й на почуття та думки. Любов для них – це володіння. Вони не здатні до продуктивного мислення. Вони дуже педантичні, акуратні, але їх акуратність безплідна. Вони хочуть усе тримати на своїх місцях, щоб бути впевненими, що нічого не пропало. Їх охайність і пунктуальність маніакальна. Вони постійно кажуть “ні”. Їх теза: “Моє – це моє, твоє – це твоє”.

Ринкова орієнтація, як домінуюча у характері, на думку Фромма, що отримала розвиток і почала домінувати тільки в сучасну епоху. Це орієнтація, за якої людина себе сприймає як товар. Вона хоче виглядати “бадьорою”, “енергійною”, “надійною”. Ця людина хоче бути модною. Існує певний ідеал як має виглядати успішна людина. Тут втрачається самоповага та індивідуальність. “Я – те, що я роблю”.

На противагу соціально непродуктивним типам характеру, людина із продуктивною орієнтацією – це та людина, яка творить сама себе, розкриває свої потенції, реалізується в свободі. Ця людина завжди діяльна, вона любить і вона мислить.

Фромм наголошує на тому, що для всіх традиційних етик проблемою було ігнорування антропології. Людина в деструктивних соціальних умовах прагне подолати психологічний дискомфорт, і етика покликана допомогти їй соціалізувати непродуктивні орієнтації характеру. Потрібно дати можливість кожній людині бачити свою значущість і корисність, таким чином нейтралізується деструктивний потенціал непродуктивних характерів і відбудеться залучення людей до продуктивної діяльності. Фромм виділяє п’ять типів етики: рецептивну, експлуататорську, нагромаджувальну, ринкову та продуктивну.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]