Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Kozmuk_Zadubr_-2012_navch_posibnik.doc
Скачиваний:
106
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
844.29 Кб
Скачать

4.3. Докритичний період творчості Канта

Імануїл Кант (1724–1804) уважається засновником німецької класичної філософії. Його творчість прийнято поділяти на два періоди: докритичний з 1746 р. до 70–х рр. і критичний з 70–х рр. XVIII ст. Спочатку він перебував під впливом метафізики Ляйбніца та Вольфа. Виявляв велику зацікавленість космологією та космогонією. Перша праця Канта “Думки про істинну оцінку живих сил” – тут він намагається оцінити переваги та недоліки філософії Ляйбніца і Декарта. У 1754 р. з’являється стаття Канта “Дослідження питання, чи зазнала Земля у своєму обертанні деякі зміни?”: Кант приходить до висновку, що наша Земля уповільнює рух навколо своєї осі під дією приливів і відпливів. У статті “Чи старіє Земля з фізичної точки зору?” Кант зазначає, що все зазнає змін, і Земля також старіє, як і все, що виникає. У 1755 році Кант опублікував “Всезагальну природну історію й теорію неба”, у якій висловив гіпотезу про виникнення, розвиток і долю Сонячної системи. Космогонічна гіпотеза була заснована на механіці та космології Ньютона і на погляді, що випливає з неї про природу як єдину систему. У цій гіпотезі відкинені припущення Декарта про вихрові потоки корпускул і їх тиски. Їх місце зайняли всесвітнє тяжіння та інші закони механіки Ньютона. У концепції Канта роль божественного втручання дещо менша, ніж у натурфілософії Ньютона. Місце міфічного “тангенціального поштовху” зайняла природна сила відштовхування. Уявлення про характер сил відштовхування між тілесними частинками у Канта були досить нечіткими; спекулятивною була його думка про вторинний характер відштовхування та твердження, що притягання – це перше джерело руху, яке передує всякому руху. Проте здогад про існування сил відштовхування був плідним. Посилаючися на взаємодію притягання та відштовхування, Кант заперечує можливість абсолютного спокою та намагається довести загальний кругообіг матерії у Всесвіті. Основний зміст космогонії Канта такий: розсіяні матеріальні частинки (холодне й розріджене пилове нагромадження) унаслідок тяжіння поступово утворювали велику хмару, всередині якої притягання та відштовхування породили вихорі та кулеподібні згустки, які нагріваються від тертя. Це були майбутнє Сонце і його планети. У цілому так само виникають й інші планетні системи довкола зірок Чумацького Шляху, а різні туманності за його межами – це, очевидно, ієрархічні системи зірок, галактик зі своїми планетами довкола окремих зірок. Кант не приймав ідею про унікальність Землі, він поділяв переконання Бруно та Ляйбніца, що більшість планет населені розумними істотами, і навіть більш розвиненими, ніж люди. Окремі космічні тіла і цілі світи народжуються, розвиваються, а потім гинуть, але їх кінець виявляється началом нових космічних процесів, тому що матерія не зникає, а переходить у нові стани. Такий вічний процес створення нових світів із решток попередніх. Природа, як пише Кант у праці Нова теорія руху і спокою” (1758), у цілому перебуває у стані вічної діяльності й оновлення. Незважаючи на велике значення Всезагальної природної історії й теорії неба”, цей твір, який вийшов не підписаний автором, не мав впливу на сучасників, видавець збанкрутував, і весь тираж практично пропав.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]