Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Kozmuk_Zadubr_-2012_navch_posibnik.doc
Скачиваний:
106
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
844.29 Кб
Скачать

Тематика рефератів

1. Критика Ф. Ніцше релігії.

2. Значення творчості Достоєвського для західноєвропейської філософії.

3. Аксіологія – вчення про цінності.

4. Філософія вселенського песимізму А. Шопенгауера.

5. Вчення про Надлюдину Ф. Ніцше.

Запитання і завдання для самоперевірки та виконання самостійної роботи

1. Дайте загальну характеристику “філософії життя”.

2. Розкрийте сутність поняття “нігілізму” у філософії Ніцше.

3. Порівняйте морально-етичні вчення Шопенгауера і Ніцше.

4. У чому сутність філософії вселенського песимізму Шопенгауера?

5. Що означає теза Ніцше “Бог помер”?

6. Як Ніцше обґрунтовує відмову від пошуків істини?

7. Визначте основні категорії філософії Ніцше.

8. Чому Ніцше критикує платонізм?

9. Розкрийте смисл головної категорії філософії Ніцше “воля до влади”.

10. Як Ніцше інтерпретує істину?

11. Як обґрунтовує Шестов тотожність тверджень “Бог помер” і “Бог – це добро”?

12. Коли у Ніцше, на думку Шестова, закінчується філософія та починається проповідь?

13. Як Шестов оцінює той факт, що Ніцше не створив цілісної філософської системи?

14. Чому Ніцше, на думку Шестова, відмовив вчити любові та співчуттю?

15. Як Шестов витлумачує ніцшеанську формулу “по той бік добра і зла”?

Література

Ницше Ф. По ту сторону добра и зла /Ф. Ницше //Вопросы философии. –1989. – № 5. – С.122–149.

Хайдеггер М. Слова Ницше „Бог мертв” /М. Хайдеггер //Вопросы философии. – 1990. – № 7. – С. 143–176.

Шестов Л. Добро в учении гр. Толстого и Ф.Ницше /Л. Шестов //Вопросы философии. – 1990. – № 7. – С.63–85.

Шестов Л. Достоевский и Ницше /Л. Шестов. – М. : АСТ, 2007. – 220 с.

Ясперс К. Ніцше. Підхід до осягнення /К. Ясперс //Всесвіт. – 1997. – № 7. – С.135–146.

Бичко А. К. Історія філософії /А. К. Бичко, І. В. Бичко, В. Г. Табачковський. – К. : Либідь, 2001. – С. 249–254.

Бродецький О. Є. Новочасний раціоналізм і післяпросвітницький ірраціоналізм. /О. Є. Бродецький, І. П. Чорний. – Чернівці : Рута, 2003. – С.52–61.

Галеви Д. Жизнь Фридриха Ницше /Д. Галеви. – Новосибирск : ВО «Наука». Сибирская издательская фирма, 1992. – 216 с.

Геворкян А. Р. Ницше и метафизический пессимизм /А. Р. Геворкян //Вопросы философии. – 2001. – № 8. – С. 157–165.

Жмир В. Слідами Ф. Ніцше по Україні /Ж. Жмир //Філософська думка. – 2004. – № 6. – С.78–110.

Патрушев А. И. Жизнь и драма Фридриха Ницше /А. И. Патрушев //Новая и новейшая история. – 1993. – № 5. – С.120–151.

7. Психоаналітичний вимір людського буття

7.1. Основні категорії класичного психоаналізу З.Фройда. Проблема амбівалентності культури.

7.2. Аналітична психологія К. Г. Юнга.

7.3. Неофройдизм Е. Фромма.

Ключові категорії, поняття, терміни: несвідоме, ego, super ego, лібідо, сублімація, Ерос, Танатос, едіпів комплекс, колективне несвідоме, архетип, біофілія, некрофілія.

7.1. Основні категорії психоаналізу З. Фройда.

Проблема амбівалентності культури

Сучасна філософська антропологія у широкому розумінні цього поняття представлена багатьма напрямками та школами, серед яких чільне місце займають учення представників психоаналізу, передусім З. Фройда, А. Фройд, К. Г. Юнга, Е. Фромма, К. Горні, А. Адлера, Л. Бінсвангера та інших. Найбільш ортодоксальні фройдисти тлумачать психоаналіз як винятково наукову та медичну дисципліну, однак їх опоненти достатньо аргументовано наголошують на тому, що ідейно-теоретичні витоки психоаналізу – це найрізноманітніші філософсько-антропологічні вчення. Як зазначає, зокрема, В. Лейбін у своїй праці “Фройд, психоаналіз і сучасна західна філософія”, психоаналіз має свої витоки чи не у всіх напрямках філософії XIX–XX століть. З цілковитою впевненістю можна стверджувати, що психоаналіз – це насамперед філософсько-антропологічне вчення, а вже потім психологія та медицина. На користь такої точки зору послуговує той факт, що засновник психоаналізу Фройд спочатку розкриває природу несвідомого, його психофізіологічні потяги, едіпів комплекс, і лише потім завдяки психотерапевтичній практиці отримує підтвердження своїм філософським постулатам.

Отже, у вузькому розумінні психоаналіз – це психоаналітична техніка дослідження підсвідомих психічних процесів і терапія психіки. Водночас психоаналіз можна визначити як філософсько-психологічний напрям у сучасній філософській антропології.

Зиґмунд Фройд (1856–1939) – відомий австрійський лікар-психіатр започаткував впливовий для новітнього часу психологічний, а зрештою, і в широкому розумінні філософсько-антропологічний, напрям психоаналізу. Як зазначав сам Фройд, окреслюючи історичне значення напрямку, психоаналіз завдав три удари по людському нарцисизму. Першого удару завдав Коперник, проголосивши, що Земля лише одна із багатьох планет, які обертаються довкола Сонця, і так перемістивши людину із центру Всесвіту на периферію. Другого удару завдав Дарвін, піддавши сумніву боготворимість людини і наголосивши на її еволюційному походженні.

Фройд запропонував принципово новий погляд на людину. Він розкрив у структурі людської психіки шар несвідомого і показав, що ми не господарі власного розуму, яким продовжували пишатися навіть тоді, коли виявили, що перебуваємо не у центрі Всесвіту і є близькими родичами земних живих істот. Оцінюючи результати досліджень Фройда, Бінсвангер зазначає, що за Фройдом сутність людини – це не “людина вічно безсмертна”, чи “людина божественна”, або ж “універсальна історична людина”, а “людина як природа” (homo natura).

Уперше Фройд використав термін “психоаналіз” у 1896 р., під яким розумів метод дослідження психічних процесів і новий метод лікування неврозів. Після чого психоаналіз стрімко став популярним і згодом перетворився з методу лікування неврозів у загальнопсихологічне вчення про особистість та її розвиток.

За словами Фройда, життя людини в кінцевому підсумку детермінується несвідомим. Ми дуже мало обізнані зі структурою та функціонуванням нашої психіки. З того, що називаємо своєю психікою (духовним життям) достеменно нам відомі лише дві речі: фізичний орган – головний і спинний мозок (нервова система) та безпосередні прояви нашої свідомості. Але цим людська психіка не вичерпується, як стверджував Фройд, ця структура містить у собі щонайменше три складових: id, ego, super ego.

Іd, за Фройдом, найдавніша частина психіки людини. ЇЇ сутність – усе спадкове, вроджене, передусім це фізіологічні потяги, які знаходять вияв у поведінці тіла. Сфера id вміщує два фундаментальні потяги: конструктивний, життєстверджуючий, який визначається як libido – еротичний (Ерос) та деструктивний – потяг до смерті (Танатос).

Під впливом довколишнього середовища частина id набула специфічного розвитку. Певний шар нервової тканини, що його первісним завданням було сприймання зовнішніх подразників і реагування на них, перетворився на посередника між id і довколишнім світом – це еgo. Воно здійснює вибір між реакціями на подразнення, його функції: самозахист, навчання, цілеспрямована зміна довколишнього світу на свою користь, опанування потягами несвідомого.

Розвиваючись упродовж усього свого дитинства під впливом батьків, людина витворює в ego спеціальну інстанцію, яка називається super ego (норми, правила культури, совість), функції якого: спостерігати за діями й намірами ego, оцінювати їх, здійснювати цензорську роль.

Фройд наголошує на тому, що у людському житті особливу роль відіграють переживання ранніх дитячих років, оскільки еротичний момент уже наявний у ранніх дитячих діях. У дитинстві формується так званий едіпів комплекс, який у дорослому житті може стати джерелом не лише легких неврозів, але спричиняти дуже серйозні психічні розлади. Загалом саме в едіповому комплексі Фройд убачає найголовніше джерело почуття провини, яке так часто мучить невротиків.

Людина стає невротиком тому, що не може витримати усього тягаря обмежень, які накладає на неї суспільство. Головне джерело неврозів і, як супроводжуючий їх мотив, невдоволення людини культурою, Фройд убачає у подавлені природних людських інстинктів-потягів. У цьому аспекті культура відіграє репресивну функцію, щодо людини як природної істоти.

Фройд констатує той незаперечний факт, що людина перестає бути людиною поза культурою, водночас її перебування в культурі оплачується ціною психічного здоров’я, оскільки культурних цілей вона досягає, в основному, шляхом обмеження власного еротичного життя та природної агресивності – первісних психофізіологічних потягів. Таке суспільне існування людини не завжди безболісне для неї, оскільки надмірне обмеження “природного” заради “культурного” призводить до зворотного результату. Неврози – плата репресованої культурою природи людини. В цьому розумінні культура відіграє негативну для людини функцію, ослабляє її як природну істоту.

З іншого боку, культура має також позитивне значення для індивіда, оскільки надає йому можливість активно залучатися до культуротворчої діяльності. За цієї умови культурна діяльність людини – це сублімація, тобто своєрідний спосіб перенесення лібідальної енергії в культурну діяльність людини. Фройд обґрунтовує це на прикладі таких видатних митців культури, як Леонардо да Вінчі, Достоєвський, Гете. При цьому доводить, що саме едіпів комплекс був визначальним в їх сублімованій культурній діяльності.

Водночас, на думку Фройда, енергія несвідомого не може стовідсотково бути сублімованою, творчо вивільненою, а отже, людина не може уникнути протистояння еротичного та деструктивного потягу. Усе живе – носій специфічної життєвої енергії, яка, проте, підпорядкована тим же законам, що і всі природні процеси. Зокрема, другий закон термодинаміки говорить про ріст ентропії: високоорганізовані системи прагнуть до хаосу “теплової смерті”, до повернення у вихідний, простий стан. Усі живі організми наділені не лише прагненням до ускладнення в процесі еволюції, але й прагненням до саморуйнування, повернення до неорганічного стану. Аналогічно це стосується й психічного життя людини, яке прагне до “нульового рівня” збудження. Насолода приносить розрядку збудження, зменшення психічної напруги, в цьому проявляється дія “принципу нірвани”, прагнення психіки повернутися до неорганічного стану.

Деструктивний потяг передусім спрямовується всередину, проти самої психіки, а вже потім він спрямовується на зовнішній світ і перетворюється в агресивність. Якщо ж нагромаджена в несвідомому агресивна енергія “заблоковується” і подавляється зовнішніми, переважно морально-етичними, факторами, вона нагромаджується довкола super-ego, що призводить до хворобливого почуття провини, безпричинного страху, неврозів, манії переслідування, інколи навіть до самогубства. Таку ж модель Фройд застосовує до сексуального інстинкту: спочатку потяг спрямований на власне тіло, потім він стає об’єктивним, але за певних умов нереалізований об’єктний потяг знову може повернутися до нарцисизму у різних формах патології. Агресивність (як і сексуальність) належить до людської природи, і жодними суспільними реформами неможливо подолати насилля. Відбувається вічна боротьба між інстинктом життя, Еросом, який об’єднує людей, та інстинктом смерті й руйнування, Танатосом.

Вижити людині у такій складній ситуації може допомогти практичний психоаналіз, робота лікарів-психоаналітиків. Безрезультатні витіснення мають лише негативні наслідки. Потрібно знайти максимально безпечні шляхи реалізації несвідомих бажань людини. Якщо раніше індивід не мав достатньої сили усунути небажаний потяг і “заганяв” його у несвідоме, то за допомогою психоаналітика він робить його явним і свідомо засуджує. Розкриті несвідомі потяги можуть спрямовуватися на різні продуктивні цілі (сублімуватися), в цьому випадку повинно відбуватися заміщення безпосередньої сексуальної мети більш віддаленою і в соціальному плані більш цінною. Фройд наголошує, що за законами природи неможливо перевести всю сексуальну енергію на інші цілі, певна частина витіснених еротичних прагнень має право на пряме задоволення та повинна знайти його в житті. Ми не повинні культивувати в собі ні тілесно-фізіологічної, ні духовно-культурної гордині, а природно поєднувати їх у взаємозбагаченні. В цьому філософсько-антропологічне значення психоаналізу Фройда.

Праці Фройда: “Тлумачення сновидінь”, “Психопатологія буденного життя”, “Три нариси по теорії сексуальності”, “Дотепність та її відношення до несвідомого”, “Леонардо да Вінчі”, “Тотем і табу”.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]