Питання для самоконтролю та повторення:

1. Дайте визначення поняттю зайнятість.

2. Що таке політика зайнятості?

3. Які основні принципи зайнятості сформульовані в Законі України «Про зайнятість»?

4.При яких умовах в суспільстві може бути досягнута повна зайнятість?

5.Хто відноситься до незайнятого населення?

6.Якою може бути політика держави в області зайнятості?

7.За яких основних умов людина може вважатися безробітною?

8. Які основні причини безробіття можна виділити?

9. Розкрийте основні види безробіття

10. Надайте класифікацію зайнятості.

Тестові завдання:

1.Рівень безробіття при повній зайнятості, який дорівнює сумі фрикційного й структурного безробіття, називають

а) тривалість безробіття

б) рівень безробіття

в) природний рівень безробіття

г) штучний рівень безробіття.

2. Політика зайнятості це -

а) сукупність заходів прямого й непрямого впливу на соціально-економічний розвиток суспільства для досягнення поставленої мети;

б) заходи, застосовувані до безробітних громадян країни по їхньому працевлаштуванню;

в) сукупність заходів з поліпшення умов праці й створення нових робочих місць;

г) немає вірної відповіді.

3. До основних видів безробіття відносяться:

а) сезонне, зареєстроване, скрите;

б) структурне, сезонне, фрикційне;

в) структурне, фрикційне, циклічне;

г) повне, часткове та природне.

4.Безробітним вважається :

а) працездатний громадянин, який не має роботи, зареєстрований у службі зайнятості з метою пошуку роботи;

б) неактивна або непрацездатна частина населення, що не має роботи;

в) працездатний громадянин, який не має роботи та шукає її;

г) частково зайнятий громадянин у сезонній роботі.

5.Що являє собою структурне безробіття?

а) неспівпадання кваліфікації робітника з місцем роботи;

б) це безробіття, що пов’язане з економічним спадом в економіці країни;

в) це сезонне безробіття;

г) безробіття, пов’язане з циклом у виробництві.

6.Зайнятість як соціально-економічне явище – це:

а) діяльність громадян, яка пов’язана із задоволенням особових потреб;

б) діяльність громадян, пов’язана з задоволенням особових та суспільних потреб , що приносить, як правило, трудовий доход;

в) стан громадян, що не мають роботи, але бажають її знайти;

г) стан суспільства, коли усі бажаючі мають роботу, але присутній природний рівень безробіття.

7.Продуктивна зайнятість – це

а) зайнятість, що визначається числом людей не тільки зайнятих у загальному виробництві, але й на воїнській службі;

б) зайнятість, обумовлена сезонним характером роботи;

в) зайнятість на декількох робочих місцях;

г) зайнятість населення у суспільно корисному виробництві.

8.До функцій державної служби зайнятості України відносяться:

а) сприяння громадянам у пошуку та отриманні відповідної роботи;

б) створення економічних та соціальних умов з метою посилення мотивації працюючого;

в) планування робочих місць;

г) пенсійне забезпечення.

Правильні відповіді на тестові завдання:1В; 2Б, 3В, 4А, 5 А, 6 Б, 7 Г, 8 А.

Тема 4. Соціально-трудові відносини в ринковій економіці

1. Сутність соціально-трудових відносин, їх типи і принципи.

2. Соціальне партнерство, його сутність та роль, принципи МОП.

3. Рівні регулювання партнерства, роль профспілок.

4. Якість трудового життя як показник стану соціально-трудових відносин.

5. МОП про інтеграцію соціально-трудових відносин.

Мета теми: отримання теоретичних та практичних знань з основних принципів і форм соціально-трудових відносин, а також призначення профспілок

Основні компетенції:

- знати: сутність поняття кожного типу відносин особливо «соціальне партнерство», їх принципи; функції профспілок;

- вміти: визначати форми соціального партнерства та їх основні положення;

- бути готовим приймати участь у здійсненні функцій профспілок та бути суб’єктом соціального партнерства на різних рівнях

Анотація..

Соціально-трудові відносини (СТВ) – це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями (суб’єктами і органами, що їх представляють) за участю держави (органів законодавчої і виконавчої влади), які пов’язані з наймом працівників, використанням та оплатою їхньої праці, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення соціальної злагоди, високого рівня та якості життя працівників, високої ефективності роботи підприємств.

Тип СТВ визначається їх характером, а саме тим, яким конкретно чином приймаються і здійснюються рішення в соціально-трудовій сфері. Типи формуються на базі комбінування головних двох принципів: рівності і нерівності прав і можливостей суб’єктів цих відносин.

Типи відносин:

• патерналізм – практично повна державна регламентація СТВ;

• соціальне партнерство – СТВ орієнтується на пошук і досягнення соціального консенсусу, на забезпечення оптимального балансу інтересів суб’єктів (сторін відносин);

• солідарність – СТВ засновано на спільній відповідальності людей, злагоді, єдності інтересів у сполученні з особистою відповідальністю;

• субсидіарність – як і солідарність ґрунтується на особистій відповідальності, однак перевага надається самозахисту;

• конфлікт – як зіткнення суб’єктів взаємодії, протилежність цілей і інтересів; конфлікт конструктивний лише як тимчасове явище на фоні стабільності соціального партнерства;

• дискримінація – як тип СТВ це не обґрунтоване обмеження прав і можливостей суб’єктів відносин.

Найбільш пріоритетне соціальне партнерство – це механізм для функціонування розвинутого, здорового суспільства.

Соціальне партнерство (СП) – система відносин між працедавцями та працівниками, при якій в рамках соціального миру забезпечується узгодженість їх найбільш важливих соціально-трудових інтересів.

Результатом соціального партнерства є угоди, які укладаються на різних рівнях:

- генеральні угоди між Кабінетом Міністрів та Всеукраїнським об’єднанням профспілок, роботодавців, промисловців;

- регіональні угоди – між облдержадміністрацією, профспілковими об’єднаннями області та обласними організаціями працедавців;

- галузеві угоди – між галузевими профспілками, працедавцями та Міністерством праці й соціальної політики;

- колективні угоди – на рівні підприємства.

Зміст та цілі угоди на кожному рівні має своє конкретне наповнення.

Третьою стороною в системі партнерських відносин виступає держава, яка є гарантом, контролером та арбітром.

Соціальне партнерство укладається на таких принципах, розроблених МОП:

1. Загальний і міцний мир може бути лише на основі соціальної справедливості.

2. Ненадання в якій-небудь країні нормальних умов праці є перешкодою для інших країн, які бажають покращити становище трудящих.

3. Свобода слова і свобода об’єднання є необхідними умовами постійного прогресу.

4. Злиденність у будь-якій державі є загрозою для загального добробуту.

5. Всі люди, незалежно від раси, віри і статті мають право на матеріальний добробут і духовний розвиток.

6. Повна зайнятість і зростання життєвого рівня.

Існують принципи СП в Україні. Крім того виділені принципи ведення колективних переговорів [11].

Активну участь у партнерствах беруть профспілки. Профспілка – масове суспільне об’єднання працівників однієї або суміжних галузей, професійної групи для захисту й представництва їх соціальних інтересів, яке само управляється. Профспілки мають ряд особливостей, на які треба звернути увагу. Вони виконують певні функції:

- забезпечення захисту економічних й соціальних інтересів найомних працівників в процесі праці;

- соціальний захист найомних робітників поза виробництва (в період відпочинку, тимчасової втрати працеспроможності).

Крім того, потрібно розглянути існуючі профспілки України, Донецької області та фактично виконувані ними функції.

Якість трудового життя – це систематизована сукупність показників, що характеризують умови праці в найширшому розумінні – умови виробничого життя – і дають змогу врахувати міру реалізації інтересів і потреб працівника та використання його здібностей (інтелектуальних, творчих, моральних, організаторських, комунікаційних тощо). Це поняття відображає міру задоволеності важливих особистих потреб працівника через трудову діяльність на підприємстві.

Висока якість трудового життя характеризується такими показниками:

1. Робота має бути цікавою саме для цього конкретного працівника.

2. Мають бути створені умови для безперервного навчання, постійного професійного зростання, розвитку здібностей працівників.

3. Винагорода і визнання праці мають бути справедливими і сприйматися як такі.

4. Умови праці мають відповідати санітарно-гігієнічним нормам.

5. Нагляд з боку керівництва має бути мінімальним, однак здійснюватися завжди, коли в ньому виникає необхідність.

6. Працівники повинні брати участь у прийнятті рішень, що стосуються їх роботи та їх долі.

7. Мають бути забезпечені гарантії роботи та дружні взаємовідносини в трудовому колективі.

8. На належному рівні має бути побутове та медичне обслуговування працівників.

У сучасному умовах неможливо розрахувати на успіх в соціально-трудовій політиці країни, ізолювавшись від світового співтовариства, тому при переході до ринку дуже важливим є звернення до початкових цінностей, закладених в базових трудових нормах, рекомендаціях, правилах, що акумулюють досвід світового співавторства та перевірені практикою їх застосування в багатьох країнах.

З метою регулювання соціально-трудових відносин наша держава з урахуванням міжнародних, регіональних трудових стандартів створює власну законодавчу та нормотворчу систему, яка охоплює питання зайнятості, оплати праці, соціальної політики, умов та охорони праці, робочого часу, міграційної та демографічної політики тощо.

З усіх ухвалених МОП конвенцій Україна ратифікувала 54 конвенції, з них 46 – чинні, в тому числі всі фундаментальні конвенції (№ 29,87, 98, 100, 105, 111, 138). За роки незалежності Україною ратифіковано 10 конвенцій. Українське законодавство гарантує не менш широкі права громадянам – суб’єктам соціально-трудових відносин, ніж зафіксовані в міжнародних актах (оплачувані відпустки, охорона материнства).

Однак ряд положень українського національного законодавства у сфері соціально-трудових відносин, практика застосування їх у деяких аспектах не відповідає нормам міжнародного трудового права (практика виплати заробітної плати в натуральній формі і затримки виплати зарплати, не ратифікована Конвенція про захист вимог трудящих у випадку неплатоспроможності підприємця).