Питання для самоконтролю та повторення

1. Дайте визначення поняттям «продуктивність» та «ефективність праці».

2. Які основні показники характеризують ефективність праці ви знаєте?

3. Який основний критерій для оцінки ефективності праці?

4. Чим вимірюється продуктивність праці?

5. Що означає трудомісткість праці і який її зв'язок з продуктивністю?

6. Які чинники здійснюють вплив на ефективність праці працівників?

7. В чому суть і соціально-економічне значення підвищення продуктивності праці?

8. Яке значення для кінцевих результатів економічної діяльності має вивчення чинників зростання продуктивності праці?

Тестові завдання:

1. Продуктивність праці – це

а) плідність конкретного труда, яка визначається кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу;

б) тривалість участі людини в організаційному трудовому процесі, під час якого він повинен виконати свої обов’язки;

в) найбільш раціональне розміщення матеріальних елементів виробництв;

г) максимальна кількість виробленої продукції при мінімальних витратах праці.

2. До резервів інтенсивності росту ефективності труда не відносяться:

а) зниження витрат труда на одиницю продукції;

б) зниження витрат матеріалів та сировини на одиницю продукції;

в) збільшення тривалості робочого дня;

г) економне витрачання фінансових коштів.

3. Для чого необхідний економічний показник продуктивності праці?

а) для визначення кількості робочих та вихідних днів в році;

б) для визначення якості виробленої продукції;

в) для визначення кваліфікації та загальноосвітнього рівня персоналу;

г) для визначення продуктивної та плідності діяльності робітників.

4. Який з факторів росту продуктивності праці не відноситься до матеріально-технічних?

а) механізація виробництва;

б) покращення умов праці;

в) автоматизація виробництва;

г) впровадження та освоєння нової техніки.

5. Який з показників є вимірником продуктивності праці?

а) обсяг виробленої продукції взагалі;

б) фондоозброєність;

в) обсяг прибутку на одного робітника;

г) трудомісткість.

6. Резерви росту продуктивності праці – це:

а) організаційна взаємодія між робітниками та їх окремими групами;

б) можливості економії суспільного труда, які виявлені, але за різними причинами не використовуються;

в) економія труда та матеріальних ресурсів у виробництві;

г) запаси, які можуть у будь-який час введені в експлуатацію.

7. Витрати робочого часу на виробітку одиниці продукції – це

а) норма часу;

б) трудомісткість;

в) робочий час;

г) продуктивність праці.

8. Показник ефективності праці в торгівлі розраховується як:

а) відношення прибутку до кількості робітників;

б) співвідношення товарообороту до фонду заробітної плати;

в) співвідношення товарообороту до кількості робітників за певний період;

г) показник зворотний до продуктивності праці.

Правильні відповіді на тестові завдання:

1 А; 2 В; 3 Г; 4 Б; 5 Г; 6 Б; 7 Б; 8 Б

Тема 9. Організація праці на підприємстві, її нормування

1. Поняття, зміст і завдання організації праці.

2. Поділ і кооперація праці.

3. Організація робочих місць.

4. Сутність і значення нормування праці.

5. Нормування чисельності працівників.

6. Робочий час. Режим праці та відпочинку.

7. Діяльність МОП з захисту людини праці.

Мета теми: отримання теоретичних та практичних знань та вмінь з організації робочого місця, фонду робочого часу та нормування праці

Основні компетенції:

- знати: сутність нормування праці та види норм; зміст та елементи організації праці, робочого місця; складові фонду робочого часу

- вміти: розраховувати основні норми праці, номінальний та реальний фонд робочого часу;

- бути готовим до здійснення ефективної організації праці на підприємстві.

Анотація.

Організація праці – це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення необхідного порядку в трудовому процесі для отримання високих кінцевих соціально-економічних результатів.

Організація праці включає: поділ та кооперація праці; нормування праці; організація та обслуговування робочих місць; підбір та розстановка кадрів; покращення умов праці; ефективне використання робочого часу; планування та облік праці; укріплення дисципліни праці.

Поділ праці розрізняють п’яти основних видів – технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний. Студенту варто більш детально вивчити види поділу праці та особливості кооперації.

Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами.

Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, фахівців і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.

Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технології виробництва. Під впливом розвитку цих чинників відбуваються зміни в професійному поділі праці, що характеризуються зростанням кількості професій механізованої праці, скороченням переліку вузьких професій і спеціальностей та збільшенням кількості професій широкого профілю.

Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих.

Кооперація – це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Серед колективних форм організації праці провідне місце посідають групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.

Бригада – це організаційно-технологічне і соціально-економічне об’єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого завдання з випуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними і трудовими затратами на основі колективної матеріальної заінтересованості і відповідальності.

Створення бригад відбувається за наявності відповідних матеріально-технічних і організаційних передумов. Основні з них такі:

- неможливість розподілу загальної роботи між окремими виконавцями;

- необхідність забезпечення чіткої взаємодії між основними і допоміжними робітниками для досягнення вищого результату;

- необхідність визначення обов’язків і обсягу робіт за відсутності постійних робочих місць;

- наявність спільної мети та зв’язків між робітниками в процесі праці;

- взаємозамінюваність і суміщення професій в окремих робочих групах;

- відповідний кількісний і професійно-кваліфікаційний склад робітників;

- можливість визначення норм і нормативів трудових і матеріальних затрат на кожну з операцій, або на кінцеву продукцію;

- можливість обліку трудових і матеріальних затрат за операціями і за кінцевою продукцією;

- наявність системи планування й обліку операційної і кінцевої продукції та ін.

Одним з найбільш важливих елементів організації праці є організація й обслуговування робочих місць. Робоче місце – первинна ланка виробництва. Воно класифікується за багатьма ознаками: за професією, за кількістю виконавців, за рівнем спеціалізації, за рівнем механізації, за специфікою умов праці.

Атестація робочих місць передбачає:

- виявлення факторів і причини виникнення несприятливих умов праці;

- санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, визначення ступеня важкості і напруженості трудового процесу на робочому місці;

- комплексне оцінювання факторів виробничого середовища і характеру праці та відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;

- установлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;

- обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими) умовами праці;

- визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення;

- аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Важливу роль в організації праці грають норми праці. Нормування праці – це визначення необхідних затрат праці та її результатів, контроль за мірою праці. Найбільш широко використовуються норми часу, виробітки, обслуговування, чисельності тощо. Наведені види норм потребують більшої уваги з боку студентів.

Норма часу – це регламентований час виконання певного обсягу робіт у певних виробничих умовах одним або декількома виконавцями відповідної кваліфікації.

Норма виробітку – це регламентований обсяг роботи (в штуках, тоннах, метрах тощо), який повинен бути виконаний за одиницю часу (за годину, зміну, місяць) у певних організаційно-технічних умовах одним або декількома виконавцями відповідної кваліфікації.

Норма виробітку (Нвир) є величиною, оберненою до норми часу, і визначається співвідношенням:

Н_вир = Т/Т_ч

де Т – час, на який розраховується норма виробітку, од.часу;

Т_ч - норма часу на од.виробу, од.часу/виріб. Норми виробітку встановлюються, як правило, в масовому і крупносерійному виробництві, де на кожному робочому місці виконується одна або декілька операцій.

Нормоване завдання – це встановлений склад і обсяг робіт, який повинен бути виконаний одним або групою працівників за певний період часу (зміну, місяць).

Норма обслуговування – це встановлена кількість об’єктів (одиниць устаткування, виробничих площ, робітників та ін.), які повинні обслуговуватися одним або групою працівників протягом зміни (місяця).

Норма обслуговування (Но), як і норма виробітку, є величиною, похідною від норми часу. Для того, щоб обчислити норму обслуговування потрібно попередньо встановити норму часу обслуговування, тобто час, необхідний для обслуговування одного об’єкта – одиниці устаткування, робочого місця, квадратного метра виробничої площі тощо:

Н_о = Т/Н_ч.о.,

де Н_ч.о. – норма часу обслуговування, од.часу.

Норми керування – оптимальна кількість підпорядкованих працівників або структурних підрозділів, які повинні бути закріплені за керівником.

Під нормою чисельності (Нч) розуміють кількість працівників (робітників, ІТП, службовців), необхідних для виконання певного обсягу робіт:

Н_ч = О/Н_о або Н_ч = О*Н_ч.о./Т,

де О – обсяг робіт, од.

Норма чисельності застосовується для нормування праці, яка не має чіткої регламентації, її обсяг змінюється протягом зміни, доби, місяця (деякі категорії допоміжних робітників та службовців).

Основний (технологічний) – час, упродовж якого відбувається основний (технологічний) процес. Характерна ознака основного часу – його повторюваність у кожній одиниці виробу. Прикладом основного часу може бути час, який витрачаються безпосередньо на різання, складання тощо. Розрізняють основний час машинний, машинно-ручний, ручний і апаратурний.

Машинний час витрачається на зміну предмета праці робочою частиною машини під наглядом робітника (наприклад, зняття стружки з автоматичною подачею).

Основний машинний час розраховується за формулами, принцип побудови яких однаковий для будь-якого машинного часу, а саме:

Т_маш = обсяг роботи, од.обсягу/шт. час

швидкість роботи, од.обсягу роботи/час шт.

Наприклад, для токарних робіт

Т_{маш ток} = L_обр *і

n*S

де L_обр – розрахункова довжина обробки, од.довжини;

n – кількість обертів патрона, (виробу) в одиницю часу, об./час;

S – подача на 1 оберт, довжина/об.;

І – кількість проходів, од.

Таким чином, L_обр*і – обсяг роботи, n*S – швидкість роботи.

Технічна норма часу обчислюється або на одиницю продукції (деталі), або на партію деталей. У першому випадку норма часу називається нормою штучного часу (Т_шт), в другому – нормою часу на партію (Т_пар). До складу норми штучного часу входять: оперативний час Т_оп, який складається з основного (технічного) часу Т_осн, і допоміжного часу Т_доп; час обслуговування робочого місця Т_обс, до складу якого входить час організаційного Т_{обс.орг} та технічного обслуговування Т_{обс.тех}; час перерв на відпочинок та особисті потреби Т_пер. Отже,

Т_шт = Т_пар + Т_обс + Т_пер

Підготовчо-завершальний час Т_п-з до норми штучного часу, як правило, не включається. Його обчислюють окремо і тільки на партію, і він не залежить від розміру останньої.

Іноді час обслуговування робочого місця і час перерв можуть бути виражені нормативами у відсотках до часу оперативної роботи. Тоді

Т_шт = (Т_осн + Т_доп)*(1+(t_орг +t _tех + t_пер)/100),

де t_орг, t_тех, t_пер – відповідно нормативи часу організаційного, технічного обслуговування і перерв у відсотках до оперативного часу.

Якщо час обслуговування робочого місця і час перерв на відпочинок і особисті потреби встановлені у хвилинах на одиницю продукції, то норма штучного часу:

Т_шт = Т_осн + Т_доп + Т_{обс.орг} + Т_{обс.тех} + Т_пер,

де Т_осн – основний (технологічний) час, хв./шт.;

Т_доп – допоміжний час (який не перекривається основним машинним часом), хв./шт.;

Т_{обс.орг} – час організаційного обслуговування, перерахований на 1 шт., хв./шт.;

Т_{обс.тех} – час технічного обслуговування, перерахований на 1 шт., хв./шт.;

Т_пер – час перерв, перерахований на 1 шт., хв./шт.

Норма часу на партію

Т_пар = Т_{шт п} + n + Т_п-з,

де n – кількість виробів в партії, шт.;

Т_п-з – підготовчо-завершальний час на партію, од.часу.

Методи визначення чисельності працівників на підприємствах: нормативний, економіко-статистичний, метод прямого рахунку за кількістю робочих місць, графіку праці, коефіцієнту еластичності, індексів взаємозв’язку показників праці і виробництва продукції.

Формули:

Я_я - явочна чисельність;

С_ч – середньооблікова чисельність;

РМ – кількість робочих місць;

П_години – години роботи підприємства;

Тижневий фонд робочого часу працівників згідно українському законодавству – 40 годин

Я_я = РМ*(години роботи підприємства за тиждень)

тижневий фонд робочого часу

С_ч = РМ *(години роботи підприємства за рік)

години роботи працівників за рік

Робочий час – тривалість робочого дня, тижня, встановлена законодавством, а також час, який працівник знаходиться на підприємстві у зв’язку з виконуваною роботою. Робочий час поділяється на час роботи та час переривів. Час роботи складається з часу виконання виробничого завдання (підготовчо-заключний, оперативний, час обслуговування робочого місця) та витрат часу на виконання не властивих робітнику операцій, які можуть бути усунені. Перерви, у свою чергу, поділяються на: перерва на відпочинок й особисті потреби; перерва організаційно-технічного характеру, перерви із-за порушення трудової дисципліни.

Розрізняють номінальний та реальний фонд робочого часу. Номінальний (максимальний) фонд робочого часу підприємства (НФРЧ) – найбільша кількість робочого часу, який використовує підприємство в аналізованому періоді у відповідності до трудового законодавства.

НФРЧ = КФРЧ - Д_св - Д_вихід

де НФРЧ – номінальний (максимальний) фонд робочого часу підприємства, дні, часи;

КФРЧ – календарний фонд робочого часу, дні, часи;

Д_св – кількість календарних свят, дні;

Д_вихід – кількість календарних вихідних, дні;

Реальний фонд робочого часу (РФРЧ)- найбільша кількість робочого часу працівників

РФРЧ = НФРЧ - Д_відп – Д_захв - Д_ін

де Д_відп – тривалість тарифної відпустки, дні;

Д_захв – неявки за причиною захворювання, дні;

Д_ін – неявки за іншими поважними причинами, дні.

Реальний фонд робочого часу підприємства взагалі (РФРЧ_заг), який використовують явочна чисельність робітників (Я_ч) в аналізованому періоді у відповідності до трудового законодавства:

РФРЧ_{заг по підприємству} = РФРЧ * Я_ч