SELECTION_last_file

161

За будовою тіла, продуктивними і біологічними характеристиками сучасні культурні м’ясні породи поділяють на чотири групи: скороспілі, середні, крупні довгорослі і зебуподібні породи. Представники першої групи різняться невеликою живою масою в дорослому стані, дуже високою скороспілістю формування й інтенсивним відкладенням внутрішнього жиру. Вони мають пишно розвинену мускулатуру шиї, грудної клітки, спини, попереку й заду, що надає їм округлих форм.

До групи скороспілих порід, що розводять в Україні, відносять герефордську, абердин-ангуську, поліську та волинську (рис.3.1).

Тварини довгорослих порід характеризуються високими приростами до 21-місячного віку, невеликим нагромадженням внутрішнього жиру, достатнім виходом і якістю туш, скороспілістю росту і великою живою масою в дорослому стані, подовженим тулубом з тонкою шиєю, порівняно вузькими, але глибокими грудьми. Такі тварини, за наявності достатньої кількості кормів, переважають за продуктивністю ровесників скороспілих порід. До групи довгорослих порід, що розводять в Україні відносять українську м’ясну, симентальську, шароле, п’ємонтезе.

М’ясні породи селекціонують за ефективністю їх використання у схрещуванні в якості батьківської або материнської чи водночас – батьківської і материнської форми. Тварин, що використовують як материнські породи, селекціонують за ознаками, властивими для одержання відгодівельного поголів’я (добра плодючість та високі материнські якості, в т. ч. достатня кількість молока для розвитку теляти, висока пристосованість до умов навколишнього середовища).

Для батьківських порід характерні крупні бугаї бажаного типу, які передають своїм потомкам здатність давати високі прирости протягом всього періоду вирощування і відгодівлі та достатні вихід і якість туші.

162

Рис. 3.1. Представники основних порід м’ясної худоби, яку

розводять в Україні

Українська

Поліська

163

Волинська

Створювана південна

164

Абердин ангуська

Герефордська

165

Лімузинська

Шаролезька

166

Практично в усіх породах м’ясного напряму продуктивності за екстер’єром, виділяють по два або по три внутрішньопородних типи: відносно скороспілий (компактний), проміжний, відносно довгорослий.

Метою селекції тварин для виробництва приплоду є поліпшення відтворної здатності і молочності корів, зміна типу будови тіла новонароджених телят і зменшення пов’язаних з нею тяжких отелень, підвищення збереженості і живої маси молодняку на час відлучення. Для відгодівлі – живої маси у 18…21-місячному віці, забійних якостей, витрат

кормів на одиницю продукції, маси туші, товщини внутрішнього жиру і площі „м'язового вічка”, мармуровості м’яса.

3.3. Ознаки селекції тварин м’ясного напряму продуктивності

3.3.1. Ознакидобору бугаїв

Під час добору племінних бугаїв м’ясної худоби до уваги беруть такі особливості: власну продуктивність, конституцію та екстер’єр, відтворну здатність, живу масу, генотип; масу і тип будови тіла новонароджених від них телят; частку покритих ними корів, що отелилися без надання допомоги; відносні показники коригованої живої маси потомків у 210-добовому та 12-місячному віці.

Жива маса новонароджених бугайців. Визначає швидкість їх подальшого росту. Тяжчі новонароджені особини у 15-місячному віці переважають за живою масою на 10,7% дрібних тварин. Між живою масою новонароджених та у віці 15 місяців існує позитивна кореляція (r = 0,58). Збільшення живої маси новонароджених телят м’ясних порід на 1 кг спричиняє підвищення частки тяжких родів у самиць на 1,63%, мертвонародженості та відходу телят.

Відтворна здатність. У бугаїв її оцінюють за: кількістю одержаних від них за рік стандартних спермодоз; запліднювальною здатністю сперміїв; кількістю запліднених самиць протягом парувального сезону; індексом спермопродуктивності (ІС). Індекс спермопродуктивності визначають за

167

кількістю в еякуляті сперміїв з прямолінійним поступальним рухом (ППР) та обчислюють за формулою (3.1), запропонованою Святовцем Г. Д. (1982).

К – концентрація сперміїв, млрд/см3; А – рухливість сперміїв, балів.

Запліднювальна здатність сперміїв. Це відношення кількості запліднених від першого осіменіння телиць або корів до загального поголів’я покритих (осіменених) бугаєм телиць або корів. Цей показник оцінює здатність окремих бугаїв виробляти якісну сперму. Запліднювальна здатність сперміїв бугаїв після першого осіменіння впливає на тривалість сервіста періоду між отеленнями, витрати спермодоз на одне запліднення та вихід телят.

Обхват мошонки. У разі неможливості визначення якості сперми, під час добору племінних бугайців слід приділяти увагу розміру їх сім'яників – важливій ознаці репродуктивних якостей. Коефіцієнт кореляції між обхватом мошонки і масою сім'яників становить 0,95, щоденною спермопродуктивністю – 0,75, якістю сперми – 0,60, початком статевої зрілості бугайців – 0,85, рівнем запліднювальної здатності сперміїв – 0,65.

Форму і розмір мошонки оцінюють шляхом огляду і вимірювання. Обхват мошонки вимірюють стрічкою за найбільшою її окружністю. Спочатку визначають окомірно форму мошонки. Добирати бугаїв слід з нормальною (овально-грушеподібною) формою мошонки, яка сягає рівня скакального суглоба і має чітко виражену шийку (рис. 3.2). Небажаною для м’ясних плідників є мошонка конусоподібної форми, яка буває за невеликих сім’яників.

168

Рис. 3.2. Форма мошонки бугая

1 – прямо посаджена; 2 – нормальна форма; 3 – конічна форма Мошонку бугая оглядають ззаду, коли він стоїть вільно, в помірно

теплому приміщенні. За надто низької температури або неспокої мошонка підтягується до черева і правильно оцінити її форму важко. Розвиток сім’яників перевіряють пальпацією. Бугаїв вибраковують на підставі збочень у фізичних ознаках таких, як крипторхізм (неопущення одного або двох сім’яників у мошонку), маленькі сім’яники, ненормальні форма мошонки і будова пеніса, нездорові ноги або ратиці.

Для прощупування сім’яників у мошонці, бугая заганяють у вузький розкол, задні ноги перекривають перекладиною, щоб запобігти травмуванню людей. Якщо відтворна здатність бугая задовільна, то обидва сім’яники за розміром і консистенцією під час прощупування однакові. Відмінна відтворна здатність: сім’яники – пружні, великі, а не м’які, грубі, запалені, квадратної форми; мошонка, яка регулює теплообмін у сім’яниках, має бути звисла, вузька зверху, широка знизу, добре опущена. Оцінювання сім’яників за обхватом мошонки – найкраща ознака максимальної спермопродукції і навіть більш надійна, ніж підрахунок сперміїв. У перегодованого бугая обхват мошонки може бути на 2…3 см більший, ніж у бугаїв заводської кондиції.

Ознаки, що характеризують м’ясну продуктивність. Показником,

що характеризує м’ясну продуктивність великої рогатої худоби до забою, є

169

передзабійна жива маса (кг) – це маса тварини після 24-годинної голодної витримки. Встановлюють її шляхом зважування тварин.

Після забою м’ясну продуктивність тварин характеризують за масою, морфологічним та хімічним складом туші, забійною масою, виходом туші і забійним та індексом м’ясності.

Туша – це тіло тварини після забою без шкіри, внутрішніх органів, голови, хвоста, нирок і внутрішнього жиру, передніх ніг – до зап’ястків і задніх – до скакальних суглобів.

Морфологічний склад туші – вміст (у%) у ній м’язів, жиру, кісток, сухожилок і зв’язок.

Внутрішній жир – сумарна кількість тазового, шлункового, кишкового, діафрагмального, ниркового і мошонкового жиру.

Забійна маса – маса туші і внутрішнього жиру.

Вихід туші – маса туші, виражена у відсотках до передзабійної живої маси тварини після 24-годинної голодної витримки.

Коефіцієнт м’ясності – відношення маси м’якотної частини туші до маси кісток.

Тип будови тіла (скороспілий, довгорослий). У загальному комплексі заходів з удосконалення порід м’ясної худоби суттєвим у селекції є вибір бажаного типу (скороспілого, довгорослого) будови тіла, який найбільше відповідає певному продуктивному напрямку поголів’я.

Критерію зрілості тварин першими досягають проміри висоти й довжини тіла. Вони досягають 98% зрілих розмірів до 36-місячного віку тварин, ширини і обхвату відповідно до 45та 54-місячного. На підставі виявлених тісних кореляційних зв’язків між продуктивністю тварин та висотою в крижах і навскісною довжиною тулуба палицею об’єднаних в ІКТ (формула 3.2) можливо використати їх для визначення умовної скороспілості чи довгорослості тварин.

170

де ІКТ – індекс крупності тіла (довгорослості), дм2; НДТ – навскісна довжина тулуба палицею, см; ВК – висота в крижах, см.

В основу запропонованої методики оцінювання будови тіла тварин м’ясних порід покладено метод модельних відхилень, розроблений Колєсником М.М. (1960). Автор методу підкреслює, що взята в абсолютному виразі величина (тут ІКТ) набуває діагностичного характеру лише тоді, коли вона подана у відносному значенні щодо середніх показників стада, частиною якого є оцінювана тварина. Середні величини, які використовують для порівняльного оцінювання тварин, вважаються моделлю порівняння. Беручи модель як масштаб порівняння індивідуального оцінювання будови тіла за ІКТ, визначають ступінь різниці модельних відхилень між індивідуальною величиною і відповідними модельними показниками: спочатку підраховують відношення між величиною тварин, що оцінюють, і показником моделі; від одержаної величини віднімають одиницю, а різницю множать на 100. У загальному вигляді ці розрахунки виражені формулою (3.3), наведеною в праці М.М.Колєсника (1960):

де а – модельне відхилення; В – ІКТ тварини; МДВ – модельний показник ІКТ.

Відповідні розрахунки (як приклад) щодо бугайців у віці 18 міс. наведені в таблиці 3.1.

Кількісні значення модельних відхилень показують, у який бік (+ чи –) і наскільки ІКТ названого бугайця відрізняється від моделі, тобто від середньої величини цього показника щодо певного стада. Позитивні відхилення є свідченням довгорослості (високорослі і довготілі). Так, наприклад, бугаєць Казеїн 6641 ЧРУМ-65, ІКТ якого у відношенні до модельного (1,143), має порівняно високий і довгий тулуб; модельне відхилення у нього буде 1,143-1= +0,143×100 = +14,3.