SELECTION_last_file

241

− добором кнурів-поліпшувачів на основі їх оцінювання за якістю потомків.

Коваленком В.П. (1992) обґрунтував основні принципи побудови селекційних програм. Він виходить із концепції врахування типів успадкування потомством ознак, які селекціонують. За адитивного типу успадкування підбір батьківських пар здійснюють за контрастним проявом ознак із більшими їх значеннями в чоловічих особинах, що мають значно вищий коефіцієнт відтворення порівняно з материнськими організмами. Але в материнських лініях (родинних формах) селекція повинна вестися на підвищення репродуктивних якостей з метою отримання максимальної чисельності потомків. Тобто, в цьому випадку мова йде про використання переважної селекції (за обмеженою кількістю ознак), яка найбільш доцільна під час створення внутрішньопородних типів і спеціалізованих ліній, що будуть використані в міжлінійній внутрішньопородній гібридизації (Березовський М.Д., 1990). Аналіз основних етапів створення нових внутрішньопородних і заводських типів свиней у великій білій породі свідчить, що саме така концепція була покладена в основу їх створення (Рибалко В.П., Буркат В.П., Березовський М.Д., 1994).

На сучасному етапі селекційної роботи у свинарстві головною метою є створення спеціалізованих м’ясних ліній і типів свиней, які забезпечуватимуть вихід м’яса на рівні 60...62%, за товщини шпику над 6...7 грудними хребцями – 20...26 мм та високої якості продукції. Ведуть дослідження з створення стресостійких ліній із використанням ДНКтехнологій і маркерів стрес-синдрому. Значна увага надається підвищенню гетерозисного ефекту шляхом оцінювання комбінаційної здатності вихідних порід і ліній, використання вищої форми гібридизації – міжлінійної, внутрішньопородної і міжпородної, що забезпечить підвищення відтворної здатності свиноматок на 5...7%, а відгодівельних якостей на 8...10 відсотків.

242

Продовжується робота із створення червоно-поясної та м’ясо-окісної породи, удосконалення внутрішньопородних типів майбутньої української великої білої породи свиней (Березовський М.Д., 2005).

4.3. Ознаки селекції свиней

На відміну від інших сільськогосподарських тварин, основними видами продукції, що одержують від свиней є м’ясо і сало. У свиней велика кількість безпосередніх і умовних показників та ознак свідчать про продуктивність тварин. За їх кількістю свині займають перше місце. Наприклад, продуктивну цінність свиноматок оцінюють, враховуючи 28 ознак.

За біологічною природою ознаки об’єднують у дві групи:

морфологічну і фізіологічну. До морфологічної групи відносять екстер’єр,

конституцію, м’ясні та забійні якості тварин. До фізіологічної групи відносять запліднювальну здатність, молочність, життєздатність поросят, швидкість росту молодняку, використання корму та обмін речовин.

Кількість і якість продукції свиней, як зазначалося, зумовлені багатьма ознаками. Всі вони об’єднані у три основні групи – відтворна здатність, відгодівельні і м’ясні якості.

Ознаки відтворної здатності. До основних ознак відтворної здатності

кнурів-плідників відносять:

-об’єм сперми – об’єм профільтрованого еякуляту, який вимірюють у мірному циліндрі чи градуйованій мензурці, нагрітих до температури нативної сперми, мл;

-концентрація сперми − кількість сперміїв у 1 мл, яку визначають за допомогою камери Горяєва, оптичного стандарту, фотоелектроколориметру, млрд/мл;

-рухливість сперміїв – визначають окомірно за десятибальною шкалою. Кожен бал дорівнює 10% сперміїв, що мають прямолінійнопоступальний рух,%;

-багатоплідність спарованих (запліднених) ними свиноматок, голів;

243

-середня маса потомків на час відлучення у віці 45 або 60 діб, кг.

-Відтворна здатність свиноматок характеризується ознаками:

-багатоплідність – кількість живих новонароджених свиноматкою поросят за опорос, голів;

-плідність – показник довічної багатоплідності свиноматок, голів; Вона залежить від тривалості господарського використання свиноматок, кількості опоросів і середньої багатоплідності за всі опороси.

-великоплідність – показник живої маси одного поросяти і гнізда на час

опоросу, кг.

Середня жива маса новонароджених поросят 1,0...1,3 кг, коливання від 0,7 кг до 2,0 кілограмів. Жива маса поросят залежить від кількості їх у гнізді (багатоплідності), живої маси свиноматки, умов годівлі. Великоплідність характеризується низькою успадковуваністю (h2=0,01…0,14). Жива маса новонародженого поросяти становить 1/120 – 1/250 частину від живої маси свиноматки.

Жива маса гнізда поросят на час народження складає 5...7% від живої маси свиноматки на день опоросу. Слід зазначити, що підвищити цей відсоток не вдається внаслідок біологічних обмежень у організмі свиноматок (анатомічної будови статевої системи, руху крові та інших причин).

-молочність свиноматок – визначають через умовну молочність, яку оцінюють за живою масою гнізда на 21 добу підсисного періоду, кг;

Молочність розрізняють істинну і умовну. Істинну молочність свиноматок визначають декількома методами: зважуванням підсисної свиноматки до і після годівлі поросят; видоюванням молока у свиноматки, використовуючи внутрішньом’язеву ін’єкцію окситоцину.

Лактація свиноматок у природних умовах триває майже 4 місяці, а в господарських – від 3 тижнів до 2 місяців. За 2 місяці лактації матка виділяє 200...250 кг молока, а окремі високопродуктивні до 500 кілограмів. У зоотехнічній практиці використовують умовну молочність (50...60 кг). За перший місяць лактації виробляється 60% молока, а за другий – 40% від

244

загальної кількості. Усі поживні речовини молока і молозива поросята перетравлюють на 90...98% і добре засвоюють, що забезпечує високу швидкість росту – за перший місяць їх жива маса збільшується у 5 разів. На 1 кг приросту поросята витрачають – 3,6...4 кг материнського молока. Під час добору свиноматок перевагу віддають тим, які мають розтягнутий тулуб. За цієї умови соски будуть широко і правильно розміщені і це сприятиме кращому вирощуванню поросят-сисунів. На плем’я залишають свиноматок і кнурів із кількістю сосків не менше дванадцяти.

Основні фактори, що впливають на молочну продуктивність свиноматки: порідність, індивідуальні особливості, вік, кількість сосків, умови годівлі, догляду та утримання.

- жива маса поросяти і маса гнізда на час відлучення, кг;

Жива маса гнізда, в основному, залежить від кількості і маси поросят на час відлучення.

Роздільний та сумісний вплив факторів на швидкість росту поросят до відлучення наведено на рис. 4.2.

- збереженість приплоду оцінюють відношенням кількості відлучених до кількості народжених поросят,%; Нормальним вважають відхід поросят від народження до відлучення у

двомісячному віці у межах 10...12 відсотків. Відгодівельні якості характеризують ознаками:

-відгодівельна, товарна скороспілість – визначають за віком досягнення живої маси 100 кг, діб;

245

Рис. 4.2. Вплив багатоплідності та великоплідності на живу масу поросят

2-місячного віку

Вік досягнення кнурцями і свинками живої маси 100 кг визначають за формулою (4.1):

де Х – вік досягнення живої маси 100 кг, діб; В – вік тварини на день останнього зважування, діб;

М – жива маса тварини на день останнього зважування, кг; П – середньодобовий приріст живої маси за обліковий період, кг.

Якщо жива маса тварини становить 85...99 кг, то вік досягнення 100 кг

де Д100 – вік досягнення 100 кг; Д0 – вік за останнього зважування; Дпо – вік попереднього зважування;

М0 – жива маса за останнього зважування; Мпо – жива маса за передостаннього зважування.

Отриманий результат округлюють до цілого числа.

Свині сучасних культурних порід в оптимальних технологічних умовах здатні відгодовуватися до 100 кг за 160...180 діб.

- швидкість росту – це рання скороспілість, яка характеризується

середньодобовим приростом, г;

Свині відрізняються низькою швидкістю росту в ембріональний і високою – в постембріональний періоди. Якщо у коней і великої рогатої худоби жива маса до моменту закінчення їх росту збільшується порівняно з масою новонароджених у 10...14 разів, то у свиней – у 208 разів. Висока швидкість росту обумовлює високу скороспілість, значний вихід продукції за одиницю часу і таким чином визначає ефективність вирощування і відгодівлі свиней.

- витрати корму на одиницю продукції, корм. од.

Витрати кормів під час контрольної відгодівлі враховують щоденно індивідуально, а під час групового утримання – у середньому по станку і після закінчення облікового періоду перераховують у кормових одиницях на 1 кг приросту за обліковий період відгодівлі за формулою (4.4):

де Зк – витрати корму на 1 кг приросту живої маси, корм. од.; Кк – кількість корму, згодованого за обліковий період, корм. од.; П – валовий приріст живої маси, кг.

247

У разі досягнення кнурцями і свинками живої маси 100±5 кг прижиттєво вимірюють товщину шпику. Вимірювання товщини шпику допускають у разі відхилення живої маси від 95 до 105 кг, тому одержаний результат перераховують на масу 100 кг, беручи до уваги, що за збільшення чи зменшення живої маси на 1 кг товщина шпику відповідно збільшується або зменшується на 0,3 мм.

Вік досягнення живої маси 100 кг та товщину шпику записують у картки племінних кнурів і свиноматок (форми №1-СВ і №2-СВ) і, як постійний показник, використовують під час всіх подальших оцінювань племінних кнурів і свиноматок.

М’ясні якості. М’ясо свиней – біологічно повноцінний продукт харчування. Воно містить менше води, ніж яловичина і баранина, має високу енергоємність. Перетравність м’яса свиней людиною досягає 95%, сала – 98 відсотків. Свинина багата повноцінним білком, який містить незамінні амінокислоти, а також мінеральними речовинами і вітамінами групи В. Вона ніжна, соковита, добре консервується і найбільш придатна для виготовлення ковбасних виробів, копченостей, м’ясних консервів. Продукти із свинини мають високі смакові якості, які не втрачаються за умов тривалого зберігання.

М’ясну продуктивність свиней характеризують низкою прямих і умовних (опосередкованих) показників: повном’ясністю туш, товщиною сала (шпику) у різних точках виміру, довжиною і масою туш, забійним виходом, площею “м’язового вічка”, масою задньої третини півтуші та ін.;

-повном’ясність туші оцінюють за морфологічним її складом, тобто за співвідношенням м’язової, жирової і кісткової тканин до передзабійної живої маси 100 кг,%; Повном’ясність туші залежить від передзабійної живої маси, породи і

вгодованості свиней (табл. 4.2).

Міжпородні відмінності за морфологічним складом туш проявляються з 3-місячного віку і зростають до 6-місячного.

248

Таблиця 4.2

Морфологічний склад туш свиней різного віку і породи,% (Шейко І.П., Смирнов В.С.,1998)

−товщину шпику визначають лінійкою у разі досягнення тваринами живої маси 100 кг на рівні 6...7-го грудних хребців, відступивши 5 см вправо, або вліво від лінії остистих відростків грудних хребців (прижиттєво), мм;

Для вимірювання застосовують ультразвукові прилади УТ-40 СЦП, “Соніктест”, ПУДС та ін.

−товщину шпику півтуші визначають після контрольного забою свиней лінійкою без урахування товщини шкіри над остистими відростками між 6...7-м грудними хребцями охолодженої півтуші, мм;

Вимірювання шпику у цій точці найбільш повно відповідає середньому значенню із чотирьох вимірів (на холці, над 6...7-м ребром, над 1-м поперековим хребцем і над крижами).

−довжину півтуші визначають після контрольного забою свиней мірною стрічкою від переднього краю лобкового зрощення тазових кісток до переднього краю першого шийного хребця, см;

−площу “м’язового вічка” вимірюють планіметром після перенесення контуру м’язового зрізу на міліметровий папір. Контур знімають на місці розрубу півтуші між 1-м і 2-м поперековими хребцями поперек найдовшого м’яза спини, см2;

−задню третину півтуші відділяють між останнім поперековим і першим крижовим хребцями і зважують, кг.

249

Якість свинини оцінюють за об’єктивними і суб’єктивним показниками якості м’яса і сала. До об’єктивних ознак якості відносять колір, щільність, кислотність (рН), вологоутримувальну здатність, хімічний склад, а до суб’єктивних – смак, ніжність, аромат, зовнішній вигляд. Ознаки якості свинини в останні роки набувають вагомого значення для практики селекції свиней, в тому числі і в економічному плані. Проте, з точки зору теорії і практики селекції, вони недостатньо обґрунтовані і практичних результатів селекційного покращання цих ознак дуже мало.

Статевий диморфізм. Бісексуальність – одна із форм прояву і закріплення гетерозиготності, що сприяє збільшенню пристосувальних можливостей популяцій і є основою для збільшення спадкової мінливості. Певна різнорідність батьківських форм у напрямку більш чіткої вираженості чоловічої або жіночої статі є базою для гетерозисних явищ (Андрєєв М.Ф., 1978; Бондаренко Ю.В., 1986; 1988). Універсальність цього принципу підтверджується великим біологічним матеріалом, одержаним на рослинах і тваринах.

Чітко виражені ознаки статевого диморфізму у самців і самиць природних популяцій є результатом добору (Дарвін Ч., 1953). У свинарстві, з урахуванням багатоплідності маток, перспективним слід визнати використання ознак статевого диморфізму.

У селекційній роботі приділяється недостатня увага ознакам статевого диморфізму під час добору плідників. Як правило, від майбутнього плідника очікують наявності щільної ніжної конституції, міцної будови задньої третини тулуба, полегшеного кістяка, спокійного норову, пропорційної будови (Остапчук П.П., 1992). Але це веде у процесі добору плідників до зближення типу будови тіла самця і самиці, внаслідок чого може наступити явище соматичної фемінізації плідників, нівелювання ознак статевого диморфізму. Однак, природний добір іде у протилежному напрямку, і насамкінець статевий добір закріпив спадкові відмінності між статями.

250

Більшість дослідників (Дюрст І., 1936; Вінничук Д.Т.,1974) визначають такі особливості диморфізму:

−чітка різниця в живій масі передньої і задньої частин тіла;

−посилений розвиток передньої частини тулуба у тварин чоловічої статі;

−своєрідність будови голови;

−більший загальний розмір тіла чоловічих індивідів;

−різниця у темпераменті.

На основі розглянутих теоретичних передумов рекомендують (Пабат В.О., Вінничук Д.Т., 1999) оцінювати статевий диморфізм як різницю відносного приросту самців і самок.

Головні закономірності у прояві статевого диморфізму такі:

−рівень статевого диморфізму залежить від видових значень живої маси тварин: як правило, чим вища жива маса, тим більший рівень статевого диморфізму;

−у диких видів тварин спостерігається більший прояв ознак статевого диморфізму;

−в онтогенезі прояв статевого диморфізму пов’язаний з віком тварин: зростає до періоду статевої зрілості, а потім дещо зменшується.

Тому добір на збільшення живої маси необхідно вести із родин і ліній,

яким властивий значний статевий диморфізм. Це обумовлено тим, що у полігенних видів тварин і птиці існує сильний направлений добір у бік переваги особин чоловічої статі. Тому селекційні фірми, зокрема Ломанн (Німеччина), використовують добір родин із високим рівнем статевого диморфізму за живою масою з метою отримання більш високих її показників у фінального гібрида.

Еволюційне значення статевого диморфізму тварин полягає у створенні різноякісності родинних форм, що забезпечує отримання високої гетерозиготності потомства і є базою для прояву комбінаційної мінливості. Розподіл ознак на “материнські” і “батьківські” обов’язково буде зв’язаний з явищем статевого диморфізму. Тому поряд з еволюційними слід враховувати