SELECTION_last_file

221

гертруда; підвищену адаптаційну здатність, стійкість проти декількох захворювань, ефективне використання кормів кубинським зебу.

Роботу з гібридизації бізона з великою рогатою худобою проводили шляхом парування їх з помісними коровами 1/2 червона степова × 1/2 сантагертруда з метою одержання гібридів типу 1/2 бізон × 1/4 червона степова × 1/4 санта-гертруда. У цій роботі доводилося долати також чимало труднощів, зокрема необхідно було домогтися звикання бугаїв-бізонів до самиць великої рогатої худоби; уникнути виникнення гідроамніозу (водянки) в деяких корів на четвертому-п’ятому місяцях тільності; виявляти плодючих бугаїв бізонів першого та другого поколінь. Проблемою була також крупноплідність гібридів. Гібриди домашньої корови (15/16) з бізоном (1/16) представляють певний інтерес для галузі м’ясного скотарства. Але у частини отриманих бугаїв є безплідність, у корів – смертність зародків і плодів на різних стадіях ембріогенезу, затруднені отелення, у потомків слабкий розвиток і понижена життєздатність.

Здійснюється також робота з гібридизації сірої української і червоної степової худоби з бантенгами. У гібридів, порівняно з сірою українською худобою, розвиненіша задня третина тулуба. У гібридних самиць 1/2 бантенг × 1/2 червона степова вміст сухих речовин у молоці в середньому становить 16,18%, жиру – 4,2%, білка – 3,4%. Гібридні корови (1/16…1/4 кровності за бантенгом) мають надій за лактацію на рівні червоної степової породи, % жиру в молоці – близько 4,1, недостатньо задовільну відтворну здатність (2…3 роки теляться, а потім запліднюються і не родять), погано пристосовані до пізньоосінніх, зимових і ранньовесняних умов утримання на пасовищі. Деяка кількість плідників здебільшого І - II поколінь є неплідними.

Відтворювальне (заводське) схрещування – це схрещування двох і більше порід з метою одержання нової високопродуктивної породи. Його поділяють на просте (беруть участь дві вихідні породи) й складне – понад дві. Необхідність застосування складного відтворювального схрещування найчастіше виникає через невідповідність існуючих порід сучасним вимогам

222 (недостатня продуктивність, незадовільне пристосування до кліматичних, кормових умов тощо). Нині у світі створено багато нових порід м’ясної худоби шляхом складного відтворювального схрещування (табл. 3.13).

3.9. Селекція м’ясної худоби за стійкістю до захворювань

Селекція тварин за резистентністю проти хвороб затруднюється такими факторами (Пєтухов В.Л. із співр., 1989): складною генетичною природою самих макрота мікроорганізмів, складними взаємовідносинами між ними; неможливістю широкого зараження, для виявлення резистентності сприйнятливих індивідумів; відсутністю надійних якісних критеріїв (генетичних і біохімічних маркерів) оцінювання стійкості і сприйнятливості; швидкою мінливістю патогенів і виникненням нових резистентних штамів, які переборюють стійкість тварин; часто великим інтервалом між поколіннями і необхідністю тривалої селекції; неможливістю використання індуційованого мутагенезу; наявністю в деяких випадках негативної кореляції між стійкістю й ознаками продуктивності.

Генетична різноманітність стійкості до лейкозу, маститу та інших хвороб, поряд з добором родин і плідників, достатня для проведення масового добору на збільшення резистентності проти хвороб.

Масовий добір не дає ефекту в разі зниження рівня перинатальної смертності у худоби внаслідок малої генетичної різноманітності цієї ознаки і сильного впливу численних факторів зовнішнього середовища. Низький відносний ефект масової селекції одержують і за низької частки захворюваності тварин у стаді. Важливе також вивчення повторюваності стійкості проти захворювань та генетичного зв’язку ознак. Вивчення кореляцій необхідне під час пошуку критеріїв добору на резистентність. Ефективність селекції зростає під час використання добору за якісними ознаками, які корелюють з резистентністю.

За будь-якої величини генетичного ефекту масового добору і низьких значеннях h2 стійкості проти захворювань необхідно здійснювати добір

223

родин і оцінювання плідників за ознаками продуктивності, тривалістю продуктивного використання, стійкістю проти різних хвороб, носіїв спадкових аномалій.

Частка захворювань самиць і плідників порівняно із середньою по стаду може служити вірогідною характеристикою середнього генотипу родини і плідника.

Комплексне оцінювання дає змогу виявити родини і бугаївполіпшувачів з високою продуктивністю, міцною конституцією, комплексною резистентністю проти деяких хвороб, стресостійкістю, низьким генетичним вантажем, які характеризуються тривалістю господарського використання і спокійним норовом. Матері майбутніх плідників і продовжувачів ліній повинні, як правило, походити з таких родин. До самиць цих родин слід підбирати плідників-поліпшувачів з комплексною стійкістю проти хвороб і перевірених на наявність шкідливих рецесивних генів.

Небажане розведення родин, представниці яких дуже сприйнятливі до лейкозу, туберкульозу та інших хвороб, не відрізняються довголіттям і мають середню продуктивність. Знаючи всебічну характеристику генотипу плідників, можна вибрати тих, в яких поєднання цінних якостей найбільш прийнятне, а також використовувати цю інформацію під час розробки програм селекції. Широке використання плідників, потомки яких стійкі проти хвороб, допомагає підвищити в популяції відсоток тварин з „резистентними генотипами”.

Комплексне оцінювання також необхідне для ліній і цілеспрямованої селекції в межах порід на стійкість проти маститу, туберкульозу, бруцельозу, лейкозу. Без цілеспрямованого добору і підбору не можна вивести лінії,

225

стійкі проти хвороб, тим більше, що в результаті кросів генетична різниця між лініями нівелюється.

Для забезпечення селекції на стійкість необхідно виявити резистентних і сприйнятливих особин, диференціювати споріднені групи за стійкістю і сприйнятливістю до маститу, лейкозу та ін. Частка захворювання тварин у спорідненій групі порівняно із середньою по стаду або по інших споріднених групах може бути критерієм резистентності або сприйнятливості. Через це, крім масового добору, використовують оцінювання родин і генотипу плідників за стійкістю і сприйнятливістю потомків до хвороб.

Прикладом успішної селекції великої рогатої худоби на стійкість проти кліщів і високих температур в умовах тропіків є виведення породи австралійський зебу. Вона одержана шляхом схрещування зебу з європейськими породами (джерсейська, фризька), має в собі близько 20…40% крові зебу і різниться витривалістю, міцністю. За селекції худоби оцінювання на стійкість до умов жаркого клімату проводили у приміщенні з регульованою температурою. Протягом місячного „стресового” періоду за температури +36°С надій фризьких корів знизився на 30%, а австралійського зебу за +40°С – лише на 5%.

Для перевірки на стійкість проти кліщів кожному бугаю з місячним інтервалом одягали ошийник, який вміщував 40 тис. личинок кліщів. Перед дозріванням самиць кліщів у бугаїв щоденно підраховували кількість тих, що нассалися, крові. Тварин з меншою кількістю кліщів перевіряли за якістю потомків. Використання тільки резистентних дало змогу щорічно поліпшувати цей показник на 2%. Бугаї з 1/4 крові зебу мали таку ж стійкість проти кліщів, як і чистопородні зебу. Властива зебу стійкість проти піроплазмозу передається потомкам.

Можливе застосування непрямої селекції за генетичними або біохімічними маркерами (індикаторами) для підвищення резистентності проти хвороб. Одним з індикаторів стійкості проти раку очей і повік у худоби герефордської породи є пігментація навколо очей. В умовах інтенсивної

226

сонячної інсоляції тварини з пігментацією на повіках і навколо очей менше хворіють на рак очей, ніж білоголові особини з непігментованими повіками. Генетичну стійкість або сприйнятливість за пігментацією можна визначити у тримісячному віці. Вести селекцію у герефордської худоби необхідно на тип тварин, які мають пігментне кільце навколо очей. Якщо батьки не уражені раком після чотирьох років, то захворюваність їх потомків утричі нижча, ніж у потомків хворих батьків.

Маркерами резистентності до бактеріальних хвороб можуть бути інтенсивність продукції антитіл, титр імуноглобулінів (загальний або визначених класів), пік сироваткових антитіл після стимуляції бактеріальними антигенами.

У зв’язку з неможливістю виведення абсолютно резистентних особин потрібен комплексний підхід до боротьби з хворобами, який включає прийоми ветеринарії, селекції, забезпечення оптимального рівня годівлі й утримання. Стійкість великої рогатої худоби проти туберкульозу визначною мірою залежить від спадковості. Зебу і зебуподібні породи майже цілком резистентні проти туберкульозу. Внутрішньопородні відмінності за стійкістю зумовлені спадковістю.

Стійкість і несприйнятливість тварин до ящура також зумовлена спадковістю. Захворювання корів на лейкоз залежить до певної міри від належності їх до різних ліній та родин. Виявлено вплив матерів на стійкість дочок проти лейкозу. Вилучення із відтворення стада спадково-схильних до лейкозу тварин і дотримання умов повноцінної їх годівлі сприяють профілактиці цього захворювання.

3.10. Великомасштабна селекція в м’ясному скотарстві

Головне завдання селекційної роботи в м’ясному скотарстві – створення тварин, які поєднують велику плодючість і молочність, здатних ефективно використовувати корми, особливо грубі, соковиті і зелені, при

227

високій оплаті корму приростами, крупній живій масі в молодому віці – 15-18 міс., міцній конституції (кінцівки, копитний ріг), стресостійких.

Важливим елементом у системі селекційної роботи, який забезпечує реалізацію генетичного потенціалу – є розвиток дешевої кормової бази, енергоощадних технологій, раціональної організації інформаційних систем при управлінні відтворення поголів’я .

Великомасштабна селекція в м’ясному скотарстві має базуватися на кооперації спеціалізованих господарств різного напряму продуктивності – племінних і товарних, підприємств (об’єднань) з плем’яної справи, контрольно-випробувальних станцій, господарств з вирощування ремонтного молодняку. У товарних господарствах передбачено використання явища гетерозису за обґрунтованого схрещування порід м’ясної худоби.

Важливе значення у великомасштабній селекції м’ясної худоби має більш ефективне використання наявних племінних ресурсів для створення нових порід і типів м’ясної худоби, що забезпечують приріст живої маси молодняку на час відлучення з розрахунку на одну корову.

Під час планування програми великомасштабної селекції для кожної популяції визначають селекційні, біологічні і економічні параметри, які визначають генетичний прогрес за продуктивними ознаками і економічний ефект від реалізації різних варіантів добору і підбору в м’ясному скотарстві.

Головним у племінній роботі є чистопородне розведення, яке базується на використанні видатних плідників, оцінених за якістю потомства.

У перспективі ефективним засобом формування стад м’ясної худоби може стати використання трансплантації ембріонів із метою використання кращого світового генофонду. Незважаючи на високу вартість пересадження ембріонів його економічна ефективність забезпечується використанням потомків від лідерів породи, а також досягненням більшої інтенсивності добору і зниженням генераційного інтервалу. В подальшому в селекції м’ясної худоби доцільно використовувати сибс-селекцію, що значно скорочує строки оцінювання племінної цінності плідників.

228

3.11. Перспективи селекції м’ясної худоби

Економічне обґрунтування важливості селекційних ознак.

Рентабельність м’ясного скотарства приблизно на 70% залежить від собівартості продукції і на 30% від виручки. Багатомірний регресійний аналіз свідчить, що собівартість 1 ц приросту живої маси молодняку знижується на: 20,19 грн. – у разі збільшення збереження телят до відлучення на 1%; 0,85 грн. – підвищення живої маси потомків у разі відлучення на 1 кг;0,54 грн. – збільшення виходу телят на 100 корів на 1%; але підвищується на 0,07 грн. у разі збільшення живої маси молодняку у віці 15 міс. на 1 кг.

Встановлена мінімальна вартість у доларах під час продажу 100 фунтів живої маси телят, щоб одержати беззбитковий результат з урахуванням рівнів їх ділового виходу і маси до відлучення. Ці розрахунки показали, що стадо корів із середньою масою телят на час відлучення 400 фунтів і 90% ділового виходу дає більше прибутку, ніж стадо з 500-фунтовими телятами і 70% їх збереженням до відлучення. Визначаючи відносний економічний ефект, одержаний під час добору м’ясної худоби за відтворенням, порівняно з добором за приростом і ознаками якості туш, встановлено, що прибуток від виходу відлучених телят удвічі вищий від рівня приросту і у 20 разів переважає цей показник за якістю туші. У разі зниження виходу телят з 100 до 50 голів на 100 корів – собівартість телят збільшилась на 47%.

Таким чином, собівартість приросту у м’ясному скотарстві, у першу чергу, залежить від збереження телят у підсисний період та їх живої маси під час відлучення. Це пояснюється віднесенням витрат на утримання основного стада (бугаї-плідники, корови, в тому числі й ті, які не дали протягом року телят, молодняк) на загальну живу масу потомків до відлучення, яка залежить від ділового виходу телят (до відлучення) та їх живої маси під час відлучення. Якщо кількість відлученого приплоду більше впливає на рентабельність, ніж середня жива маса молодняку у разі відлучення та в 15 міс., то основною ознакою продуктивності у м’ясному скотарстві слід вважати діловий вихід телят.

229

На виручку від реалізації худоби, залежно від способу оплати, впливає,

восновному, або передзабійна жива маса тварин, або маса їх туш.

Зметою уточнення комплексного оцінювання тварин у м’ясному скотарстві серед ознак, що характеризують їх продуктивність (середньодобовий приріст, жива маса, якість м’яса), мають бути враховані також збереженість потомків до відлучення, відтворна здатність та молочність корів – основні фактори, що впливають на собівартість приросту.

Вести роботу в напрямку підвищення збереженості поголів’я телят, відтворної здатності та молочності корів слід контролюючи константність порід за досягнутими рівнями живої маси та м’ясних якостей.

Оскільки основною продукцією м’ясної худоби є теля, добір поголів’я жіночої статі слід вести відповідно до важливості ознак: доброю пристосованістю до екстремальних умов (невибагливістю); здатністю

використовувати власні жирові відкладення; ефективністю відтворення, в т. ч. легкістю отелень; молочністю; типом будови тіла.

Здатність корів мобілізовувати власні жирові відкладення (і потім швидко їх відновлювати), не знижуючи при цьому рівня ефективності відтворення і без погіршення стану здоров’я, має першочергове значення. Виявом пристосованості м’ясної корови до екстремальних умов є особливості зміни живої маси і стан вгодованості, співвідношення в туші жирової та мускульної тканин, материнські якості (одержання і вирощування потомків до відлучення).

Перебіг отелення – важливий показник характеристики відтворної здатності корови. Несприятливим фактором перебігу отелень у корів є невідповідність родових шляхів матері промірам новонародженого. Через це у корів слід вважати недоліком вузькі крижі.

Зниження частки тяжких отелень можна проводити шляхом селекції на тип будови тіла новонародженого, що впливає на легкість отелень і не знижує середньодобових приростів молодняку. Останні показники можна збільшити без нахилу до утрудненого отелення тільки в тому випадку, якщо

230

вони виражаються передусім у збільшенні довжини тулуба новонародженого, оскільки коефіцієнт кореляції між перебігом отелень та її довжиною становить – 0,185.

Селекція ж з метою збільшення тазового отвору матері і зниження живої маси новонароджених проблематична. Зі збільшенням маси корів на 1% розмір їх тазового отвору збільшується на 0,099%, а маса новонародженого теляти – на 0,292%. Збільшення маси новонароджених на 1 кг підвищує масу тварин у віці 15 місяців на 3,22…3,66 кг. Наявність таких зв’язків зумовить корельований ефект селекції: якщо зменшиться кількість тяжких отелень, то одночасно знизиться жива маса новонароджених телят, що призведе до спаду швидкості росту.

Селекція м’ясних корів за живою масою тільки до певної межі веде до підвищення їх продуктивності. Добір за масою, не завжди пов’язаною зі збільшенням молочності й відтворювальної здатності, закріплює економічно менш вигідний в м'ясному скотарстві тип корів і знижує середню масу їх потомків на час відлучення з розрахунку на 100 кг живої маси корови на 8,8% (Р>0,999). Між живою масою корів й молочністю коефіцієнт кореляції незначний – 0,05. З економічної ж точки зору краще прагнути до підвищення молочності корів без одночасного суттєвого збільшення їх живої маси.

Таким чином, значно перспективнішим є підвищення молочності корів. Селекція за молочністю корів сприяє підвищенню маси їх потомків у віці 8 та 15 міс. у зв’язку з високою (r = 0,58) кореляцією маси молодняку у віці 8 міс. з цим показником у 15-місячному віці.

Поєднати такі ознаки, як молочність і плодючість у корів м’ясного напрямку продуктивності важко. Пошук можливостей такого поєднання виявив, що більш молочними і плодючими, як правило, бувають м’ясні корови, які мають тулуб, що за вираженістю нагадує тварин комбінованих м’ясо-молочних порід.