SELECTION_last_file

151

Залежно від селекційно-генетичних параметрів (інтенсивність добору племінних тварин, їх генетична перевага в популяції, спадковість, повторюваність, стандартне відхилення селекційних ознак та ін.), зоотехнічних (маточне поголів’я худоби в зоні, вихід телят від 100 корів, кількість осіменінь на одне запліднення, вікова структура стада, середня кількість спермодоз, одержуваних за рік на одного бугая тощо) й економічних (закупівельні ціни 1 кг молока і м'яса, витрати на утримання одного бугая у рік, на одержання, обробку і зберігання сперми та ін.) умов, які склалися в зоні розведення порід, програми великомасштабної селекції мають різні кількісні характеристики, від яких залежить генетико-економічна ефективність племінної роботи. Тому перш, ніж розробляти план племінної роботи з породою або масивом худоби в певній зоні її розповсюдження, селекційну програму моделюють на ЕОМ.

Методика розробки й оптимізації програми селекції ґрунтується на тому, що генетичне удосконалення популяції здійснюється шляхом розведення і селекції у популяції племінних тварин чотирьох категорій: матерів і батьків бугаїв, матерів і батьків корів. Кожна категорія племінних тварин внаслідок різних можливостей оцінювання генотипу, інтенсивності добору і використання вносить різний вклад у генетичне поліпшення популяції: батьки бугаїв – 40…50%, матері бугаїв – 30…40, батьки корів –

15…20 і матері корів – 5…10%.

Модель оцінювання прогнозу генетичної ефективності програми селекції основана на визначенні генетичного прогресу у популяції в результаті використання племінних тварин чотирьох категорій. Для цього по кожній категорії племінних тварин визначають генетичну перевагу і генераційний інтервал.

Оскільки розведення всіх порід молочної худоби в країні ґрунтується на принципах відкритих популяцій, генетичне поліпшення популяції відбувається не тільки за рахунок селекції чотирьох категорій племінних тварин, а й за рахунок ефекту схрещування. Тому генетичний прогрес за

152

молочною продуктивністю в породі (G) можна виразити у вигляді формули

(2.42):

племінних тварин (матерів бугаїв, батьків бугаїв, батьків корів і матерів корів);

∆G* – ефект схрещування.

Генетична перевага кожної категорії племінних тварин обчислюється на основі індексу племінної цінності за дібраними у відтворну групу тваринами. Здійснюється це на ЕОМ на основі бази даних активної частини породи на технічних носіях інформації.

Генетичне поліпшення молочної худоби за м'ясною продуктивністю найбільш доступне через селекцію ремонтних бугайців за показником середньодобового приросту, їх живої маси у 12-місячному віці.

Модель прогнозу економічного оцінювання програми селекції основана на визначенні прибутку від генетичного поліпшення тварин. Він визначається генетичним поліпшенням популяції за молочною та м'ясною продуктивністю. За оптимізації програми селекції враховують тільки перемінні витрати на купівлю і утримання плідників, оцінювання їх племінної цінності і тривале зберігання сперми. Загальновиробничі, галузеві і господарські витрати, а також витрати на контроль молочної продуктивності, зважування, інвентаризацію і бонітування тварин не враховують, тому що вони постійні для будь-якого варіанта програми селекції.

Прибуток від програми селекції розраховують за формулою (2.43):

прогнозований період прибуток від генетичного поліпшення м'ясної продуктивності худоби; Ci – витрати на програму селекції.

153

Для оцінювання генетичної й економічної ефективності програми селекції для конкретної популяції враховують селекційно-генетичні та економічні параметри.

Оптимізацією селекційного процесу здійснюють на ЕОМ шляхом розрахунку різних варіантів програми селекції і генетично-економічного оцінювання кожного з них. Кожний варіант визначають, змінюючи комбінацію числових значень перемінних параметрів, основними з яких є кількість батьків бугаїв, питома вага корів активної частини популяції, осімінених спермою перевірюваних бугаїв, кількість ефективних дочок у розрахунку на одного перевірюваного бугая, банк тривалого зберіганая сперми на одного перевірюваного бугая та ін. Оптимальним варіантом програми селекції вважається той, який забезпечує максимальні темпи генетичного поліпшення худоби за мінімальних витрат на племінну роботу.

На основі оптимального варіанта програми селекції складають план племінної роботи, тобто програму селекції потрібно розглядати як теоретичне обґрунтування практичного плану племінної роботи з породою. Оскільки кожна популяція має різну оцінку постійних і змінних параметрів, то не можна оптимальну структуру заходів за програмою селекції, розраховану для однієї популяції, переносити на другу популяцію, яка має інші умови й можливості. Планування племінної роботи на основі оптимальних програм великомасштабної селекції дає можливість значно збільшити темпи генетичного вдосконалення молочної худоби і тим самим підвищити продуктивність тварин. Оптимізація селекційних програм для чорно-рябої, симентальської та інших молочних порід худоби показала, що темпи генетичного поліпшення тварин можна збільшити в 2…3 рази й довести їх до 40…50 кг молока і більше за рік в розрахунку на одну корову

(табл. 2.19).

Складання плану племінної роботи з породою та окремим стадом. Згідно з оптимальним варіантом програми великомасштабної селекції

154

складають робочий план заходів із племінної роботи з породою, розрахований на 10 - 15 років.

Дані для обробітку на ПЕОМ за СУМС „Орсек” накопичуються безпосередньо в стадах шляхом організації первинного обліку.

Таблиця 2.19

Значення основних параметрів програм селекції молочних і молочно-м'ясних порід худоби

Для введення і обробки первинних даних на ПЕОМ за СУМС „Орсек” розроблені спеціальні форми обліку. Дані цих форм записують на електронні носії інформації і передають до селекційного центру.

Зібрані дані про тварин обробляються в господарствах за спеціальними методиками для визначення господарських та селекційних показників.

Запитання для самоперевірки

1.Назвіть основні ознаки селекції молочної худоби і методи їх оцінювання.

2.Які існують методи оцінювання племінної цінності молочної худоби?

3.У чому полягає суть технологічного добору тварин молочних порід?

4.Які принципи добору тварин різних категорій?

5.Охарактеризувати методи підбору молочної худоби.

6.Які методи підбору застосовують під час селекції молочної худоби?

7.Особливості великомасштабної селекції у молочному скотарстві.

156

РОЗДІЛ 3

СЕЛЕКЦІЯ М’ЯСНОЇ ХУДОБИ

Одним з основних шляхів зростання виробництва яловичини є розвиток спеціалізованого м’ясного скотарства, яке характеризується сезонністю отелення самиць, вирощуванням телят до 6…8-місячного віку на підсисі переважно за пасовищного утримання. М’ясну худобу розводять здебільшого в тих регіонах, де є пасовища, помірний клімат і не густо заселена місцевість. Технологія м’ясного скотарства не вимагає використання складних машин і обладнань. Важлива його перевага – невисока енергоємність.

Розвиток м’ясного скотарства в Україні дасть змогу використати землі, які не залучені до сільськогосподарського виробництва (гірські та передгірські місцевості, яри, переліски і т.ін.) та території, забруднені радіонуклідами внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Спеціалізоване м’ясне скотарство має специфічні особливості селекції тварин різних статевих і вікових груп.

3.1. Біологічні особливості м’ясної худоби як об’єкта селекції

М’ясна худоба як об’єкт селекції, на відміну від інших домашніх тварин, характеризується низкою особливостей. У неї відносно тривалий генераційний інтервал, який зумовлений дещо пізньою господарською зрілістю (15…16 міс.) і тривалим періодом тільності самиць (в середньому

285діб).

Укорів невисока плодючість, що залежить від пори року та підсису. Сезонність відтворення пояснюється фотоперіодичною реакцією тварин. Знижена статева функція у бугаїв виражається в меншому об’ємі еякуляту, пониженій запліднювальній здатності сперміїв й здатності до заморожування. У корів – у підвищеній, порівняно з молочними породами

157

яловості, меншій кількості двійнят, у деяких порід важких отеленнях, безпліддям або низькою запліднюваністю телиць.

Ефективність осіменіння корів і телиць зростає у зв’язку із збільшенням світлої частини дня і наявністю біологічно-повноцінного корму – трави. Підсисний метод вирощування телят сприяє збільшенню сервіс-періоду, що пов’язано з підвищеною секрецією пролактину, який гальмує оваріальну функцію яєчників та підсилює лактаційну домінанту. Тривалий період підсису сприяє тому, що в яєчниках в 5,6…8,4% випадках утворюються персистентні жовті тіла, які перешкоджають дозріванню яйцеклітин і настанню стадії збудження статевого циклу.

Від однієї корови за рік переважно отримують не більше одного отелення, а за період господарського використання 10…12 потомків. У м’ясному скотарстві існує полігамне парування у співвідношенні один бугай на 25…45 самиць у разі природного парування і 1 : 1000…50000 – у разі штучного осіменіння. Основні селекційні ознаки тварин визначають залежно від статі як у самців (середньодобовий приріст, забійні якості, відтворна здатність), так і у самиць (відтворна здатність, молочність). Ці особливості створюють менш сприятливі можливості для ведення інтенсивної селекції тварин обох статей і успішного вирішення завдань щодо покращання продуктивності м’ясної худоби за короткий проміжок часу. При селекції м’ясної худоби головну складність становить також проблема біологічних зв’язків, за яких протиставляється поліпшення м’ясних і відтворних ознак, а також неможливість віддати перевагу одній ознаці, яка б мала вирішальне значення у підвищенні ефективності розведення тварин.

Організм м’ясної худоби пристосовується до сезонних умов середовища і підтримує постійну температуру головним чином за рахунок виділення тепла, зміни волосяного покриву, відкладання підшкірного сала, рефлекторного регулювання положення волосин, тобто шляхом терморегуляції. В екстремальних умовах вдається вижити тільки тим м’ясним тваринам, які мають особливий механізм адаптації – властивість

158

накопичувати в організмі велику кількість жиру. Вони й дають пластичних потомків, пристосованих до суворого утримання, що виражається в здатності організму швидко змінювати внутрішній режим життєдіяльності відповідно до умов зовнішнього середовища, а також з високою стійкістю, тобто здатних переносити зимовий холод та літню спеку за цілорічного утримання під відкритим небом. Шляхом природного і штучного добору ці властивості організму закріпляються, а тому у м’ясної худоби процеси вироблення і віддачі тепла відрізняються підвищеною динамічністю. За необхідності організм відповідно їх збільшує або зменшує, що слід враховувати під час селекції тварин для енергоощадних технологій. Завдяки адаптаційним механізмам м’ясні тварини здатні існувати в несприятливих умовах навколишнього середовища.

Біологічною особливістю м’ясної худоби є нерівномірність росту органів і тканин та сповільнення росту тіла з віком, доки маса тіла не досягне приблизно 1/3 маси тіла дорослої тварини, що збігається з настанням статевої зрілості. Швидкість росту найбільш висока в перші місяці після народження і потім поступово і нерівномірно знижується. Це пов’язано з відносним згасанням процесів синтезу в організмі, який росте, з підвищенням питомої ваги диференційованих клітин і тканин (розмноження і ріст яких відбуваються дуже повільно), а також зі збільшенням в тілі питомої ваги резервних речовин.

Властивість організму досягати у молодому віці високого ступеня свого розвитку, який забезпечує можливості раннього їх використання для відтворення стада, одержання молочної, м’ясної або іншої продуктивності без шкоди для життєдіяльності, подальшого розвитку і довговічності тварин К.Б. Свєчин (1976) назвав скороспілістю. Кравченко М.А. , Погрібняк П.Л. (1974) виділили у м’ясному скотарстві два типи скороспілості: швидкості росту і швидкості формування. Швидкість формування визначає, в кінцевому підсумку, якісне оцінювання туші, а кількісне оцінювання визначають, переважно, швидкістю росту і його тривалістю (довгорослістю).

159

У кожному конкретному випадку важливо визначити, що ж на цей момент є головним: величина туші чи її якість, швидкість нарощування м’яса чи швидкість дозрівання. Швидкість росту тварин оцінюють за середньодобовим приростом або за живою масою в певному, точно встановленому віці.

Скороспілість формування (дозрівання, розвитку) визначають такими морфо-фізіологічними особливостями, як тривалість ембріонального періоду, зміна молочних зубів, строки статевого дозрівання, втрата зубів, яка свідчить про настання старості. Чим швидше відбувається формування (дозрівання) тварин, тим коротша у них тривалість тільності. Скороспілі тварини, порівняно з довгорослими, раніше приходять в охоту, але й раніше втрачають відтворювальну здатність; раніше закінчують ріст, але й раніше старіють. У м’ясних тварин скороспілість формування має низку негативних особливостей: недорозвиток скелета, схильність до надмірного накопичення жиру, понижені плодючість і молочність, менша резистентність, а звідси більша схильність до деяких захворювань. Дуже скороспілі тварини схильні до утворення сполучної тканини, у якій в більш ранньому віці і в значно більшій кількості починає відкладатися жир. У результаті цього формується скороспілість, яка інколи переходить в карликовість, в нездатність давати високі прирости взагалі за рахунок м’язової тканини зокрема.

Худоба з високою швидкістю формування для виробництва м’яса економічно неефективна внаслідок зниження передзабійної живої маси, маси туші та збільшення витрат кормів на одиницю м’ясної продукції в процесі її відгодівлі. Останнє пов’язано з ранніми процесами ожиріння, адже на утворення жирової тканини витрачається приблизно у 2…2,5 рази більше поживних речовин корму, ніж на формування білкової частини туші, а тому тварини довгорослих порід, в умовах достатньої годівлі є ціннішими. Скороспілість тварин характеризується підвищеним рівнем обміну речовин, вони швидше довгорослих проходять ті стадії індивідуального розвитку, які характеризуються високим рівнем окиснювальних процесів. Такі тварини є

160

менш довговічні. Скороспілі тварини в більш ранньому віці і за відносно меншої живої маси досягають такого співвідношення частин у туші, яке властиве довгорослим у більш пізньому віці. За рахунок раннього окостеніння хрящів скороспілі тварини мають коротші кінцівки і тонший кістяк.

Затримка ж розвитку організму призводить до збільшення загальної тривалості життя. Оскільки довгорослість, на відміну від скороспілості формування не призведе до серйозних дефектів, то це спонукало Кравченка М.А. , Погребняка П.Л. (1974) зробити ставку на неї навіть за рахунок деякого зниження скороспілості формування, особливо пов’язаного з нею надлишкового ожиріння. М’ясна худоба, яка має високу довгорослість, характеризується великою живою масою, високою швидкістю росту, глибоким і довгим тулубом, відкладає в своєму тілі більше м’яса ніж жиру.

3.2. Напрям і мета селекції

Для перших представників м’ясних порід характерними були великі розміри. У подальшому селекцію спрямували на скороспілість (формування), здатність давати „мармурове” м’ясо, мати високий забійний вихід. За такої спеціалізації отримали тварин, схильних відкладати внутрішній жир у молодому віці, з округлими формами тіла, які забезпечують високий вихід кращих сортів м’яса з малою часткою кісток. Селекція за скороспілістю формування зумовила зниження приросту тварин, а швидке осалювання – збільшення витрат корму на приріст. У результаті у корів різко знизилася молочність, тварини стали низьконогими, почала з’являтися карликовість.

В останній час, перевагу віддають довгорослим тваринам, оскільки вони характеризуються вищою м’ясною продуктивністю. Цей тип має довгий, на більш високих ногах тулуб і більшу кінцеву живу масу. Його представники тривалий час зберігають високі прирости і максимальної живої маси досягають пізніше, ніж тварини скороспілого типу. Вони мають більший середньодобовий приріст і менший вміст внутрішнього жиру та краще оплачують корми приростом.