SELECTION_last_file

201

Таблиця 3.8

Розподіл корів за середніми показниками молочності і КВЗ за всі отелення

Добір корів за підвищеними рівнями КВЗ та молочності, використання тих з них, які поєднують ці цінні ознаки, сприяє поліпшенню стада. Корів, що знаходяться в лівому верхньому куті, слід вибраковувати.

Добір м’ясної худоби за селекційними індексами. Для оцінювання первісток м’ясних порід за власною продуктивністю, а також бугаїв за їх якістю Угнівенком А.М. , Носевичем Д.К. (2006) розроблені селекційні індекси. Варіанти їх наведені для ознак в абсолютних і відносних величинах у формулах (3.8…3.11).

абсолютних (А) і відносних (В) величинах; СІП – селекційний індекс первісток

202

живою масою первісток, кг; М – відхилення за молочністю первісток, кг; З – відхилення за збереженістю потомків до відлучення,%; В – відносний вік отелення нетелей,%; ЖМ – відносна жива маса первісток,%; М

–відносна молочність первісток,%; З – відносна збереженість потомків до відлучення,%.

Зіндексів для оцінювання первісток виключено збереженість приплоду, оскільки у випадку загибелі телят їх вибраковують.

Проведений аналіз продуктивності корів залежно від величин селекційного індексу первісток свідчить, що самиці другої групи, з більшими селекційними індексами, мають вірогідно вищу на 11,5% середню і на 17,3%

–довічну молочність (табл. 3.9).

Таблиця 3.9

Продуктивність корів залежно від величини селекційних індексів первісток

Бонітування великої рогатої худоби м’ясних порід – комплексне оцінювання за племінними і продуктивними якостями племінних тварин, на основі матеріалів первинного обліку. На її підставі визначають племінне та виробниче призначення худоби. Бонітуванню підлягає усе племінне поголів’я, за винятком телят віком до 6-ти місяців та тварин на відгодівлі.

Під час бонітування аналізують показники власної продуктивності худоби, продуктивності батьків та потомків, оцінюють худобу за основними

203

ознаками, які характеризують її продуктивність та племінні якості, присвоюють за основними ознаками такі комплексні класи: еліта-рекорд, еліта, І клас, II клас. Худобу, що не відповідає мінімальним вимогам для визначення класу, оцінюють як некласну. Тварин, на які відсутні необхідні дані, за якими визначають комплексний клас, відносять до нерозподілених за класом.

Визначення класу за живою масою бугаїв, корів та молодняку проводять згідно з мінімальними вимогами до живої маси бугаїв, корів і молодняку м’ясних порід для визначення класу під час бонітування. Бугаїв і корів до 5-річного віку та молодняк оцінюють за даними останнього зважування. Тварин старше 5 років оцінюють за вищою живою масою.

Визначення класу за конституцією та екстер’єром. Дорослих тварин оцінюють за конституцією та екстер’єром за 100-бальною шкалою. Бугаїв оцінюють щорічно до 5-річного віку відповідно до шкали оцінювання конституції та екстер’єру бугаїв. Корів оцінюють у віці трьох і п’яти років відповідно до шкали оцінювання конституції та екстер’єру корів. Під час оцінювання враховують: типовість та гармонійність будови тіла; наявність недоліків конституції та екстер’єру, за які знижують бальну оцінку. Молодняк оцінюють за 5-бальною шкалою. Під час оцінювання молодняку враховують загальний вигляд та розвиток. Оцінку „відмінно” одержують тварини, типові для породи і статі, що мають добрий розвиток і ріст, відмінну будову тіла. Клас за конституцію та екстер’єр визначають відповідно до шкал оцінювання бугаїв, корів та молодняку за комплексом ознак.

Визначення класу корів за молочністю. У разі народження декількох телят молочність корів установлюють за сумарною живою масою приплоду. Молочність корів з трьома отеленнями і більше оцінюють за даними отелення, за якого одержано телят з найбільш високою живою масою. Клас корів за молочністю відповідає класу приплоду за живою масою у віці

210 діб.

204

Клас тварин за комплексом ознак установлюють за сумою одержаних балів відповідно до шкали оцінювання бугаїв, корів, молодняку за комплексом ознак. За сумою одержаних балів тварин відносять до класу: 81 бал і більше – „еліта-рекорд”; 71…80 балів – „еліта”; 61…70 балів – І клас; 51…60 балів – II клас. Комплексний клас первісток, приплід яких у період бонітування не досяг 6-місячного віку, визначають за шкалою оцінки молодняку за комплексом ознак, до того ж клас за живою масою встановлюють згідно з мінімальними вимогами до живої маси корів м’ясних порід трирічного віку.

3.6.Підбір

Угенетичному прогресі чистопородних м’ясних стад важливе значення відводять підбору тварин, які належать до однієї породи. Під час підбору основними елементами є оцінювання маточного поголів’я, групування корів, визначення ознак, які необхідно покращати, зберегти або ліквідувати, визначення бугаїв-поліпшувачів і закріплення їх за коровами, парування корів із закріпленими бугаями; облік та ідентифікація приплоду. Від ефективності підбору залежить якість потомків. Підбір бугаїв для парування

зматками здійснюють з урахуванням індивідуальних, групових, фенотипових та генотипових ознак тварин.

З урахуванням цінності особин, яких парують виділяють поліпшувальний і зрівняльний підбір. Ці варіанти різняться за величиною нормального відхилення (в сігмах) ознак у варіаційному ряді. Пари необхідно підбирати за величиною нормального відхилення, тобто за рангом особин у популяції. У разі застосування поліпшувального підбору самиці мають перебувати в межах модального (середнього) класу, а бугаї-плідники – в +2, та +3σ. Поліпшувальний підбір значно підвищує величину ознак потомків. Він достатньою мірою відповідає вимогам, які ставлять до племінних стад, і його необхідно широко застосовувати.

205

Уразі застосування зрівняльного підбору корови і плідники розміщуються в межах модального (середнього) класу. Його застосовують для закріплення однорідності і типізації тварин у стадах. Поліпшувальний підбір передбачає поліпшення у потомків ознак порівняно з батьками. Але

уразі різниці батьків на 1σ поліпшувальний підбір не супроводжується різкими змінами у продуктивності потомків. За результатами його можна віднести до зрівняльного, а бугаїв, що переважають за продуктивністю корів на 1σ, використовують для типізації тварин і стад.

Гомогенний (однорідний) підбір характеризується тим, що плідник і матка, яких парують, подібні за типом будови тіла, а часто й за походженням. Його застосовують у випадку, коли є визначена кількість тварин з добрим розвитком цінних ознак. Це дає змогу вирішувати такі основні задачі: зберегти у потомків достоїнства батьків; збільшити кількість особин, які мають цінні властивості; створити стійку спадковість бажаних типів або якостей; домогтися в наступних поколіннях ще більшого розвитку цінних якостей, за якими ведеться підбір.

Пари обов’язково слід підібрати таким чином, щоб спадковість одного партнера доповнювала спадковість іншого. Збереження властивостей видатних тварин у потомків супроводжується великими труднощами. Через „усереднення” генотипів потомків спостерігається явище регресії, тобто повернення до середніх величин.

Угенотиповому відношенні застосування однорідного підбору в кінцевому рахунку супроводжується проявом у потомків багатьох недоліків: зниженням життєздатності, що призводить до зменшення пристосованості до навколишніх умов, молочності і відтворної здатності; зменшенням мінливості, внаслідок чого ускладнюється процес подальшого вдосконалення тварин; закріпленням у потомків недоліків, властивих батькам.

Оскільки в разі застосування однорідного підбору важко одержати щось дійсно нове, слід застосовувати протилежний тип підбору – різнорідний, або гетерогенний, за якого самець і самиця, яких парують,

206

мають різне вираження ознак. У разі різнорідного підбору одержують тварин з властивостями, яких не було у батьків. Вони можуть бути кращі або гірші. Через це під час різнорідного підбору вибраковують особин з незадовільними властивостями і добирають кращих, позбавляються недоліків, властивих одному з батьків. Різнорідний підбір часто супроводжується проявом гетерозису, збагачує спадковість; підвищує життєздатність приплоду і його продуктивність. У разі застосування спостерігається зростання мінливості, що дає багатий матеріал для добору, а тому в біологічному відношенні він має переваги перед однорідним.

Підбір з урахуванням віку тварин – це регулювання процесу підбору тварин для парування залежно від їх віку. Молодих і старих тварин бажано парувати зі зрілими особинами. Щоб одержати потомків з переважанням ознак одного з батьків, самицю краще брати старшу, ніж самець. У такому разі ознаки матері надійніше успадковуються потомком, ніж ознаки батька. Це пов'язано з тим, що вік тварин, яких парують, істотно впливає на якість їх потомків. Під час парування молодих із молодими, старих із старими, молодих із старими одержують потомків нижчої якості.

У приплоду від парування молодих самиць і старих самців, як правило, переважає чоловіча стать. У разі реципрокного парування спостерігають зворотну картину. Чоловіча стать у потомків особливо чітко проявляється у випадках, коли вік самця переважає вік самиці в 2…3 рази і більше. У разі реципрокного парування, коли вік самиці більший, ніж у самця у 2…3 рази і більше, у потомків закономірно переважає жіноча стать.

Підбір із врахуванням спорідненості між тваринами: споріднене (інбридинг) і неспоріднене (аутбридинг) парування. Інбридинг, майже завжди призводить у м’ясному скотарстві до негативної дії – інбредної депресії, яка проявляється в зниженні життєздатності, плодючості і продуктивності тварин. Несприятлива дія інбридингу помітна ще в період ембріонального розвитку. Смертність новонароджених інбредних телят майже вдвічі більша, ніж аутбредних. Інбредні телята мають знижену

207

життєздатність, оскільки особливо чутливі до несприятливих умов годівлі і утримання, тому відхід їх у разі помірного інбридингу у 1,5 рази, близькоспорідненого – вдвічі, а кровозмішення – у 4 рази вищий, ніж неспоріднених паруваннь.

Функції відтворення тварин найбільш часто підлягають впливу інбредної депресії, яка проявляється пізнім статевим дозріванням інбредних тварин, зниженою заплідненістю й порушенням статевих циклів у самиць. У разі парування інбредних бугаїв із спорідненими їм коровами кількість тільних тварин становить близько 56% до спарованих неспоріднених тварин.

Вплив інбридингу на екстер’єр і конституцію проявляється викривленням кінцівок і загальною пригніченістю інбредних тварин. Починаючи з 8-місячного віку, телиці, одержані шляхом застосування інбридингу, поступаються за живою масою аутбредним ровесницям.

Інбридинг справляє негативний вплив на м’ясні якості бугайців. Передзабійна жива маса інбредних особин на 2,3%, а маса туші – на 2,2% нижча, ніж у аутбредних ровесників. У тушах інбредних бугайців більше жиру, що свідчить про вищу їх скороспілість. У інбредних бугайців є меншою маса печінки, нирок, серця. Але вони мають більшу масу легень. Розвиток і закріплення такої особливості організму, призводить до посилення окисно-відновних реакцій у інбредних тварин.

Основне завдання використання інбридингу – одержання препотентних (що стійко передають свої властивості потомкам) тварин. Тому характеризуючи інбредних тварин першочерговим є не рівень фенотипових ознак, а оцінювання їх племінних якостей. Серед інбредних плідників частка поліпшувачів вища, ніж серед бугаїв, виведених шляхом кросу ліній.

Сини аутбредних бугаїв характеризуються меншою живою масою, ніж від інбредних на 1,9…7,1%. Збільшення ступеня тісноти інбридингу у бугаїв супроводжується підвищенням приросту живої маси у їх потомків. Молодняк від бугаїв, одержаних в дуже тісних ступенях інбридингу, перевершує

208

ровесників від аутбредних батьків за живою масою на 5,5…7,1%, від плідників помірного ступеня – лише на 1,9…4,6%.

Таким чином, першочергову увагу під час підбору необхідно приділяти оцінюванню племінних якостей й використанню інбредних плідників. Якщо вони видатного походження, перевірені за якістю потомків, не мають ознак виродження і не близькоспоріднені з маточним поголів'ям, на якому їх передбачають використовувати, то вони не менш, а часто навіть більш цінні порівняно з аутбредними.

Інбредність самиць збільшує шкідливу дію інбридингу. У корів тісних ступенів споріднення абортів і мертвонароджень більше, ніж у групі аутбредних тварин. У самиць близьких ступенів споріднення запліднюваність менша, ніж у аутбредних. У них спостерігається ослаблення конституції, виражене у схильності до різних захворювань та в передчасному старінні, слабкості кінцівок, яловості. Частка вибракування інбредних первісток більша на 7,2% (табл. 3.10).

Кількість отелень за життя у інбредних корів на 17,3% менше проти аутбредних. Це пояснюється підвищенням інтенсивності обмінних процесів в організмі інбредних корів, що призводить до більш швидкого „зношення” органів й старіння організму загалом, а в кінцевому підсумку до раннього вибракування таких тварин. У інбредних телиць підвищується кількість осіменінь на одне плодотворне запліднення. Молочність м’ясних корів також залежить від їх інбредності. Більше відставання в рості до 6 міс. властиве телятам, народженим від інбредних корів.

Узв’язку з різним біологічним значенням інбредності самця і самиці можна стверджувати, що використання інбредних самиць призводить до прояву інбредної депресії стосовно живої маси теличок, продуктивного використання й молочності корів. Але оскільки цей метод дає змогу одержувати поліпшувачів і більш однотипових їх потомків для формування однорідних груп тварин, його застосування в разі удосконалення м’ясних порід необхідне. Використовуючи з цією метою інбредних плідників, серед маточного поголів’я ступінь спорідненого розведення слід стримувати на низькому рівні. Цими заходами вдається використати позитивні боки інбридингу і запобігти інбредній депресії. Інбредних маток використовувати не рекомендується через їх незадовільні материнські якості.

Тісний інбридинг (ІІ…ІІ) на особливо видатних тварин може бути корисним (коли необхідно одержати цінних продовжувачів ліній), тому що він є найбільш бажаним способом передачі генетичної інформації предка потомкам. Помірний інбридинг типу III…IV, IV…IV, й тим більш віддалений, – малоефективні. Близькоспоріднений підбір у м’ясному скотарстві необхідно застосовувати у великому стаді, коли воно вільне від генетичних дефектів і недоліків за економічно важливими ознаками. У малому стаді в разі використання обмеженої кількості плідників у кожному поколінні швидко зростає ступінь інбридингу, генетична мінливість і продуктивність знижується та зменшується ефективність підбору.

3.7.Розведення за лініями

Узаводській лінії повинно бути не менше двох гілок, двох родин, 500 корів і 10 бугаїв-поліпшувачів. Розведення за лініями дає змогу у чистопородному розведенні, одержувати особин визначної якості та консолідувати селекційні ознаки без зростання гомозиготності, забезпечити

210

одержання бугаїв-лідерів. У племінних стадах використовувати потрібно таке число ліній, за якого в разі відтворення можна уникнути вимушеного тісного інбридингу. У племінному стаді доцільно вести роботу в кожній лінії

здвома-трьома гілками. Роботу з виведення ліній слід проводити поетапно.

Уразі розведення м’ясних порід за лініями застосовують спрямовані інбридинги таких основних типів: підкріплюючий на предків родоначальника лінії батька інбредної тварини; внутрішньородинний на представниць родини, до якої належить мати інбредної тварини; внутрішньолінійний на представників із лінії батька інбредної тварини; на чоловічих представників лінії, до якої належить мати інбредної тварини; „на посередника”, тобто на тварину, що не належить до лінії батька чи матері інбредної тварини; комплексний, тобто не на одну тварину, а на групу предків. Внутрішньолінійний інбридинг має місце при закріпленні за окремими родинами плідників однієї лінії.

Уразі інбридингу на предків із лінії, до якої належить мати пробанда, більше впливає на якість потомків загальний предок через материнський організм.

Метод „посередника” використовують для підвищення поєднаності двох ліній, здійснюючи крос двох ліній через тварин, одержаних з використанням „посередника”.

Комплексним інбридингом досягають заповнення родоводу поєднанням кількох предків визначного типу, чого не вдається досягти інбридингом на одного предка без зростання гомозиготності. Основою комплексного інбридингу є необхідність закріпити одержане вдале поєднання за кросу ліній шляхом розведення тварин „у собі”.

Найгірша збереженість є у теличок, одержаних від внутрішньолінійного інбридингу (табл.3.11). За цією ознакою вони поступаються ровесницям, одержаним від інбридингу на чоловічих представників лінії, до якої належить мати інбредної тварини, на „посередника” й від комплексного спорідненого розведення. Таким чином,