SELECTION_last_file

171

На цій підставі Казеїна 6641 ЧРУМ-65 віднесено до довгорослого типу (рис.3.3). Відхилення Наводчика 6887 ЧРУМ-61 із значком „–” свідчить про його скороспілість (–7,3; рис.3.4).

Рис. 3.3. Бугай Казеїн 6641 ЧРУМ-65 довгорослого типу

Рис. 3.4. Бугай Наводчик 6887 ЧРУМ-61 скоростиглого типу

172

Таблиця 3.1

Визначення модельних відхилень 18-місячних бугаїв за ІКТ

Тварини скороспілого типу з віком витрачають кормових одиниць на приріст більше, ніж довгорослого. Коли у бугайців проявляється збільшення ширини тулуба, зменшення його довжини і висоти, вони менше їдять, повільніше збільшують масу і мають нижчі її показники під час відгодівлі. Тварини довгорослого типу більше поїдають грубих кормів і краще перетравлюють протеїн, який використовують для синтезу білка м’язової тканини в зимовий період.

173

Внутрішньопородні типи різняться не тільки за живою масою, а й за якістю яловичини. У тушах тварин скороспілого типу вищі вихід задніх чвертей і кількість жиру. Від них одержують більшу кількість внутрішнього сала, що й зумовлює підвищений забійний вихід. Дрібна худоба відрізняється здатністю відкладати незначну кількість жиру навіть за заниженого вмісту енергії в кормах, тоді як у великих тварин жир не відкладається, доки не зупиниться ріст м'язової тканини.

Існує чітка залежність відтворювальної здатності бугайців від типу будови їх тіла. Більшим об’ємом еякуляту (3,77 см3) і рухливістю (6,73 бали) сперміїв характизуються бугайці довгорослого типу. Концентрація (1,37 млрд/см3) сперміїв краща на 20,2% у ровесників скороспілого типу. Більшою на 13,3% кількістю сперміїв в еякуляті з прямолінійним поступальним рухом (ППР), ніж у ровесників скороспілого типу, характризуються бугайці довгорослого типу.

Бугайці довгорослого типу за результатами першого осіменіння мають кращу на 6,3% (Р>0,95) запліднювальну здатність сперміїв порівняно з ровесниками скороспілого типу. Причиною нижчої запліднювальної здатності сперміїв скороспілих бугаїв можна вважати відносно гірші показники рухливості їх сперміїв.

Плідники з різним типом будови тіла неоднаково впливають на легкість отелень у спарованих з ними корів. Так, отелення корів, запліднених бугаями довгорослого типу, проходять легше. Тяжких отелень у них є на 9,1% менше порівняно з коровами, заплідненими бугаями скороспілого типу. Приплід від бугаїв скороспілого типу має більші ширину голови на 2,5%, глибину голови – на 2,2%, ширину в плече-лопатковому зчленуванні – на 2,1%, а довжину тулуба на 0,9% меншу, порівняно з відповідними показниками приплоду від бугаїв довгорослого типу.

Збереженість потомків до 8-місячного віку, одержаних від бугаїв довгорослого типу, вища на 2,9%.

174

Легкість отелень у корів симентальської м’ясної породи, покритих бугаями довгорослого типу української м’ясної породи на 25% менше порівняно з аналогами, заплідненими спермою бугаїв скороспілого типу. Приплід від скороспілих бугаїв має більшу порівняно з приплодом, одержаним від бугаїв довгорослого типу ширину лоба на 0,8%, ширину в плече-лопатковому зчленуванні – на 0,5%, ширину в кульшовому зчленуванні – на 2,6%, глибину грудей – на 4,5%, довжину голови – на 1,5%. Довжина тулуба у телят від скороспілих плідників менша, ніж у ровесників від довгорослих бугаїв, на 2,2%.

Плідники різного типу будови тіла по-різному спадково впливають на потомків у чистопородному розведенні. Приплід від довгорослих плідників переважає ровесників від скороспілих бугаїв за передзабійною живою масою і масою туші. Потомки від бугаїв скороспілого типу мають більший вихід внутрішнього жиру.

Бугаї різних типів по-різному передають потомкам м’ясні якості у схрещуванні. У тушах помісей від бугаїв довгорослого типу вміст м’якуша більший. Плідники спадково впливають і на будову тіла потомків. Помісі від батьків скороспілого типу переважають ровесників від бугаїв довгорослого типу за глибиною і шириною грудей, але поступаються їм за висотою у холці, навскісною довжиною тулуба і напівобхватом заду. Отже, перевагу слід віддавати плідникам довгорослого типу з глибоким і довгим тулубом, з добре вираженими м’ясними формами.

3.3.2. Ознакидобору корів

Добір маточного поголів’я ведуть за ознаками відповідно до їх важливості: ефективністю відтворювання, в т.ч. легкістю отелень; молочністю; типом будови тіла.

Ефективність відтворення. З практичної точки зору її визначають як вихід (у відсотках) телят до відлучення (210 днів) до кількості виділених для відтворення самиць. Залежить від запліднювальної здатності самиць і

175

сперміїв бугаїв, частки абортів, легкості отелень, збереженості потомків до відлучення.

Відтворну здатність первісток оцінюють за перебігом отелень і віком першого отелення, корів старшого віку – за перебігом отелень і тривалістю періоду між отеленнями (МОП).

Тяжкість отелень (дистоцію) визначають за 5- бальною шкалою: 5 балів за фізіологічно нормальні роди, 3 бали – незначна допомога обслуговчого персоналу, 0 – патологічні роди з допомогою ветеринарного лікаря. Важливість цієї проблеми підвищується, з прагненнями поліпшувати розвиток м’язів у плідників, що веде до погіршення здатності до отелень у самиць. Економічні втрати від тяжких родів і пов’язаних з ними післяродових ускладнень особливо актуальні у зв’язку з широким використанням крупних порід (шароле, симентальська) й їх помісей, що дають великий приплід.

Тяжкі отелення бувають у тварин усіх порід, проте ступінь їх вираженості значно коливається. Легкі роди характерні для худоби абердинангуської, герефордської і лімузинської порід. Найбільша частка (31,9%) отелень, що супроводжуються кесаревим розтином, у віці двох років виявлено у первісток породи мен-анжу. Порівняно з шароле це більше в 2,2, а лімузинською – у 4,4 рази.

Важливим фактором, пов’язаним з характером отелень, є стать теляти. Частка тяжких отелень на час народження самців перевищує частку таких отелень на час народження теличок. Вплив статевих відмінностей на характер отелень є наслідком більших живої маси і широтних промірів у самців порівняно з теличками.

Особливості будови тіла новонароджених телят певною мірою впливають на перебіг отелень. Найбільша позитивна корелятивна залежність (r = 0,212) спостерігається між тяжкістю отелень і шириною голови у новонароджених телят. Несприятливим фактором для перебігу родів у м’ясних корів є те, що череп у плоду на час народження цілком костеніє, тоді

176

як плечовий пояс звужується за рахунок піддатливості грудної клітки і переміщення осі між плечовими суглобами, а тазовий пояс може звужуватись за рахунок не окостенілих кісткових швів таза.

Ухудоби м’ясного напрямку продуктивності більша частина родових ускладнень має морфологічне походження, що пов’язано, з більшими розмірами теляти під час народження, порівняно з величиною передньотазового звуження (тазового кільця) самиці. Невідповідність між розмірами тазової порожнини матері і плоду під час родів призводить до гальмування процесу його виходу. Існує поріг розмірів новонароджених і тазового кільця матері, починаючи з якого, частка ускладнень під час отелень починає швидко збільшуватися. За різниці між площею тазу повновікової корови і площею плече-лопаткового поясу теляти до 150 см2 ймовірність важких родів практично зникає. У первісток ця різниця становить у середньому 102,9 см2.

Ум’ясному скотарстві необхідно виділяти й таку ознаку, як збереженість (діловий вихід) телят. Її визначають відношенням кількості відлучених телят до загальної кількості народжених. Однією з основних причин загибелі телят під час народження або невдовзі (до 24…48 год.) після нього є дистоція. Частка перинатальної смертності зростає у міру ускладнення родів.

Залежно від маси новонароджених перинатальна смертність буває як у найважчих, так і у найлегших телят. Дрібні телята гинуть переважно від того, що до моменту народження не досягають достатнього рівня розвитку, а великі – від ускладнень, які виникають під час отелення. Оптимальна маса новонароджених, яка забезпечує максимальну їх життєздатність більша у дорослих корів порівняно з первістками. Мінімальний поріг маси телят не залежить від віку матері, тоді як максимальний збільшується в міру старіння корів. У первісток всіляке додаткове зменшення маси новонароджених, спрямоване на зниження частки ускладнень під час родів, збільшує ризик появи телят, маса яких перебуває нижче від порогу зрілості.

177

Багатоплідність – це одержання двох і більше телят, що сприяє виходу великої кількості м’яса, від однієї матки. Вона визначається у відсотках до загальної кількості отелень або загальної кількості корів. Для м’ясних порід частка народження двійнят у 2,5…4,3 рази менша, ніж у молочних. Найнижча кількість (0,41%) двійнят спостерігається у худоби абердинангуської породи. Жива маса двійняти на час відлучення нижча, ніж „одинаків”, але у корів, які мають двійнят на період відлучення, загальна жива маса приплоду більша на 91…97 кг. Щодо питання багатоплідності єдиної думки серед дослідників немає. У разі народження двійнят відбувається дещо більший їх відхід порівняно з одинаками. Негативом багатоплідності є також поява неплідних телиць (фримантинізм) у разі різностатевих двійнят і наявності судинних анастомозів.

Вік отелення нетелей. Строки отелення нетелей у м’ясному скотарстві мають велике практичне значення, бо від них залежить вартість вирощування корів й її окупність. Кращою коровою вважають ту, яка раніше народить теля й матиме добрі материнські якості за високої молочності. Відтворну здатність первісток за віком першого отелення оцінюють так: отелення у

25…27 міс. – 5 балів, у 28…30 міс. – 4 бали, у 31…33 міс. – 3 бали, у 34…36 міс. – 2 бали. Вік першого отелення самиць може варіювати всередині та між різними породами. У корів скороспілих м’ясних порід він наступає раніше і за меньшої живої маси. У пізньоспілих – пізніше, за більшої живої маси.

Тому, телиць скороспілих порід (герефордська, абердин-ангуська), які досягають статевої зрілості раніше, ніж крупні та інтенсивно вирощених на раціонах зі значною кількістю грубих кормів, слід парувати у віці 13…15 місяців. Це не має негативного впливу на їх відворювальну функцію та ріст одержаного від них приплоду.

В останні роки в м’ясному скотарстві поширені крупні породи (шароле, українська м’ясна) й їх помісі, яким властива велика жива маса і нижча скороспілість. Істотний їх недолік – великоплідність – вимагає

178

диференційованого підходу під час визначення віку першого парування для телиць таких порід й їх помісей: для чистопородних тварин української м’ясної породи це буде 22 місяці, шароле – 21…23, помісей 1/2Ш1/2С – 20 місяців. Проте, збільшення віку осіменіння телиць призводить до зниження кількості отелень у корів за їх життя, ділових потомків до відлучення, молочності корів, періоду продуктивного використання, та підвищує суму кормоднів за період до 1-го отелення.

У м’ясному скотарстві вирощувати ремонтних телиць слід до оптимальної живої маси під час першого запліднення, яка характерна для кожної породи. Збільшення або зменшення живої маси телиць під час першого запліднення понад оптимальну призводять до погіршення довічної відтворної здатності і молочності корів, а також скорочення періоду їх використання.

Період між отеленнями (МОП). Відтворну здатність корів за тривалістю періоду між отеленнями оцінюють так: до 365 діб – 5 балів, 366…400 діб – 4 бали, 401…450 діб – 3 бали, 451...500 діб – 2 бали.

Молочність м’ясних корів. Розрізняють істинну і умовну. Істинна молочність – це кількість молока, що виробляє корова за весь період лактації, яка триває біля 8 місяців. У разі вирощування телят на підсосі до 6…8-місячного віку для визначення умовної молочності корови користуються показником еталонної живої маси потомків у 210-добовому віці, яка корелює з фактичною молочною продуктивністю матері і використовується як критерій у разі добору ремонтного поголів’я. Молочність визначають за формулою (3.4), розробленою Мінішем Г. , Фоксом Д. (1986) і модифікованою Черекаєвим О.В. , Черекаєвою І.О. (1988):

фактична жива маса теляти на час відлучення, кг; ЖМН – жива маса новонародженого теляти, кг; В – вік теляти на час відлучення, діб.

179

Однак, цей метод дає лише умовне уявлення про молочну продуктивність м’ясних корів, оскільки телята, окрім молока матері, уже після місячного віку починають споживати інші корми. Найтісніший позитивний взаємозв’язок між молочною продуктивністю корів і масою їхніх потомків спостерігається до тримісячного віку; надалі він послаблюється, і на 6…8-й місяць після народження ріст теляти визначається, переважно, кількістю спожитих рослинних кормів і породними факторами.

Уразі невеликої кількості молока (менше 1200…1300 кг) м’ясна корова не здатна без додаткової підгодівлі вигодувати велике, придатне для подальшого інтенсивного вирощування й відгодівлі теля. Для телят від таких корів доводиться витрачати більше концентрованих кормів, що супроводжується подорожчанням приросту. Оптимальна кількість молока, яка забезпечує максимальний приріст телят до 6…8 місяців для корів середніх і невеликих порід повинна становити 1600…1800 кг. Для великих порід, маса новонароджених телят яких становить 35…40 кг і вони з перших діб життя спроможні вживати значну кількість молока, продуктивність корів має бути не менше 2000…2500 кг. Проте, дуже велика кількість молока небажана, оскільки теля особливо в перші 10…15 діб після народження, не здатне його виссати і корова може хворіти на мастит. Потомки біля таких корів часто страждають проносами. Збільшення надоїв матерів і живої маси потомків на час відлучення супроводжується також погіршенням відтворної здатності у самиць.

Ум’ясному скотарстві за останні роки відбувається загальне збільшення молочності м’ясних корів, пов’язане зі збільшенням їх розмірів.

Найвища молочна продуктивність м’ясних корів відмічається на 1…3 місяцях лактації, а далі спостерігається поступове або більш суттєве її зниження.

У м’ясних корів за сезонних отелень найбільше зростання лактаційної кривої припадає на травень–червень. Але незалежно від стадії лактації, умов

180

годівлі та утримання корови восени знижують молочну продуктивність і починають накопичувати жир в організмі.

Для вірогідного оцінювання молочності корів необхідно корегувати еталонну живу масу потомків на вік корови в отеленнях. Для цього у первісток її збільшують на 10%, у корів після другого отелення – на 5%.

Для оцінювання молочності м’ясних корів за масою телят на час їх відлучення у 210-добовому віці рекомендують користуватись не абсолютною її величиною, а відносною, яку визначають для кожної особини окремо за виразом (3.5):

Відносна скоригована маса окремих телят на час відлучення є добрим орієнтиром для встановлення того, яке теля поточного року народження в групі залишати для ремонту стада. Потомки із середньою масою на час відлучення матимуть відносний показник біля 100, тоді як більші – понад 100, а менші – менше 100. Такий облік молочності корисний для виявлення як малопродуктивних корів та їх наступного вибракування, так і високопродуктивних, яких надалі слід використовувати для розведення. Крім того це дозволяє ранжирувати корів за відносним показником живої маси їх потомків на час відлучення.

Жива маса корів. Повновікові м’ясні корови з найбільшою живою масою не найпродуктивніші за плодючістю і молочністю. Не зовсім вигідні вони і з економічної точки зору. Продукція як дрібних, так і крупних корів однакова: від них одержують за рік не більше як по одному теляті. Зі збільшенням живої маси корів понад оптимальну їх відтворювальна здатність і молочність зменшуються. З підвищенням маси матерів знижується середня маса потомків на час відлучення у розрахунку на 100 кг живої маси корів.

Водночас, коровам з більшою живою масою необхідна просторіша на 7…10% площа. У разі вільного доступу до кормів вони споживають їх щоденно в середньому більше на 10%. За рахунок збільшеного витрачання кормів, а також амортизації приміщень, за інших рівних умов, собівартість