24

Тема 7. Методи прогнозування управлінських рішень

План

1. Основи передбачення та прогнозування

2. Принципи та класифікація управлінських рішень

3. Методи екстраполяції

4. Параметричні методи

5. Експертні методи

6. Евристичні методи

7. Суть нормативного, експериментального та індексного методів

8. Організація роботи по прогнозуванню та вибір методів прогнозування

9. Способи формування пріоритетів

1. Основи передбачення та прогнозування

Передбачення – припущення, бачення завчасу того, що повинне відбутись, перед вгадування. Як правило ОПР закладають в УР свої припущення. Для цього той, хто приймає рішення повинен бути:

• здатним до цього (володіти стратегічним баченням) тобто мати добре розвинуту інтуїцію, стратегічне мислення, рефлексію;

• розуміти необхідність врахування передбачення при розробці, прийнятті і реалізації УР;

• мати можливість реалізувати свої здібності передбачення при прийнятті рішення, тобто займати керівну посаду.

Рішення прийняті на основі “бачення майбутнього” були ефективні. Саме через відсутність стратегічного бачення, мислення у високих державних чиновників економіка України продовжує залишатися в критичному стані.

Поняття передбачення включає:

• саме передбачення (однозначне твердження про майбутній стан об’єкту або настання події);

• прогноз (найбільш імовірний стан об’єкту, або можливість настання події);

• припущення (описання одного чи кількох можливих варіантів майбутньої ситуації).

Таким чином передбачення – це відображення майбутнього стану об’єкту або тих його змін, які можуть в ньому відбуватися, або інформація про події які можуть відбутися.

Можна виділити три типи передбачення:

1. іррегулярні події (майбутній урожай, рівень цін в певний момент);

2. менш регулярно повторювані події (сезонні коливання кон’юнктури);

3. загальний розвиток тих чи інших соціально економічних тенденцій (розвиток чи занепад господарства, загальний рух цін).

Всі передбачення відносяться до некерованих параметрів.

Вибираючи можливі варіанти дій для вирішення проблеми необхідно передбачати можливі зміни середовища та окремих факторів. При розробці УР персонал часто стикається з невизначеністю, ступінь якої може бути різна. Передбачення дозволяє зменшити ступінь невизначеності.

Для того, щоб бути використаним в процесі прийняття УР передбачення повинне відповідати наступним вимогам:

• бути реальним, таким, що може бути досягнуте;

• відображати особисту переконаність ОПР;

• враховувати економічний потенціал підприємства;

• служити базою довгострокового успіху;

• відображати інтереси всіх співробітників.

Існують різні описи того, як виникає і здійснюється передбачення. Однак в основі рекомендацій по успішному передбаченню лежать наступні положення:

1. Передбачення є результатом суто індивідуального процесу людини. Найчастіше йому передує напружена інтелектуальна робота по вирішенню проблеми. Наступає ніби прозріння, яке народжується в глибинних структурах мозку і є результатом тривалого процесу мислення.

2. Передбачення не може проявлятьсь в умовах суєти. Для його виникнення потрібен стан внутрішнього спокою, який може бути досягнений з допомогою автотренінгу, управляючого медитивного тренінгу або активного відпочинку.

3. Всі відкриття і винаходи – результат поєднання наявних знань та відомих факторів. Передбачення здійснюється шляхом вмілої переробки інформації в глибині мозку при концентрації уваги на проблемі і позитивній установці на успіх. Існують спеціальні технології, які дозволяють людині свідомо керувати своїм мисленням (метод Е.Кує, медитивний тренінг Кандиби В, нейролінгвістичне програмування Д. Гриндера і Р. Бендлера).

4. Успішне передбачення можливе в результаті не тільки особистої саморегуляції, самоорганізації процесів мислення здібних, добре професійних керівників, але й вмілої організації інтелектуальної діяльності персоналу апарату управління, використання відповідних прийомів, методів, технологій і технічних засобів в системі діяльності при розробці, прийнятті і реалізації рішень.

В практиці управління і планування більшого поширення набуло не передбачення, а прогнозування, з яким розуміють науково обґрунтоване судження по можливі стани об’єкта в майбутньому, про альтернативні шляхи розвитку та терміни існування. Прогноз в системі управління є перед плановою розробкою багатоваріантних моделей розвитку моделей управління. Його показники носять ймовірний характер і обов’язково передбачають можливість внесення коректив. Для планових розробок використовують найбільш раціональний прогнозний варіант.

Наукове прогнозування основується на вивченні об’єктивних закономірностей, яким підпорядковані певні процеси і події. При цьому враховується дві групи закономірностей:

• випадкові події, або ймовірні (статистичні);

• детерміновані (підпорядковані закономірностям).

Метою прогнозування управлінських рішень є отримання науково обґрунтованих варіантів тенденцій розвитку окремих показників якості, елементів затрат і інших показників, що використовуються при розробці перспективних планів і проведенні науково-дослідних робіт, а також розвитку всієї системи менеджменту. Самим складним в системі менеджменту є прогнозування якості і затрат.

Можна виділити два характерних підходи до прогнозування майбутнього етапу:

• вивчення закономірності зміни даної події;

• вивчення іншої події (групи подій), зв’язаної з даною.

Прогнозування дозволяє виявити:

1. Проходження процесу зміни об’єкту прогнозування на протязі майбутнього періоду;

2. Визначену ймовірність того, що досліджуваний процес не вийде за певні межі;

3. До якого класу по заданих параметрах потрібно віднести досліджуваний процес (об’єкт).

Основна мета прогнозування – визначити характер протікання процесу в майбутньому. В процесі прогнозування виявляють екстраполяційні зв’язки між минулим і майбутнім. В залежності від характеру екстраполяційний зв’язків вибирають апарат вирішення задачі прогнозування. Від того, наскільки точно описані досліджувані зв’язки, буде залежати точність прогнозування. Задачі прогнозування вирішуються більш точно при комбінуванні різних методів і математичного апарату різних напрямків прогнозування.

Успіх прогнозування залежить від таких умов: об’єму і якості інформації про прогнозований процес (об’єкт), правильності формулювання задачі прогнозування і обґрунтованості вибору методу її вирішення, наявності необхідних вирахувальних засобів і вирахувального апарату у відповідності з вибраним методом. При відсутності цих умов прогнозування маже стати неможливим.

Інформація про прогнозований об’єкт черпається з результатів контролю діяльності, статистики.

Сучасні методи прогнозування основані на використанні різних математичних теорій. До них відноситься функціональний аналіз, теорія рядів, теорія екстраполяції і інтерполяції, теорія ймовірності, математична статистика, теорія випадкових функцій і випадкових процесів, кореляційний аналіз, теорія розпізнавання образів.

Щоб обґрунтувати вибір того чи іншого методу прогнозування, необхідно мати можливість кількісно оцінити його якість. Кожен метод прогнозування бажано супроводжувати певним значенням показника якості, який міняється в залежно від формулювання задачі та умов її вирішення. Це досить важливо. В кожному конкретному випадку прогнозування можливі різні методи, кожен з яких характеризується набором показників якості, які змінюються при зміні формулювання задачі та умов її вирішення.

До найбільш важливих показників якості прогнозування відносяться:

1. Точність, що характеризується ступенем відповідності величини отриманої в результаті прогнозування зі справжнім значенням;

2. Достовірність оцінки отриманої в результаті прогнозування;

3. Вартість, яка вимірюється затратами матеріальних засобів, коштів;

4. Інформаційний показник якості, який вказує, наскільки збільшується об’єм інформації про об’єкт в результаті прогнозування.

Можливі інші параметри, такі як повнота прогнозу і його ефективність.

В процесі прогнозування і передбачення необхідно враховувати наступні їх особливості:

1. міждисциплінний і системний підходи. Реальність розглядається у всій сукупності вимірів. Використання системного аналізу дозволяє дослідити об’єкти управління з врахуванням всього комплексу факторів та існуючих між ними зв’язків і відносин;

2. до уваги приймаються не тільки базові тенденції розвитку, але й виникаючі зміни скачкоподібного характеру, як наслідок впливу на управляючі параметри систем.