SELECTION_last_file

181

приросту потомків від корів з великою живою масою вища, ніж від ровесниць. Корови з оптимальною живою масою більш продуктивні і мають переваги над тваринами з меншою та більшою живою масою. Вони вигодовують важчих телят і характеризуються вищою відтворною здатністю. Враховуючи сказане, живу масу повновікових м’ясних корів не можна вважати однією з головних ознак у м’ясному скотарстві. Під час оцінювання й доборуі вона може служити лише допоміжною ознакою, яка контролює рівень їх розвитку.

Винятком можуть бути первістки у віці до 82 діб після отелення. Це найбільш важливий період репродуктивного циклу року для м’ясної корови з точки зору продуктивності і відтворення. Корова повинна не лише вигодувати теля, але й бути заплідненою через 80…85 діб для отелення в наступному році у той самий період. У цей час після отелення корова фізично не здатна спожити стільки поживних речовин, скільки виділяється з молоком. Тому, у первісток враховують живу масу на 3-му місяці після отелення.

Довголіття та строки використання корів. Тривалість продуктивного життя корів (у місяцях) – це період від першого до останнього отелення. Загальна тривалість життя (у місяцях) – це період від народження до смерті (забою). Перша ознака становить значний економічний інтерес. На перший погляд, для рентабельного використання корови потрібно, щоб продуктивний період її життя тривав якомога довше, через те що тільки в цей період від неї одержують виручку, яка покриває витрати на її вирощування й утримання. Раннє вибракування м’ясних корів гірше окуповує витрати на їх вирощування, підвищуючи тим самим собівартість продукції. Тривале використання корови дає змогу одержати більше приросту потомків у підсисний період у середньому на один рік і за все життя.

Для племінних цілей використовувати корів старших 10 років не варто, тому що серед телят, які народилися від старих корів, спостерігається підвищений відсоток відходу (загибель з різних причин) і раннього

182

вибракування, що свідчить про більшу сприйнятливість їх до захворювань. Корови старшого віку дають також більш скороспіле потомство.

Використання корів після 10 років призводить до одержання дочок з нижчими, порівняно з середніми даними, молочністю після першого отелення на 6,3…8,7% та коефіцієнтом відтворної здатності – на 19,7%. Зі збільшенням віку отелення матерів на 1 рік збереженість потомків до 8- місячного віку у їх дочок знижується на 1,2%.

3.4. Популяційно-генетичні параметри ознак селекції

За низкою ознак продуктивності у м’ясних тварин, крім відтворної здатності, коефіцієнти їх успадковуваності настільки значні, що це дає змогу на основі індивідуальних величин тварин безпомилково робити висновок щодо їх племінної цінності. Ознаки відтворювальної здатності мають низьку ступінь успадковуваності (табл. 3.2).

Коефіцієнт успадковуваності тривалості тільності м’ясної худоби становить 0,014…0,31, плодючості – 0,00…0,18, запліднення від першого осіменіння – 0,01…0,10, сервіс-періоду – 0,082…0,189, МОП – 0,056, ЗПВЗ –

0,045, КВЗ – 0,076. Це свідчить про те, що між генотипом і фенотипом

183

кореляція низька, і, якщо для племінних цілей використовувати, переважних за цією ознакою особин, то потомки не матимуть настільки значних переваг.

Низькі коефіцієнти успадковуваності ознак відтворної здатності пояснюють незначною генотиповою різноманітністю тварин, що зумовлено дією природного добору та впливом стресових фізіологічних факторів таких, як стан у післяродовий період, високий рівень продуктивності, а також селекцією, що змінює прояв спадкової компоненти.

У розвитку ознак відтворної здатності паратипова варіанса значно вища, ніж генотипова. Отже, ефективно підвищувати їх можливо шляхом дії паратипових факторів, головним чином – поліпшенням умов годівлі, догляду та утримання. Оскільки масова селекція на підвищення ознак відтворної здатності м’ясних корів пов’язана із суто генетичними труднощами, а складні методи добору, засновані на оцінюванні генотипу тварин, не можуть різко змінити їх генотипову стійкість у бажаному напрямі, поліпшувати ці показники (крім покращення умов годівлі й утримання) слід, переважно, шляхом вибракування корів, що залишились яловими.

Тривалість продуктивного використання корів значною мірою (35…39%) зумовлена впливом генетичних факторів, що дає можливість проводити добір за цією ознакою і виділяти високопродуктивні родини корів-довгожителів. Коефіцієнт успадковуваності молочності корів (за живою масою молодняку на час відлучення) становить 0,30…0,51. Це приклад специфічного впливу материнського організму за рахунок молока, спожитого телям у підсисний період, що до деякої міри нівелює спадкову потенцію рівнів приросту його живої маси в період до відлучення.

Високі і середні (0,52…0,94) величини коефіцієнта успадковуваності характерні для живої маси бугайців у віці 15 міс., приросту їх на відгодівлі

(0,39…0,97), забійного виходу (0,35…0,71) (табл. 3.3).

Таке успадковування цих ознак відкриває можливість ефективної селекції, оскільки чим вищий коефіцієнт успадковуваності, тим більше його фенотипове вираження, зумовлене генотипом.

також відкриває можливості для селекції бугаїв за цими ознаками відтворної здатності.

Повторюваність молочності м’ясних корів (живої маси потомків у віці 6 та 8 міс.) досить висока. Коефіцієнт внутрішньокласової кореляції між молочністю корів за 8 міс. першої й наступних лактацій у них становить в середньому 0,47…0,74, у 6 міс. – 0,56…0,63 (табл. 3.4).

Таблиця 3.4

Повторюваність молочності і відтворної здатності м’ясних корів

Наведені дані свідчать про високу (56…63%) надійність оцінювання первісток за живою масою їх потомків у віці 6 міс. Цю ознаку можна використовувати під час введення в стадо первісток та їх вибракування чи виранжирування. Вибракування первістки чи повновікової корови, теля якої

185

на час відлучення має малу живу масу, сприяє поліпшенню цієї ознаки у поголів’я стада. У результаті впровадження такої ознаки, як жива маса телят на час відлучення у програму селекції поголів’я м’ясних корів середня жива маса молодняку на час відлучення у США за 16 років зросла на 13,6 кг.

Коефіцієнт відтворної здатності (КВЗ) і тривалість сервіс-періоду мають також достатньо високу повторюваність. У середньому вона становить відповідно 0,65…0,99 та 0,45…0,72. Висока їх стабільність дає можливість вести надійно добір самиць за величиною цих ознак. Таким чином, важливим методом підвищення ефективності племінної роботи може бути добір первісток за їх фактичною продуктивністю. У багатьох країнах світу високих показників продуктивності у м’ясному скотарстві досягають шляхом селекції тварин за ознаками відтворної здатності. Так, на фермах штату Флорида (США) в результаті вибракування ялівок і заміни їх високопродуктивними первістками за 11 років вихід телят підвищився на 50, в штаті Колорадо – на

17…18%.

Коефіцієнт повторюваності ознак спермопродукції бугаїв становить

0,6…0,99 (табл. 3.5).

Таблиця 3.5

Повторюваність ознак спермопродуктивності бугаїв

Вікова повторюваність середньодобового приросту живої маси бугайців різна. Так, коефіцієнт кореляції між середньодобовим приростом за період від народження до 8 міс. і у наступні вікові періоди коливається від -0,02 до 0,38. Спостерігається залежність між приростом живої маси бугайців за різні періоди вирощування після відлучення. Коефіцієнт кореляції між цим показником у період від 8 до 12 міс. та від 8 до 24 міс. становить 0,77, а від

8 до 15 міс. та до 24 міс. – 0,93.

186

Доцільно добирати молодняк у ранньому віці за живою масою під час відлучення від матерів, про що свідчить висока (0,75 та 0,58) і вірогідна ступінь вікової повторюваності живої маси бугайців у період з 8 до 12 та 15-місячного віку. Це має практичне значення і є підґрунтям для висновку, що добір бугайців за їх живою масою можна проводити уже на час відлучення їх від матерів. Позитивний зв’язок між живою масою у віці 8 міс. і в наступні вікові періоди вирощування свідчить, що жива маса на час відлучення є важливою селекційною ознакою, яка проявляється в ранньому віці і підтверджує погляд про доцільність селекції в напрямку збільшення живої маси на час відлучення, що супроводжується вірогідним підвищенням швидкості росту в наступні вікові періоди.

У м’ясному скотарстві селекцію ведуть за кількома ознаками, тому виявляють характер фенотипної кореляції між ними. Певну увагу приділяють фенотипній кореляції між ознаками м’ясної продуктивності (табл. 3.6).

Таблиця 3.6

Коефіцієнти кореляції між ознаками продуктивності у м’ясних бугайців

Негативна залежність (–0,60…–0,95) існує між середньодобовим приростом живої маси бугайців за період випробування від 8 до 15-місячного

187

віку і витратами на нього корму у цей період. Тобто під час селекції тільки за швидкістю росту водночас досягають удосконалення тварин за оплатою корму приростом. Це дуже важливо, бо набагато легше добирати тварин за швидкістю росту, ніж за ефективністю використання корму через велику трудомісткість щодо обліку його споживання за кожною твариною в період випробування. Позитивно (0,50…0,80) залежить жива маса бугайців у 15-місячному віці від середньодобового їх приросту за період із 8 до 15 місяців.

Середньодобовий приріст бугайців на випробуванні до 15 міс. без врахування типу будови тіла негативно вірогідно корелює з тривалістю сервіс-періоду їх дочок за перше отелення (–0,530) та кількістю отелень останніх за все життя (–0,274; табл. 3.7). Таким чином добір бугайців з великими середньодобовими приростами живої маси у віці випробування слід не використовувати для поліпшення відтворної здатності і молочності маточного поголів’я.

Таблиця 3.7

Зв'язок між середньодобовим приростом бугайців на випробуванні з ознаками їх дочок

Жива маса і середньодобовий приріст тварин м’ясних порід найтісніше корелюють з такими промірами, які свідчать про їх крупність і високорослість (висота в крижах, навскісна довжина тулуба). Отже, в силу суб’єктивного оцінювання вираженості м’ясних форм за 60-бальною шкалою

188

та відсутності кореляції її з живою масою і спермопродуктивністю, під час добору бугайців їй не слід надавати переважного значення, а значно більшу увагу звертати на проміри висоти в холці і крижах та навскісну довжину тулуба (палицею).

Існує залежність також між швидкістю росту, оплатою корму, будовою тіла плідника і його синів. Найбільше вона проявляється після відлучення, оскільки в підсисний період ріст теляти значною мірою визначають молочність матері. Це дає можливість за даними про особисту продуктивність молодих бугайців судити про їх племінну цінність. Добрані кращі за живою масою плідники дають потомків із вищою середньою живою масою у віці 15 місяців.

3.5 Методи селекції

Добір бугаїв. Вперше бугайців ретельно добирають відразу після народження за генотипом. Генотип тварин оцінюють за походженням, власною продуктивністю, показниками бокових родичів та якістю потомків. Породність тварин визначають на підставі документів про походження з обов’язковим оглядом тварин для встановлення їх відповідності типу породи. Оцінювання генотипу тварини починають з вивчення її родоводу, основне призначення якого – оцінити якість тварини за фенотипом і генотипом предків. Дані про продуктивність предків, представлені в родоводі, мають виняткову цінність під час добору тварин, яких ще не можна оцінити за власною продуктивністю.

Племінна цінність ще не народженого потомка може бути вирахувана на основі даних про продуктивність його батька та матері. На основі даних про походження можна з високим ступенем вірогідності зробити висновок про племінні якості тварин, що оцінюються.

Оцінювання за походженням має досить велике значення у випадках: а) коли потрібно порівняти тварин, в яких відсутні дані про індивідуальну продуктивність;

189

б) якщо необхідно вибракувати молодих особин за тими ознаками продуктивності, які в них не проявилися у зв'язку з віком; в) під час відбору за іншими ознаками однієї з тварин, подібних між собою.

Дані про походження не завжди гарантують безпомилковий висновок про племінну якість тварин. Через це родовід слід розглядати лише як орієнтовний показник цінності тварин, перший ступінь оцінювання. Одним з найістотніших недоліків оцінювання за родоводом є те, що в ньому іноді бракує достатньо даних, щоб порівняти продуктивність предка з продуктивністю його ровесників.

Оцінювання за родоводом має і перевагу: його використання коштує недорого, він може служити під час добору тварин за ознаками, які не проявляються в ранні періоди їх життя, наприклад, за такими, як довголіття. Родовід можна використати також для виявлення можливих носіїв генетичних дефектів таких, як карликовість, стуленість ратиць (за атрофії стрілки) та ін.

Для зниження в породах частки тяжких отелень із селекційного процесу слід вилучати бугайців з великими (на 10…20% більшими середньої величини) живою масою та широтними промірами, а потім серед залишених вибраковувати особин з гіршою власною продуктивністю.

Вдруге бугайців оцінюють під час відлучення. Перевірених на достовірність походження за факторами груп крові бугайців добирають за даними племінного обліку в племінних заводах та репродукторах на час досягнення ними 7- місячного віку. Жива маса бугайців має бути вищою середнього показника по стаду, але не нижча вимог І класу. Під час добору бугайців оцінюють стан їх здоров’я та загальний розвиток, пропорційність будови тіла, вираженість статевого диморфізму, розвиток статевих органів; обстежують на наявність генетичних аномалій та вад. Добирати бугайців бажано від батьківських пар, спарованих за принципом гетерогенного підбору за факторами груп крові. Матері мають телитися в лютому-березні,

190

бути не старше 10 років і відповідати за комплексом ознак вимогам не нижче І класу. В подальшому їх добирають за результатами оцінювання за власною продуктивністю і якістю потомків відповідно до інструкції.

Оцінювання бугаїв м’ясних порід за власною продуктивністю та якістю потомків. Під час селекції бугаїв м’ясних порід враховують принципи добору бугаїв як за показниками їх росту, так і за відтворною здатністю та показниками забою.

Оцінювання племінних бугаїв складається з таких етапів:

–визначення племінної цінності бугайців (синів оцінюваних бугаїв) за власною продуктивністю у віці 12 місяців (за живою масою,

висотою в крижах, обхватом грудей, навскісною довжиною тулуба, обхватом мошонки);

– визначення племінної цінності бугаїв за якістю синів на підставі результатів їх власної продуктивності у 12-місячному віці, доповнюючи її показниками м'ясної продуктивності після контрольного забою не менше трьох синів у віці 15 місяців.

Проект-замовлення для племінних заводів на одержання потомків щорічно до 1 березня розробляють спеціалісти господарств за участю спеціалістів контрольно-випробувальних станцій, у віданні яких знаходяться підконтрольні стада, і наукових працівників, які здійснюють науковометодичне керівництво за проведенням оцінювання бугаїв відповідних м'ясних порід.

Батьками ремонтних бугайців можуть бути бугаї, що оцінені за власною продуктивністю і отримали комплексний селекційний індекс „А” 110,1 і більше.

Бугайців, отриманих від „замовного” підбору, ідентифікують і реєструють відповідно до наказу Міністерства аграрної політики України від 17.09.03 № 342. До 7-місячного віку їх вирощують у племінних стадах, а потім ставлять на випробування в господарствах або реалізують в контрольно-випробувальні станції на договірних засадах. Раціони годівлі та