Відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам.

Відшкодування збитків власникам земельних ділянок та землекористувачам здійснюється тими особами, які їх заподіяли, добровільно або в судовому порядку.

Загальний перелік підстав відшкодування завданих збитків закріплений у відповідній статті Земельного Кодексу України. Він є невичерпним і не підлягає обмеженому тлумаченню. До його складу входять різні за своїм характером підстави. Серед них можна виділити групу тих, які належать до правомірних дій, і самостійну групу підстав, які є результатом земельних правопорушень, тобто дій неправомірних.

Першу групу підстав становлять: вилучення (викуп) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасове зайняття вказаних угідь, земель та чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок.

До другої групи входять: погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан тощо. Що стосується неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки як самостійної підстави відшкодування збитків, то вона може бути результатом як правомірних, так і протиправних дій.

Відшкодування земельно-правових збитків здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи у разі використання відповідних земельних ділянок або коли їх діяльність обмежує права власників земельних ділянок і землекористувачів чи погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Особливість відшкодування земельно-правових збитків полягає в тому, що такі збитки можуть відшкодовувати не самі заподіювачі шкоди, а той суб'єкт, в інтересах якого діяв заподіювач шкоди.

Тести: 1) джерела агараного права; 2) несільскогосподарські угіддя

Варіант 7

Джерела аграрного права

Джерела аграрного права – це уніфіковані та диференційовані нормативно–правові акти, що регулюють аграрні відносини.

Джерела АП мають особливі риси серед яких слід назвати:

- відсутність єдиного нормативного акту; значимість локальних актів с/г підприємств;- зростання ролі Законів України в регулюванні аграрних правовідносин;- значна   питома   вага  рекомендаційних   правових   норм,   на   підставі   яких формується самостійна підсистема локальних правових актів;- використання правових норм інших галузей права, які одночасно належать і до норм АП;- зростання ролі міжнародних норм права.

Види джерел аграрного права:

1)за юридичною силою: закони; підзаконні нормативно – правові акти;

2)за суб’єктом правотворчості: акти правотворчості державних органів; акти правотворчості аграрних суб’єктів;

3)За силою впливу на регулювання суспільних відносин - імперативні (точно визначаються права та обов'язки суб'єктів права), та диспозитивні (діють в разі, якщо сторони правовідносин не встановили свої права та обов'язки шляхом узгодження), санкціоновані (норми Статуту набирають чинності лише після державної реєстрації суб’єкта), рекомендаційні.

4)За ступенем врахування специфіки аграрних правовідносин - уніфіковані та диференційовані. уніфікованих - спрямовані одразу на багатьох суб'єктів, Диференційовані характеризуються певною конкретністю, вони визначають правовий статус та правове регулювання діяльності саме аграрних товаровиробників, права та обов'язки працівників с/г.

5)За обсягом волі, закріпленої в нормативному акті - на загальноаграрні, розраховані на відносини з іншими суб'єктами і внутрішньогосподарські, які регламентують внутрішні взаємовідносини між структурними підрозділами підприємства, органами управління тощо.

Правовий режим майна державних і комунальних с\г підприємств

Під правовим режимом майна розуміють встановлені правовими нормами порядок його придбання, його структуру, порядок володіння, користування, розпорядження, управління ним, звернення на нього стягнень кредиторів, а також його правовий захист.

Джерелами формування майна підприємств виступають: 1. грошові та матеріальні внески засновників;2. доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);3. доходи від цінних паперів;4. капітальні вкладення і дотації з бюджетів;5. надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об’єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб’єктів;6. кредити банків та інших кредиторів;7. безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;8. інші джерела, не заборонені законом.

Правовий режим майна державних та комунальних суб'єктів господарювання - це встановлені нормативними актами правила, можливості, межі «панування» над належним їм майном. Певні можливості щодо цих суб'єктів господарської діяльності надає право господарського відання та право оперативного управління. Ці правомочності відрізняються від права власності тим, що власник згідно з законодавством на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Він вправі діяти щодо нього будь-яким чином, але так, щоб це не суперечило закону. Власник може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, передавати його безоплатно чи за плату у володіння та користування іншим особам.

Управління державним та комунальним майном здійснюють уповноважені державні і комунальні органи. Майно, яке є державною чи комунальною власністю і закріплене за відповідними підприємствами, належить їм на праві повного господарського відання чи оперативного управління (казенні підприємства).

Велику частину майна становлять спеціальні фонди. Це грошові кошти, що безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва, а слугують іншим спеціальним цілям, передбаченим статутом. Серед таких фондів можна назвати: - статутний фонд (формується за рахунок вкладу засновника підприємства для забезпечення діяльності підприємства);- резервний фонд (створюється з прибутку для покриття непередбачуваних збитків та витрат – неврожай, стихійне лихо);- фонд охорони праці;- фонд оплати праці, фонд соціального розвитку.

3.Виробничий с\г кооператив-сільськогосподарський кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних осіб, які є виробниками сільськогосподарської продукції, для провадження спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов’язкової трудової участі з метою одержання прибутку;

Член виробничого с\г кооперативу-фізичні особи, які виявили бажання об’єднатися для спільної виробничої діяльності на засадах обов’язкової трудової участі та внесли вступний внесок і пай у розмірах, визначених статутом кооперативу.

Охорона праці на підприємствах-система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності;