РЕФЕРАТ

на тему:

“Ідея Української держави

суспільно-політичної України кінця 18-19 ст.”

ПЛАН

1. Суспільно-політична та державна ситуація в Україні наприкінці 18 ст.

2. Початок 19 століття – пробудження української національної ідеї

3. Ідея Української держави

в політичних товариствах та працях мислителів

Висновки

Використана література

1. Суспільно-політична та державна ситуація

в Україні наприкінці 18 ст.

У 1764 p., коли було ліквідовано гетьманство, управління Україною було до­ручено колегії, яка одержала офіційну назву — друга Малоросійська колегія, її очолив президент — граф Петро Румянцев. Його ж було призначено генерал-губернатором Малої Росії. По суті, Румянцев управляв Україною одноосібно.

За правлінням колегії прапори України, гармати, військові печатки, гетьманські клейноди було відіслано до Москви. Ця акція стала символом позбавлення автономного статусу України у складі Росії. Після введення в Україні російської системи органів влади та управління необхідність в колегії відпала. У 1786 p. вона припинила свою діяльність.

Наприкінці XVIII ст. зусиллями імперської, антинаціональної політики російського царату було ліквідовано найцінніше завоювання українського народу — його національну державність, яка проіснувала 135 років (1648—1783 pp.) Одним із відчутних ударів, завданих їй царатом, було скасування гетьманства, яке з часів Б.Хмельницького символізувало національний державний суверенітет України. А з скасуванням полково-сотенного устрою, українські землі було зведено до становища звичайної російської провінції. По всій Україні насильницьким шляхом встановлювалися органи управління Росії, впроваджувалося загальноімперське законодавство.

4. Розвиток права

Українське право зазнало у 18 ст. значної русифікації. У 18 ст. розпочався процес кодифікації права. Кодифікаційні роботи велись паралельно та у зв’язку з кодифікацією права Росії. Стисло їх можна представити у вигляді наступної таблиці [Error: Reference source not found], [Error: Reference source not found, c.198-200]:

Рік	Назва збірника	Автор	Розпорядник	Джерела	Коментарі
1743-1767	«Права, по которымъ судится малоросійській народъ»		Російський уряд	різні	Так і не був затверджений Сенатом.
1750-1758	«Суд и расправа в правах малороссийских обширно в разных местах показанная, а зведе еден краткий и ясный экцерпт, в прекращение горкой в судах волокиты, собранная, в полезное исе употребление малороссиянам списанная року от Р.Хр. 1750, 8 окт.»	Ф. Чуйкевич	Гетьман К. Розумовський	Польсько-литовське і російське законодавство, норми звичаєвого права Ліво- і Правобережної України	Приватна кодификація закріплювала права українських державників на землю і садиби, безпосередньо застосовувалася в судовій практиці.
1767	«Экстракт малороссийских прав»		П. Румянцев, президент малорос. колегії		За необхідність автономного стану України
1786	«Экстракт из указов, инструкций и учреждений»			Українське і російське право	Затверджений Сенатом, випущений у зв'язку з ліквідацією автономії
1807	«Собрание гражданских законов, действующих в Малороссии»	Група Ф. Давидовича	Кодифікаційна комісія Росії, 6-е відділ. 2-ї експедиції	Збірники польсько-литовського і німецького права і «Саксонське зерцало»	Перший систематизований збірник реально діючих норм цивільного права
	Проект «Свода местных законов губерний и областей, присоединенных от Польши»	Група А. Повстанського	Те ж саме	Право Правобережжя
1830-33	«Свод местных законов западных губерний», Свод законов Российской империи			Систематизація діючих правових норм	По Україні поширена російська система права до ХХ ст.

Ще у 1743 р. був запропонований збірник діючих в Україні норм права “Права, по которым судится малоросійський народъ», складений за рішенням російського уряду, який у ст. 20 «Рішительних пунктів» (1728) запропонував скласти такий збірник російською мовою. До нього було прикладено “Інструкцію кодифікаційної комісії” та “Степенний малоросійського військового звання порядок після гетьмана” - перелік службових військових і цивільних чинів. Значним явищем було видання «Экстракта из указов, инструкций и учреждений» у 1786 р., виданого у зв’язку з ліквідацією автономії України та введення губернського поділу. Цей збірник містив норми як українського, так і російського законодавства і був затверджений Сенатом. За основу було взято “Экстракт малороссийских прав» (1767), «Учреждение об управлении губерниями» (1775), й інші акти 1767-1786 рр.

Подальші кодифікаційні роботи велись під прапором максимального зближення правних систем України і Росії шляхом поширення в Україні загальноімперського законодавства й усунення місцевих особливостей.

В цей період в Україні посилюється каральна політика царизму. Це відобразилося передовсім на адміністративному та кримінальному законодавстві [Error: Reference source not found].

Проте українські правові норми не зникли повністю. На території колишньої Гетьман­щини діяв особливий додаток до російських цивільних законів, замі­нюючи їх для цієї території. Він базувався на певних постановах українського цивільного права попередньої доби². Так, указом 4 березня 1843 р. «Про введення в губерніях Чернігівській і Полтавській загальних про судочинство законів імперії» встановлювалося, що на території даних губерній дозволяється застосування тільки тих норм місцевого права, які було включено до Зводу законів Російської імперії. Більшість дослідників вважає, що особливості правових відносин (насамперед, цивільних та сімейних) було відображено у 53-х статтях Зводу законів цивільних в редакції 1842 р. [Error: Reference source not found, c.201]. Але називається й інша кількість статей, особливих для Полтав­ської та Чернігівської губерній [Error: Reference source not found, c.105].

Порівнюючи особливі для Полтавської та Чернігівської губерній положення Зводу законів Російської імперії з загальноімперськими правовими нор­мами, можна визначити наступне:

— внаслідок того, що основним джерелом особливих настанов був Литовський статут, який не був чинним у Росії, більшість їх значно відмінні від положень загальноросійського законодавства;

• за особливими для Полтавської та Чернігівської губерній статтями права жінки є більш обмеженими порівняно з правами чоловіка;

• учасникам цивільних правовідносин надано більшої свободи в розпорядженні своїм майном;

• встановлено більша залежність дітей від батьків;

• більш суворо забезпечується цілісність майна; доки воно знаходиться в управлінні опікуна, власник ще не має права вільно ним розпоряджатися;

• ці особливі настанови регулювали лише окремі відносини між батьками і дітьми, опіку, право спадщини, договірні зобов'язання, право власності;

• вони також стосувалися порядку складання деяких цивільно-правових документів, поручительства, неус­тойки та ін. Вони діяли, за невеликими винятками, протягом усього XIX ст. і були чинними на початку XX ст. Ці правові норми були частиною загальноросійського законодавства і тією чи іншою мірою сприймалися у контексті загальноімперських правових норм.

Питання праці і зарплати регулювало так зване “фабричне право”.

На початку ХІХ ст. набувало розвитку так зване зобов’язальне право [Error: Reference source not found].

Після 1807 р. кодифікаційні роботи з врегулювання українського права були фактично припинені. У 1830-1833 рр. було здійснено систематизацію діючих правових норм в Україні й підготовлено “Свод местных законов западных губерний».

Так на українській території була поширена російська система права – звід законів Російської імперії [Error: Reference source not found]. Дія норм місцевого цивільного права допускалась лише в Чернігівській та Полтавській губерніях (53 норми з 3979 статей) [Error: Reference source not found, c.200]. Таким чином, було ліквідовано останні залишки політичної автономії України.