Законодавче регулювання сільськогосподарської кооперації в Україні.

У серпні 1997р. Президент України підписав прийнятий Верховною Радою Закон України „Про сільськогосподарську кооперацію”. Вперше в історії нашої держави законодавчо закріплені міжнародні принципи кооперації. До цього часу правовою основою діяльності сільськогосподарських кооперативів в Україні був закон СРСР „Про кооперацію в СРСР‖, прийнятий в 1988р. Він діяв тій частині, яка не суперечила чинному законодавству України. Щодо законів України, то в деяких з них згадуються сільськогосподарські кооперативи, наприклад, у„Земельному кодексі України‖, Законах України „Про власність‖, „Про колективне сільськогосподарське підприємство‖ та „Про селянське (фермерське) господарське‖. Проте до прийняття „Закон про сільськогосподарську кооперацію‖ жоден із законів в Україні не визначав сільськогосподарський кооператив як особливу форму підприємства і не регламентував його діяльність. Це створювало певні перешкоди для реєстрації сільськогосподарських кооперативів.

На сьогодні можна говорити про три основні групи законодавчих актів, нормами яких регламентуються кооперативні відносини у сільському господарстві:

1) загальне законодавство, дія якого поширюється на всіх суб'єктів господарювання;

2) галузеве законодавство (особливо земельне, аграрне, цивільне та ін.);

3) спеціальне законодавство (кооперативне, зокрема аграрно-кооперативне).

Чільне місце за характером регулювання кооперативних відносин займає Закон України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 року. Він став базовим для всіх видів та форм кооперації в Україні. Проте, аналіз змісту чинного Закону "Про кооперацію" та практика його застосування дає змогу стверджувати, що він практично не вплинув на економічну ситуацію в Україні. Базовий кооперативний закон фактично виконує тільки формальну функцію, визначаючи на рівні основ галузевого законодавства лише принципові засади діяльності кооперативів.

Права та обов’язки суб’єктів аграрного землевикористання.

Землекористувачі мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, навироблену продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні наземельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водніоб'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Проте власники земельних ділянок можуть продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Землекористувачі зобов'язані:

а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) своєчасно сплачувати земельний податок(орендну плату);

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

За цільовим призначенням землі України поділяються на дев'ять категорій:

• землі сільськогосподарського призначення;

• землі житлової та громадської забудови;

• землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

• землі оздоровчого призначення;

• землі рекреаційного призначення;

• землі історико-культурного призначення;

• землі лісового фонду;

• землі водного фонду;

• землі промислового, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення\

Види договорів:

1) За змістом (юридичною природою): - Цивільно-правові - Аграрно-правові - Змішані.

2) За предметом:

- Договір реалізації СГ продукції,

- Договір матеріально-технічного зобовязання,

- Договір виробничо-технічного обслуговування

- Договір еміліративного обслуговування.

ВАРІАНТ 17