Сімейні традиції українців План

1. Роль традиції у трансформації досвіду поколінь.

2. Джерела української виховної традиції.

3. Виховні засади української традиції.

4. Провідні ідеї і традиції духовно-морального виховання дітей у сім’ї.

Рекомендована література

1. Балушок В. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян.- Львів-Нью-Йорк, 1998. – 216 с.

2. Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. – Львів, 1996. – 238 с.

3. Костів В. Народно-педагогічні ідеї минулого у формуванні сучасного сім’янина. – Івано-Франківськ, 1996. – 196 с.

4. Стельмахович М. Українська родинна педагогіка. – К.: ІСДО, 1996. – 286 с.

5. Стельмахович М. Українська народна педагогіка. – К.: ІЗМН, 1997. – 232 с.

6. Традиції виховання у світовій народній педагогіці / За ред. П. Ігнатенка. – У 2-х ч. – К.-Рівне, 1995. – Ч. 1. – 236 с.; Ч. 2. – 223 с.

Контрольні питання

1. Чим відрізняється визначення поняття “традиція” від “звичаю”?

2. Які зовнішні і внутрішні ознаки української традиції?

3. Назвіть джерела української виховної традиції.

4. Чому українська сім’я була і залишається вічно живим оберегом наших виховних традицій?

5. Перелічіть основні засади української традиції у сім’ї.

6. Чи обов’язково процеси урбанізації та технічного прогресу ведуть до руїни моральних традицій, до руйнування сімейних оберегів?

7. Охарактеризуйте основні традиції минулої та сучасної сім’ї у духовно-моральному формуванні поколінь.

Питання для роздумів

1. Чи правильне, на Вашу думку, висловлювання М. Стель­маховича: “Кожна новонароджена людина в процесі свого росту й духовного розвитку засвоює досвід етнічної пове­дінки спочатку через засвоєння звичаїв, а потім через сприй­няття традицій”? [Див.: Скульський Р., Стельмахович М. Методика викладання народознавства в школі. – Івано-Франківськ, 1995. – С. 122].

2. Прокоментуйте висловлювання одного із редакторів україн­ського видання 30-40-х років – газети “Краківські вісті”: “Нація, що живе традиціями, як стара бабуся споминами з молодечих літ, горда на них, але безсила ще раз жити повним життям, - засуджена на смерть. Традиція має свою незрівнянну вагу тільки тоді коли сучасники, задивлені у великі діла своїх попередників, творять не менш важливі й славні діла” [Центральний державний історичний архів м. Львова. – Ф. 201. – Оп.1. – Спр. 305. – Л. 1].

3. Чи правильне твердження про українців: “У нас кожний починає історію від себе, кожний у погоні за новістю: зміняли б і назву, й герб, і колір, і мову, і, хто знає, чи не тата й маму, але…” [М. Зашко – Центральний державний історичний архів м. Львова. – Ф. 201. – Оп.1 т. – Спр. 305. – Л. 3].

Завдання

1. На основі списку рекомендованих джерел та іншої додаткової літератури випишіть основні традиції українців у духовно-моральному формуванні громадянина, сім’янина.

Хрестоматійний матеріал до теми 3 Народно-дидактичні знахідки родини

1) Даринка лежить в колисочці, мати водить по її ручках, ніжках, животику своїми долонями, примовляючи:

Мишечко-шкреботушечко,

Не йди в поле –

Ведмідь сколе.

Мишечка не послухала,

Пішла в поле,

Ведмідь сколов:

Кіль, кіль, кіль, кіль, кіль!

Відбувається поколювання Даринки по животику, яка знає, що то не ведмідь коле, і не боїться. Інший варіант – пестливе водіння долонями по ручках дитини:

- Мишко-Мишко, - Кусок сала.

Торохтушко ,- Куди поклала?

А де була? - На мисничку.

- У бабусі. - Куди впало?

- Що робила? - В помийничку.

- Полотно ткала. - Тут пень, там криниця,

- Що заткала? Тут холодна водиця.

Тільки-но Даринка забуває про мишку-торохтушку, мати швиденько торкається своїми долонями до її лобика й каже:

- Летіла бджола коло чола – бумц!

А потім те саме – до носика, до вушок, до оченят:

- Летіла оса коло носа – бумц!

- Летіла мушка коло вушка – бумц!

- Летів жук, в оцьо – бух!

Промовляє мати і водночас показує своїми руками, наче ловить біля лобика бджілку, біля носика – осу, біля вушок – мушку, а біля оченят – жука. Даринка уважно стежить за маминими руками, радіє з тих веселих комах, намагається й собі їх “ловити”.

2) Мати бере Даринку на коліна. Обіймає її голівку своїми руками, похитує, ніби перекидаючи з однієї руки на другу, і промовляє, ритмічно й чітко проказуючи кожне слово:

Печу, печу хлібчик,

Дітям на обідчик..

Меншичкому – менший,

Більшичкому – більший.

Після цього, нахиляючи Даринчину голівку то наперед, то назад, вигукує:

Шусть у піч! Шусть у піч!

Сажай – виймай,

Сажай – виймай,

Ріжу, ріжу.

Я, куштую, - Гам!

Кладе донечку на спинку, тягне за ніжки до себе, ніби справді хоче “згамати”.

3) А тепер, Даринко, поплескаємо. Ось так: долоньками! Ти плескай, а я приспівуватиму:

Тосі, тосі! Свині в горосі Тосі, тосі,

Наробили шкоди, Коні в горосі,

Нема кому вигнати, Телята в капусті,

Тільки Дариночці. Даринка на грушці.

4) Дай-но ще раз свою долоньку, Дариночко, про сороку-ворону поговоримо. А де твій найкращий пальчик? Ага, оцей, на правій ручці – вказівний. Ану стук-стук ним по лівій долоньці. От-так! Це сорока-ворона клює, а мати промовляє:

Сорока-ворона:

На припічку сиділа,

Діткам кашку варила.

Перелічуючи, торкається кожного Даринчиного пальчика:

Цьому дам, цьому дам,

Цьому дам, цьому дам.

А великий пальчик тримає довше:

А цьому не дам: Гулі налетіли,

Цей води не носив, Кашку поїли,

Дров не рубав, Знялися, полетіли

Пічку не топив. Та й на Даринчину голівку сіли.

5. Мати бере Даринчину долоньку, перебирає пальчик за пальчиком, починаючи від мізинного, і питає у донечки:

- А як ті пальчики називаються, знаєш? Ану послухай:

Горошок, бобошок,

Гусочка, курочка,

Кі-кі-рі-кі!

Кі-кі-рі-кі – то найстарший, найбільший палець. Мати ним трясе легесенько, а Даринка дзвінко сміється.

6. Мати бере Даринчину ніжку і пучкою постукує по підошовці, начебто кує, примовляючи:

Куй, куй, чобіток, Куєм, куєм ніжку,

Подай молоток, Поїдем в доріжку,

Не подаси молотка – Треба коня підкувати,

Не підкую чобітка. Будем в баби ночувати.

Молоток золотенький,

Чобіток дорогенький.

Тоді пучкою лоскоче ніжку і приказує: ш-ш-ш!

7. Мати підіймає Даринку за ручки і ставить її в колисочці. Бере її за вушка, повертає голівку то ліворуч, то праворуч і примовляє:

- Зайчику, зайчику, Через бабин тік.

Де ти бував? І тік полупав,

- У млині, у млині. І бабу злякав.

- Що ти видав? А баба за мною

- Куль муки, куль муки. Та ще й з кочергою.

- Чом ти не вкрав? А я на колоду

- Там були кравчики, Та й упав у воду.

Перебили пальчики, Буль, буль, буль!

Насилу втік

І злегенька підтягує Даринчині вушка вгору - ніби зайчика з води витягує [Довженок Г., 1992, 1-24].

Сімейний молитовник (витяги)

[Федоренко Д., 1994, 12-15].