- •Частина V. Психічна регуляція поведінки і діяльності розділ 18. Емоції і почуття
- •18. 1. Визначення й сутність емоцій
- •18. 2. Функції емоцій
- •18. 3. Теорії емоцій
- •18. 4. Класифікації емоцій
- •18. 5. Основні форми емоційних переживань
- •Розділ 19. Воля
- •19. 1. Визначення й сутність волі
- •19. 2. Функції волі
- •19. 3. Структура вольового акту
- •19. 4. Вольові якості особистості
- •19. 5. Теорії волі
- •19. 6. Порушення вольової регуляції поведінки
- •Розділ 20. Психічні стани
- •20. 1. Загальні уявлення про психічні стани
- •20. 2. Класифікація психічних станів
- •20. 3. Структурно-функціональна організація психічних станів
- •20. 4. Психічні стани і діяльність людини
- •20. 4. 1. Функціональні стани людини
- •20. 4. 2. Характеристики психічних станів, пов’язаних з діяльністю
- •20. 5. Діагностика і регуляція психічних станів
- •20. 5. 1. Методи діагностики психічних станів
- •20. 5. 2. Методи регуляції психічних станів
- •Частина vі. Індивідуально-психологічні особливості людини розділ 21. Спрямованість
- •21. 1. Загальна характеристика спрямованості
- •21. 2. Поняття мотивації в психології
- •21. 3. Потреби
- •21. 4. Мотиви
- •21. 5. Основні форми мотивів
- •Розділ 22. Темперамент
- •22. 1. Поняття темпераменту
- •22. 2. Якості темпераменту
- •22. 3. Типи темпераменту
- •22. 4. Теорії темпераменту
- •22. 5. Проблема відносної цінності різних типів темпераменту
- •22. 6. Співвідношення вродженого і набутого в темпераменті
- •22. 7. Співвідношення темпераменту та характеру
- •22. 8. Прояв темпераменту в реальному житті
- •Розділ 23. Характер
- •23. 1. Поняття про характер
- •23. 2. Теоретичні йемпіричні підходи до дослідження характеру
- •23. 3. Формування характеру
- •Розділ 24. Здібності
- •24. 1. Поняття про здібностітапідходи до їх дослідження
- •24. 2. Розвиток здібностей
- •24. 3. Класифікація здібностей
- •24. 4. Структура здібностей
- •Частина vіі. Прикладні аспекти психології розділ 25. Людина в освітніх системах
- •25. 1. Психологія в педагогічній практиці
- •25. 2. Психологія навчання
- •25. 3. Навчальна діяльність, її структура та форми організації
- •25. 4. Психологія виховання
- •25. 5. Психологія педагогічної діяльності та особистість вчителя
- •25. 5. 1. Загальна характеристика та структура педагогічної діяльності
- •25. 5. 2. Особистість учителя, педагогічні здібності вчителя
- •25. 6. Психологічна служба в галузі освіти
- •25. 6. 1. Проблеми сучасної системи освіти
- •25. 6. 2. Структура та нормативно-правова база психологічної служби в освіті
- •25. 6. 3. Зміст діяльності та основні види роботи практичного психолога в закладах освіти
- •25. 6. 4. Вимоги до практичного психолога закладу освіти
- •Розділ 26. Людина в політиці та економіці
- •26. 1. Людина й економіка
- •26. 2. Людина і політика
- •Розділ 27. Людина і культура
- •27. 1. Психологічний вимір культури
- •27. 1. 1. Культура як соціальний феномен
- •27. 1. 2. Функції культури
- •27. 1. 3. Принципи дослідження феноменів культури в психології
- •27. 1. 4. Становлення етнічної психології
- •27. 2. Етнокультурна варіативність соціалізації
- •27. 2. 1. Соціалізація, інкультурація і культурна трансмісія
- •27. 2. 2. Етнографія і етнопсихологія дитинства
- •27. 2. 3. Порівняльно-культурне вивчення соціалізації
- •27. 3. Універсальні і культурно-специфічні аспекти спілкування
- •27. 3. 1. Залежність комунікації від культурного контексту
- •27. 3. 2. Експресивна поведінка і культура
- •27. 3. 3. Міжкультурні відмінності та стереотипи
- •27. 3. 4. Атрибуція та міжкультурні відмінності
- •27. 4. Етнокультурна варіативність регулювальників соціальної поведінки
- •Розділ 28. Людина в технічних системах
- •28. 1. Особливості становлення інженерної психології
- •28. 1. 1. Основні поняття, цілі і завдання інженерної психології
- •28. 1. 2. Історія розвитку інженерної психології
- •28. 2. Діяльність оператора в системі «людина – машина»
- •28. 2. 1. Класифікація систем «людина – машина»
- •28. 2. 2. Показники ефективності, надійності й безпеки функціонування системи «людина – машина»
- •28. 2. 3. Особливості операторської діяльності в системі «людина – машина» і її основні етапи
- •28. 2. 4. Психологічний зміст діяльності оператора в системі «людина – машина»
- •28. 3. Чинники успішності операторської діяльності
- •28. 3. 1. Загальна характеристика чинників успішності операторської діяльності
- •28. 3. 2. Працездатність, функціональні стани та ефективність діяльності людини-оператора
- •28. 4. Професійна придатність операторів
- •28. 4. 1. Професійний відбір
- •28. 4. 2. Професійне навчання
- •Розділ 29. Людина і здоров’я
- •29. 1. Загальна характеристика поняття здоров’я
- •29. 2. Фізичне, психічне і соціальне здоров’я
- •29. 3. Валеонастановлення
- •29. 4. Питання психосоматики в контексті психології здоров’я
- •Розділ 30. Стать і гендер людини
- •30. 1. Категорія статі та гендеру у психології
- •30. 2. Критерії гендеру
29. 3. Валеонастановлення
Однією з провідних категорій психології здоров’я є внутрішня картина здоров’я (ВКЗ), що являє собою сукупність елементів (характеристик) здоров’я та інтимно пов’язаних із ним змістовно-психологічних, суб’єктивно-оцінних моментів існування.
Виділяють три основні грані ВКЗ:
1. Когнітивна. Раціональна сторона ВКЗ – сукупність суб’єктивних або міфологічних умовиводів, суджень про причини, зміст, можливі прогнози, а також оптимальні засоби збереження, зміцнення та розвитку здоров’я.
2. Емоційна. Чуттєва сторона ВКЗ – переживання здорового самопочуття, пов’язане з комплексом відчуттів, які формують емоційний фон (спокій, радість, свобода, легкість, симпатія тощо).
3. Поведінкова. Моторно-вольова сторона ВКЗ, що являє собою сукупність зусиль, прагнень, конкретних дій здорової людини, що обумовлено її системою вірувань та спрямованих на досягнення суб’єктивно значущих цілей.
Поняття ВКЗ хронологічно виникло в науці після поняття «внутрішня картина хвороби» (ВКХ). Термін «внутрішня картина хвороби» був запропонований О. Р. Лурія, про внутрішню картину здоров’я вперше заговорив О. Б. Орлов в контексті дискусії про альтернативу патоцентричній медичній моделі.
ВКХ – це складне, структуроване утворення, що включає чотири рівні психічного відображення хвороби. Перший рівень – сенсорний, включає сукупність відчуттів (болючих, тяжких), які переживає хворий та відображених у його скаргах, а також загальне тілесне самопочуття як цілісний чуттєво сформований образ, що наділений самим хворим (у скаргах) негативними, хворобливими якостями. Другий рівень – емоційний, зміст якого складають емоційні реакції на хворобу, її окремі прояви, наслідки хвороби та ін. (емоції негативного спектру – страхи, тривожність, депресія; можливі також прояви гніву, почуття провини). Третій рівень – інтелектуальний, має сукупність знань і уявлень хворого про власну хворобу та її наслідки, його оцінки, роздуми про хворобу, її природу, лікування. Четвертий рівень – мотиваційний, включає особистісний сенс хвороби та її наслідків у контексті цілісного життя людини як особистості, її минулого й майбутнього.
Основою формування внутрішньої картини хвороби може бути особливе філогенетичне утворення – відчуття комфортності, чуттєва тканина нормального функціонування, той неперервний образ тіла, у контексті якого набувають свого існування інтрацептивні відчуття. Подібне «першобачення» у формі емоційно зафарбованих «темних почуттів» є вихідною базою побудови розгорнутої структури ВКХ і складає зміст продромальних відчуттів. Специфіка ВКХ полягає в тому, що чуттєва тканина її виражається не тільки в категоріях соматоперцепції, відчуття означають не тільки себе, а й хворобу. Вторинне означення чуттєва тканина отримує через формування «концепції» хвороби: відчуття стають симптомами, які сигналізують про хворобу й визначені нею. Значення хвороби для того, хто захворів, формується через переломлення її суб’єктивної картини у структурі потреб та мотивів людини, набуваючи особистісного сенсу. За своєю функцією особистісний сенс робить досягнутим свідомості суб’єктивне значення хвороби. Таким чином, ВКХ уявляється складним багаторівневим утворенням, що включає в себе чуттєву тканину, первинне й вторинне означення, особистісний сенс. Усі ці рівні породження й функціонування суб’єктивної картини хвороби тісно взаємопов’язані між собою, і «жива» ВКХ є динамічною системою, в якій відбуваються переходи від чуттєвої тканини до особистісного сенсу і, навпаки, від особистісного сенсу через означення до чуттєвої тканини.
У психічній реальності людини з певною періодичністю виникають та співіснують декілька внутрішніх картин, що відображають стан здоров’я особистості: внутрішня картина здоров’я до хвороби, внутрішня картина здоров’я та хвороби під час хвороби та внутрішня картина здоров’я після хвороби. Їх зміст залежить від наявності та характеру валеонастановлення (валео – здоров’я; настановлення – готовність діяти в певному напрямку).
Валеонастановлення – компонент спрямованості особистості, який відповідає за підтримку здоров’я та подолання хвороби і характеризується готовністю до певного способу сприйняття, ставлення та реагування в ситуаціях, що стосуються здоров’я людини. Валеонастановлення є інтегральним утворенням, яке об’єднує когнітивні (уявлення про здоров’я і хворобу), емоційні (ставлення до проблем здоров’я і хвороби) та поведінкові (моделі поведінки, спрямовані на підтримку здоров’я й подолання хвороби) компоненти психіки, що визначають індивідуальну феноменологію здоров’я. Як і в атитюда (соціального настановлення) валеонастановлення має три компоненти і є біполярним, а саме, включає настановлення відносно здоров’я та хвороби. У своїх дослідженнях О. С. Васильєва та Ф. Р. Філатов виділили та схарактеризували чотири типи валеонастановлення.
1. Ресурсний – передбачає орієнтацію на самостійне дотримання засад здорового способу життя. Когнітивний компонент відрізняється повнотою та диференційованістю уявлень як про здоров’я, так і про хворобу. Емоційний компонент обумовлений більшою мірою внутрішньо особистісними чинниками, ніж зовнішніми стимулами; не залежний від позиції значущих інших. Йому відповідає позитивна налаштованість на власну активність, як фізичну, так і духовну, творчу, інтелектуальну. Поведінковий компонент характеризується активністю як у подоланні хвороби та підтримці власного здоров’я, так і у сприянні створенню загальної здорової атмосфери в сім’ї, у колективі, у суспільстві загалом.
2. Маніпулятивний тип валеонастановлення відрізняється тим, що власне самопочуття є засобом впливу на інших. Когнітивний компонент відрізняється тим, що уявлення про хворобу більш чітко диференційовані. Емоційний компонент характеризується тим, що позитивне налаштування залежить від регламентацій значущих інших, а ставлення до власного здоров’я відрізняється пасивністю. У поведінці часто відмічають захисні реакції, агресивні тенденції та демонстративні стратегії.
3. Підтримувальний тип валеонастановлення базується на прагненні отримати допомогу одного з членів сім’ї. Когнітивний компонент характеризується недостатньою сформованістю уявлень про здоровий спосіб життя, їх фрагментарністю. Емоційний компонент характеризується тим, що настрій залежить більшою мірою від емоційного стану значущих інших, а не від позитивного підкріплення чи відсутності негативних дій з боку інших. У поведінці необхідність турбуватися про іншого стає основною умовою активізації ресурсів.
4. Дефіцитарний тип валеонастановлення. Поряд з несформованістю уявлень про здоровий спосіб життя існує залежність емоційного компонента від позитивної стимуляції з боку значущих інших, загальна пасивність відносно здоров’я та хвороби, а також наявність страхів, підвищена тривожність, та якщо в емоційному ставленні до власного здоров’я проявляється індивідуальна своєрідність, то когнітивний і поведінковий компоненти є інтерперсональними феноменами, оскільки їх зміст визначається характером поширених соціальних уявлень.
Серед названих типів саме ресурсний тип валеонастановлення відрізняє ту особистість, яку К. Роджерс назвав повноцінно функціонуючою людиною.