- •Частина V. Психічна регуляція поведінки і діяльності розділ 18. Емоції і почуття
- •18. 1. Визначення й сутність емоцій
- •18. 2. Функції емоцій
- •18. 3. Теорії емоцій
- •18. 4. Класифікації емоцій
- •18. 5. Основні форми емоційних переживань
- •Розділ 19. Воля
- •19. 1. Визначення й сутність волі
- •19. 2. Функції волі
- •19. 3. Структура вольового акту
- •19. 4. Вольові якості особистості
- •19. 5. Теорії волі
- •19. 6. Порушення вольової регуляції поведінки
- •Розділ 20. Психічні стани
- •20. 1. Загальні уявлення про психічні стани
- •20. 2. Класифікація психічних станів
- •20. 3. Структурно-функціональна організація психічних станів
- •20. 4. Психічні стани і діяльність людини
- •20. 4. 1. Функціональні стани людини
- •20. 4. 2. Характеристики психічних станів, пов’язаних з діяльністю
- •20. 5. Діагностика і регуляція психічних станів
- •20. 5. 1. Методи діагностики психічних станів
- •20. 5. 2. Методи регуляції психічних станів
- •Частина vі. Індивідуально-психологічні особливості людини розділ 21. Спрямованість
- •21. 1. Загальна характеристика спрямованості
- •21. 2. Поняття мотивації в психології
- •21. 3. Потреби
- •21. 4. Мотиви
- •21. 5. Основні форми мотивів
- •Розділ 22. Темперамент
- •22. 1. Поняття темпераменту
- •22. 2. Якості темпераменту
- •22. 3. Типи темпераменту
- •22. 4. Теорії темпераменту
- •22. 5. Проблема відносної цінності різних типів темпераменту
- •22. 6. Співвідношення вродженого і набутого в темпераменті
- •22. 7. Співвідношення темпераменту та характеру
- •22. 8. Прояв темпераменту в реальному житті
- •Розділ 23. Характер
- •23. 1. Поняття про характер
- •23. 2. Теоретичні йемпіричні підходи до дослідження характеру
- •23. 3. Формування характеру
- •Розділ 24. Здібності
- •24. 1. Поняття про здібностітапідходи до їх дослідження
- •24. 2. Розвиток здібностей
- •24. 3. Класифікація здібностей
- •24. 4. Структура здібностей
- •Частина vіі. Прикладні аспекти психології розділ 25. Людина в освітніх системах
- •25. 1. Психологія в педагогічній практиці
- •25. 2. Психологія навчання
- •25. 3. Навчальна діяльність, її структура та форми організації
- •25. 4. Психологія виховання
- •25. 5. Психологія педагогічної діяльності та особистість вчителя
- •25. 5. 1. Загальна характеристика та структура педагогічної діяльності
- •25. 5. 2. Особистість учителя, педагогічні здібності вчителя
- •25. 6. Психологічна служба в галузі освіти
- •25. 6. 1. Проблеми сучасної системи освіти
- •25. 6. 2. Структура та нормативно-правова база психологічної служби в освіті
- •25. 6. 3. Зміст діяльності та основні види роботи практичного психолога в закладах освіти
- •25. 6. 4. Вимоги до практичного психолога закладу освіти
- •Розділ 26. Людина в політиці та економіці
- •26. 1. Людина й економіка
- •26. 2. Людина і політика
- •Розділ 27. Людина і культура
- •27. 1. Психологічний вимір культури
- •27. 1. 1. Культура як соціальний феномен
- •27. 1. 2. Функції культури
- •27. 1. 3. Принципи дослідження феноменів культури в психології
- •27. 1. 4. Становлення етнічної психології
- •27. 2. Етнокультурна варіативність соціалізації
- •27. 2. 1. Соціалізація, інкультурація і культурна трансмісія
- •27. 2. 2. Етнографія і етнопсихологія дитинства
- •27. 2. 3. Порівняльно-культурне вивчення соціалізації
- •27. 3. Універсальні і культурно-специфічні аспекти спілкування
- •27. 3. 1. Залежність комунікації від культурного контексту
- •27. 3. 2. Експресивна поведінка і культура
- •27. 3. 3. Міжкультурні відмінності та стереотипи
- •27. 3. 4. Атрибуція та міжкультурні відмінності
- •27. 4. Етнокультурна варіативність регулювальників соціальної поведінки
- •Розділ 28. Людина в технічних системах
- •28. 1. Особливості становлення інженерної психології
- •28. 1. 1. Основні поняття, цілі і завдання інженерної психології
- •28. 1. 2. Історія розвитку інженерної психології
- •28. 2. Діяльність оператора в системі «людина – машина»
- •28. 2. 1. Класифікація систем «людина – машина»
- •28. 2. 2. Показники ефективності, надійності й безпеки функціонування системи «людина – машина»
- •28. 2. 3. Особливості операторської діяльності в системі «людина – машина» і її основні етапи
- •28. 2. 4. Психологічний зміст діяльності оператора в системі «людина – машина»
- •28. 3. Чинники успішності операторської діяльності
- •28. 3. 1. Загальна характеристика чинників успішності операторської діяльності
- •28. 3. 2. Працездатність, функціональні стани та ефективність діяльності людини-оператора
- •28. 4. Професійна придатність операторів
- •28. 4. 1. Професійний відбір
- •28. 4. 2. Професійне навчання
- •Розділ 29. Людина і здоров’я
- •29. 1. Загальна характеристика поняття здоров’я
- •29. 2. Фізичне, психічне і соціальне здоров’я
- •29. 3. Валеонастановлення
- •29. 4. Питання психосоматики в контексті психології здоров’я
- •Розділ 30. Стать і гендер людини
- •30. 1. Категорія статі та гендеру у психології
- •30. 2. Критерії гендеру
27. 1. 3. Принципи дослідження феноменів культури в психології
Психологів цікавить культура або етнос передусім як психологічна спільність, здатна успішно виконувати важливі для кожної людини функції, що наведені вище. Вивченням психологічних явищ у контексті культурного становлення індивідів і соціальних груп займається етнопсихологія (етнічна психологія).
Етнопсихологія як міждисциплінарна область знання має родинні зв’язки з багатьма науковими дисциплінами: соціологією, лінгвістикою, біологією, екологією та іншими. Проте її «батьківські» дисципліни – це, з одного боку, наука, яка називається етнологією або культурною антропологією, а з другого – психологія. Один зі способів визначення базових принципів досліджень в області етнопсихології, які об’єднують у собі методологію психології і культурної антропології, – це використання понять етики (etic) та еміки (emic). Етики відносяться до тих аспектів життя, які узгоджуються в різних культурах, тобто мають відношення до універсальних або панкультурних істин або принципів. Навпаки, еміки торкаються тих аспектів життя, які різні для різних культур; отже, еміки відносяться до культурно-специфічних істин або принципів. Поняття емік і етик корисні, оскільки вказують на те, що ми можемо розуміти під істиною. Якщо ми знаємо про людську поведінку щось таке, що вважаємо істинним, і це – етик-риса (тобто універсальна риса), тоді істина, як ми її знаємо, буде істиною для всіх, незалежно від культури. Але якщо те, що ми знаємо про людську поведінку і розглядаємо як істину, є емік-рисою (тобто культурно-специфічною), тоді те, що ми розглядаємо як істину, не обов’язково вважається таким представником іншої культури.
У результаті інтенсивного розвитку наукового знання в XX столітті в межах етнопсихології виникло два напрями: етнологічний, який сформував психологічну антропологію, і психологічний, для позначення якого використовують термін порівняльно-культурна (чи крос-культурна) психологія.
Предметом вивчення психологічної антропології, що спирається на emic-підхід, є систематичні зв’язки між психологічними змінними, тобто внутрішнім світом людини, і етнокультурними змінними на рівні етнічної спільності. Це зовсім не означає, що культура не порівнюється з іншими, але порівняння здійснюються лише після її досконального вивчення, проведеного, як правило, у польових умовах.
Предмет порівняльно-культурної психології, що спирається на etic-підхід, – вивчення схожості і відмінностей психологічних змінних у різних культурах і етнічних спільностях. При цьому до основних особливостей etic-підходу слід віднести такі:
вивчаються дві або декілька культур із прагненням пояснити міжкультурні відмінності або міжкультурну схожість;
використовуються одиниці аналізу і порівняння, які вважаються вільними від культурного впливу;
дослідник займає позицію зовнішнього спостерігача, прагнучи дистанціюватися від культури;
структура дослідження і категорії для її опису, а також гіпотези конструюються вченим заздалегідь.
У психологічних порівняльно-культурних дослідженнях, виділивши універсальні (etic) категорії, необхідно проаналізувати їх за допомогою специфічних для кожної культури (emic) методів і тільки тоді порівнювати, використовуючи etic-підхід. Таке комбіноване дослідження вимагає спільних зусиль психологів і етнологів, а отже, створення міждисциплінарної етнопсихології. Поки такої єдиної науки не існує, хоча й намітилося зближення фахівців двох галузей – культурної антропології і психології. Але якщо мати на увазі майбутнє етнопсихології, її специфіку можна визначити як вивчення систематичних зв’язків між психологічними і культурними змінними при порівнянні етнічних спільностей (Т. Г. Стефаненко, 2000).
Існує ще одна галузь етнопсихології, яка примикає до вказаних вище напрямів – це психологія міжетнічних стосунків. А в сучасному світі, у соціальному контексті безперервних міжетнічних конфліктів саме цей розділ етнопсихології вимагає до себе найпильнішої уваги. Цей напрям є складовою частиною соціальної психології і також пов’язаний із культурною антропологією.
У сучасній етнопсихології найбільшого поширення отримало дослідження таких елементів традиції, як цінності і соціальні норми. Але під час розгляду традиції як структури взаємозв’язаних елементів, останнім часом пильна увага приділяється особливостям (чи психологічним «вимірам») тієї або іншої культури, які «пронизують» усі її елементи і проявляються в поведінці її членів. Проаналізувавши велику кількість літературних джерел, У. і К. Стефани (Stephan, Stephan, 1996) виділили 11 психологічних вимірів культур:
індивідуалізм/колективізм або орієнтація на індивідуальні/групові цілі;
міра толерантності до відхилень від прийнятих у культурі норм (міра «натягнення повідця» між нормами і індивідом);
міра уникнення невизначеності і, відповідно, потреби у формальних правилах;
маскулинність/фемінність, тобто оцінка в культурі якостей, що розглядаються стереотипними для чоловіків/жінок, і міра заохочення традиційних гендерних ролей;
оцінка природи людської істоти як «доброї», «поганої» або «змішаної»;
складність культури, міра її диференціації;
емоційний контроль, міра емоційної експресивності, яка допускається в культурі;
близькість контактів або допустимі під час спілкування дистанції і дотики;
дистанція між індивідом і «владою», міра нерівності між субординаційно нерівними;
висока контекстність/низька контекстність або максимізація/мінімізація відмінностей у поведінці залежно від ситуації;
дихотомія людина/природа або міра панування людини над природою, підпорядкування природі, життя в гармонії з природою.
Звичайно, це далеко не всі виміри культур, в основу яких покладені опозиції психологічного типу.