- •Частина V. Психічна регуляція поведінки і діяльності розділ 18. Емоції і почуття
- •18. 1. Визначення й сутність емоцій
- •18. 2. Функції емоцій
- •18. 3. Теорії емоцій
- •18. 4. Класифікації емоцій
- •18. 5. Основні форми емоційних переживань
- •Розділ 19. Воля
- •19. 1. Визначення й сутність волі
- •19. 2. Функції волі
- •19. 3. Структура вольового акту
- •19. 4. Вольові якості особистості
- •19. 5. Теорії волі
- •19. 6. Порушення вольової регуляції поведінки
- •Розділ 20. Психічні стани
- •20. 1. Загальні уявлення про психічні стани
- •20. 2. Класифікація психічних станів
- •20. 3. Структурно-функціональна організація психічних станів
- •20. 4. Психічні стани і діяльність людини
- •20. 4. 1. Функціональні стани людини
- •20. 4. 2. Характеристики психічних станів, пов’язаних з діяльністю
- •20. 5. Діагностика і регуляція психічних станів
- •20. 5. 1. Методи діагностики психічних станів
- •20. 5. 2. Методи регуляції психічних станів
- •Частина vі. Індивідуально-психологічні особливості людини розділ 21. Спрямованість
- •21. 1. Загальна характеристика спрямованості
- •21. 2. Поняття мотивації в психології
- •21. 3. Потреби
- •21. 4. Мотиви
- •21. 5. Основні форми мотивів
- •Розділ 22. Темперамент
- •22. 1. Поняття темпераменту
- •22. 2. Якості темпераменту
- •22. 3. Типи темпераменту
- •22. 4. Теорії темпераменту
- •22. 5. Проблема відносної цінності різних типів темпераменту
- •22. 6. Співвідношення вродженого і набутого в темпераменті
- •22. 7. Співвідношення темпераменту та характеру
- •22. 8. Прояв темпераменту в реальному житті
- •Розділ 23. Характер
- •23. 1. Поняття про характер
- •23. 2. Теоретичні йемпіричні підходи до дослідження характеру
- •23. 3. Формування характеру
- •Розділ 24. Здібності
- •24. 1. Поняття про здібностітапідходи до їх дослідження
- •24. 2. Розвиток здібностей
- •24. 3. Класифікація здібностей
- •24. 4. Структура здібностей
- •Частина vіі. Прикладні аспекти психології розділ 25. Людина в освітніх системах
- •25. 1. Психологія в педагогічній практиці
- •25. 2. Психологія навчання
- •25. 3. Навчальна діяльність, її структура та форми організації
- •25. 4. Психологія виховання
- •25. 5. Психологія педагогічної діяльності та особистість вчителя
- •25. 5. 1. Загальна характеристика та структура педагогічної діяльності
- •25. 5. 2. Особистість учителя, педагогічні здібності вчителя
- •25. 6. Психологічна служба в галузі освіти
- •25. 6. 1. Проблеми сучасної системи освіти
- •25. 6. 2. Структура та нормативно-правова база психологічної служби в освіті
- •25. 6. 3. Зміст діяльності та основні види роботи практичного психолога в закладах освіти
- •25. 6. 4. Вимоги до практичного психолога закладу освіти
- •Розділ 26. Людина в політиці та економіці
- •26. 1. Людина й економіка
- •26. 2. Людина і політика
- •Розділ 27. Людина і культура
- •27. 1. Психологічний вимір культури
- •27. 1. 1. Культура як соціальний феномен
- •27. 1. 2. Функції культури
- •27. 1. 3. Принципи дослідження феноменів культури в психології
- •27. 1. 4. Становлення етнічної психології
- •27. 2. Етнокультурна варіативність соціалізації
- •27. 2. 1. Соціалізація, інкультурація і культурна трансмісія
- •27. 2. 2. Етнографія і етнопсихологія дитинства
- •27. 2. 3. Порівняльно-культурне вивчення соціалізації
- •27. 3. Універсальні і культурно-специфічні аспекти спілкування
- •27. 3. 1. Залежність комунікації від культурного контексту
- •27. 3. 2. Експресивна поведінка і культура
- •27. 3. 3. Міжкультурні відмінності та стереотипи
- •27. 3. 4. Атрибуція та міжкультурні відмінності
- •27. 4. Етнокультурна варіативність регулювальників соціальної поведінки
- •Розділ 28. Людина в технічних системах
- •28. 1. Особливості становлення інженерної психології
- •28. 1. 1. Основні поняття, цілі і завдання інженерної психології
- •28. 1. 2. Історія розвитку інженерної психології
- •28. 2. Діяльність оператора в системі «людина – машина»
- •28. 2. 1. Класифікація систем «людина – машина»
- •28. 2. 2. Показники ефективності, надійності й безпеки функціонування системи «людина – машина»
- •28. 2. 3. Особливості операторської діяльності в системі «людина – машина» і її основні етапи
- •28. 2. 4. Психологічний зміст діяльності оператора в системі «людина – машина»
- •28. 3. Чинники успішності операторської діяльності
- •28. 3. 1. Загальна характеристика чинників успішності операторської діяльності
- •28. 3. 2. Працездатність, функціональні стани та ефективність діяльності людини-оператора
- •28. 4. Професійна придатність операторів
- •28. 4. 1. Професійний відбір
- •28. 4. 2. Професійне навчання
- •Розділ 29. Людина і здоров’я
- •29. 1. Загальна характеристика поняття здоров’я
- •29. 2. Фізичне, психічне і соціальне здоров’я
- •29. 3. Валеонастановлення
- •29. 4. Питання психосоматики в контексті психології здоров’я
- •Розділ 30. Стать і гендер людини
- •30. 1. Категорія статі та гендеру у психології
- •30. 2. Критерії гендеру
27. 3. Універсальні і культурно-специфічні аспекти спілкування
27. 3. 1. Залежність комунікації від культурного контексту
І в науковій, і в художній літературі можна зустріти безліч прикладів того, наскільки істотні міжкультурні варіації систем комунікації, тобто обміну інформацією між людьми, і як ці відмінності заважають людям розуміти один одного. У цьому проявляється специфіка саме людської комунікації, оскільки: «Комунікативний вплив як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли людина, яка направляє інформацію (комунікатор), і людина, що приймає її (реципієнт), мають єдину або схожу систему кодування і декодування. На буденній мові це правило виражається в словах: “усі повинні говорити на одній мові”» (Г. М. Андрєєва, 1996, с. 85).
Більше того, у процесі комунікації представників різних культур нерозуміння може виникнути навіть у тому випадку, коли вони говорять на одній мові, оскільки «розуміння тексту припускає не лише знання мови, але також і знання світу» (ван Дейк, 1989, с. 161). Непоінформованість у реаліях культури може призвести до повного нерозуміння тексту при знанні окремих слів. Окрім того, щоб уникнути нерозуміння, люди повинні не лише говорити на одній мові, але і розуміти «мовчазну мову» один одного, оскільки окрім вербальної комунікації, при якій використовується природне звукове мовлення, існує й невербальна комунікація на основі немовних знакових систем. Найчастіше невербальна комунікація супроводжує мовлення, але вона може бути й автономною, тобто фактично замінювати текст.
Між культурами існують значні відмінності в тому, як використовуються засоби комунікації в міжособистісному спілкуванні. Представники індивідуалістичних західних культур більше уваги приділяють змісту повідомлення, тому, що сказано, а не тому як їх комунікація пов’язана з контекстом. Для таких культур, званих низько контекстними, характерний когнітивний стиль обміну інформацією, при якому значні вимоги висуваються до побіжності мовлення, точності використання понять і логічності висловлювань комунікатора. Щоб виділитися всередині групи і «блищати в суспільстві», представники подібних культур прагнуть розвивати свої навички мовлення. Зміст комунікації високо цінується в американській культурі. Більшість американців у повсякденному спілкуванні використовують «small talk» («коротку розмову»): вони ставлять один одному питання типу: «Як справи?», «Прекрасний день, чи не так?», – і зовсім не чекають на них відповіді. У дискусіях американці вважають за краще висловлюватися ясно і чітко і прагнуть у першу чергу висунути основний аргумент, щоб викликати в опонентів бажання почути іншу інформацію (Triandis, 1994).
У високо контекстних культурах при передачі інформації люди схильні більшою мірою звертати увагу на контекст повідомлення, на те, із ким і в якій ситуації відбувається спілкування. Ця особливість проявляється в наданні особливої значущості формі повідомлення, тому, як сказано, а не тому, що сказано. Висока залежність комунікації від контексту характерна для багатьох східних культур. Вона проявляється в розпливчатості і неконкретності мовлення, великій кількості некатегоричних форм висловлювання, слів типу «може бути», «ймовірно» тощо. Так, японцям дотримуватися ввічливості і зберігати гармонію міжособистісних стосунків допомагає сам лад рідної мови, у якому дієслово стоїть у кінці фрази. Тому той, хто говорить, побачив реакцію на свої перші слова, має можливість пом’якшити фразу або навіть повністю змінити її первинний сенс. Японець прагне говорити так, щоб уникнути слова «ні», замість цього він використовує м’які обороти-заперечення: «Я добре розумію вашу пропозицію, що йде від серця, але, до нещастя, я займаю іншу позицію, ніж ви, і це не дозволяє мені розглянути проблему в потрібному світлі, проте я обов’язково подумаю над пропозицією і розгляну її з усією ретельністю, на яку здатний» (В. Я. Цвєтов, 1991). У ділових взаєминах японці зазвичай ведуть розмову «навкруги», довго міркуючи про усе, тільки не про основний предмет дискусії. Ця стратегія дозволяє їм краще дізнатися про наміри партнерів, щоб або підладитися до них, або протистояти, не вразивши при цьому гідності протилежної сторони.
Для колективістських культур характерна і більша, ніж для індивідуалістичних, диференціація емоційних категорій, що відбивається на стилі міжособистісних стосунків (Triandis, 1994). Увага до контексту повідомлень проявляється в багатстві мовних засобів для вираження емоцій, у прагненні передавати всі відтінки почуттів, що виникають між людьми, і усі коливання у відносинах між ними. Так, у японській мові є набагато більше термінів для міжособистісних емоцій, наприклад, симпатії, ніж в англійській. Японці мають безліч слів для різних типів посмішок і сміху, розрізняючи їх як за звуками, так і за функціями (В. А. Пронников, І. Д. Ладанов, 1985).
Чим більше в культурі простежується залежність комунікації від ситуації, тим більша увага в ній приділяється невербальній поведінці – міміці, жестам, дотикам, контакту очей, просторово-часовій організації спілкування і т. ін. Наприклад, у Японії, з одного боку, мовчання не розглядається як вакуум спілкування і навіть оцінюється як прояв сили і мужності, а з іншого боку, «органом мовлення» для японця є погляд, а очі говорять тією ж мірою, що й органи звукового мовлення. Саме зустрівши погляд іншої людини, японець розуміє рухи її душі і може на ходу перебудувати свою вербальну поведінку. Однак у Японії не прийнято дивитися прямо в очі один одному: жінки не дивляться в очі чоловікам, а чоловіки – жінкам, японський оратор дивиться зазвичай кудись убік, а підлеглий, вислуховуючи вимову начальника, опускає очі і посміхається. Оскільки в японській культурі контакт очей не є обов’язковим атрибутом комунікації, жителям цієї країни часом важко витримати «навантаження чужого погляду» (В. А. Пронников, І. Д. Ладанов,1985). Контакт очей – лише один з елементів невербальної поведінки, заснованої на оптико-кінетичній системі знаків (чи кінесикі). У цю систему входить усе багатство експресивної поведінки людини – міміка, жести, поза, хода.
Особливості невербального спілкування представників різних культур можна вивчати за об’єктивними характеристиками. Так, Дж. Грехем запропонував методику визначення деяких комунікативних характеристик спілкування різних народів, яка включає в себе наступні показники:
1) періоди мовчання – кількість періодів мовчання тривалістю більше 10 секунд на 30 хвилин спостереження;
2) переривання співрозмовника – кількість переривань на 10 хвилин спостереження;
3) погляд в обличчя співрозмовникові – кількість контактів поглядом на 10 хвилин спостереження;
4) дотик – кількість дотиків до співрозмовника, включаючи рукостискання, на 30 хвилин спостереження.
Застосування цієї методики дозволило Дж. Грехему визначити суттєві міжкультурні відмінності в спілкуванні, зокрема, японців, американців, бразильців (табл. 1).
Таблиця 1. Показники комунікативних характеристик спілкування для японців, американців, бразильців
Комунікативна ознака |
Японці |
Американці |
Бразильці |
Періоди мовчання |
5,5 |
3,5 |
0 |
Переривання співрозмовника |
12,6 |
10,3 |
28,6 |
Погляд в обличчя |
1,3 |
3,3 |
5,2 |
Дотик |
0 |
0 |
4,7 |
Специфіка систем комунікації також може позначатися на процесах спілкування в різних етнічних або культурних групах у межах однієї країни. Так, результати дослідження американського психолога Е. Еріксона говорять про відмінності в невербальних складових процесу спілкування між білими і чорними громадами в США. Незважаючи на спільність мови, загальну історію, певну спільність культури, негри і білі по-різному поводяться як партнери зі спілкування. Зовні негри менше демонструють свій інтерес до інформації співрозмовника, але бурхливо, відверто і адекватно включаються в ті моменти спілкування, коли партнер чекає від них емпатії або підтримки. Білі ж, навпаки, відверто зацікавлені в співрозмовнику, але в критичні моменти спілкування посилення емоцій для них не характерно.