Запитання для самоперевірки

1. Чим можна пояснити тривалість дискусії прихильників та противників норманської теорії походження слов’янської державності?

2. Хто з київських князів остаточно переміг печенігів: а) Святослав; б) Володимир Великий; в) Ярослав Мудрий?

3. Назвіть категорії залежного населення Київської Русі.

4. Поясніть значення введення християнства.

Методичні вказівки до лекції

Додаткову інформацію з питань, розглянутих в лекції, можна отримати у виданнях:

1. Давня історія України. – Т. 3. Слов’яно-руська доба. – К.: Інститут археології НАН України, 2000.

2. Бойко О.Д. Історія України. – К.: Академія, 2002. – С.41 - 57, 66 - 86.

3. Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. – Львів: Світ, 1996. – С.58 - 70.

4. Толочко П.П. Київська Русь. – К., 1996.

Тема 3. Лекція 3. Роздроблення Русі. Галицько-Волинська держава (хіі – перша половина XIV ст.) (2 год)

Метою лекції є розгляд розвитку українських земель під час занепаду Київської Русі та в період існування Галицько-Волинської держави, пояснення їхньої історичної спадкоємності та з'ясування значення монголо-татарської навали в історії України. Для досягнення мети необхідно розглянути такі питання:

1. Причини феодальної роздробленості.

2. Змагання українських князівств за політичне лідерство.

3. Галицько-Волинська держава – спадкоємниця Київської Русі.

4. Боротьба Русі проти монголо-татарської навали. Південно-західні руські князівства під гнітом Золотої Орди.

1. Причини феодальної роздробленості

Державно-політична структура ранньофеодальної відносно централізованої Київської держави складалася на основі інкорпорованих (приєднаних до "Руської землі”) теренів східнослов'янських, балтійських, угро-фінських та інших племінних князювань. З виникненням удільних володінь Ярославичів ця структура почала змінюватись відповідно до змін внутрішньородової кон'юнктури, зовнішньополітичних обставин, міграційних та асиміляційних процесів.

Дослідниками (А.В. Назаренко, О.П. Толочко та ін.) з'ясовано, що рушійною силою човникових переміщень Рюриковичів з однієї волості до іншої був феномен "родового сюзеренітету", відомий ще як corpus fratrum. Згаданий принцип передбачав необхідну співучасть усіх братів в управлінні Руссю після смерті батька, що відбивалося у рівномірних територіальних розділах між ними, складанні удільних князівств при збереженні державної єдності. Родовий сюзеренітет базувався на засадах спадкового родинного права: після смерті одного з членів роду його наділ повертався до спільного володіння.

Поруч із збільшенням князівських ліній система перестає працювати, оскільки не знаходиться вірного правового рішення головних питань міжкняжих стосунків – спадковості влади, керівництва й підкорення між батьками, дітьми, дядьками, небожами та ін.

Таким чином, однією з причин розпаду Київської держави був брак певних законів престолонасліддя.

Київська Русь доби розквіту була найбільшою в Європі за територією та поліетнічною за складом: до неї входила низка народів, об'єднаних владою спільною династії та Церкви. Великі простори малозаселених земель не сприяли добрим зв'язкам між ними. Отже, другою причиною феодальної роздробленості можна вважати великі розміри держави і слабкі комунікації між її окремими частинами.

Ще одну з причин занепаду Давньоруської держави можна визначити як прагнення князів до поширення своєї влади й до унезалежнення від великого князя київського.

Згадані внутрішньополітичні причини розпаду Київської Русі ускладнювались зовнішньополітичною ситуацією. Наприкінці 50-х рр. ХІ ст. зі сходу на Русь нападають торки або узи. Після них прийшли численніші та сильніші половці або кумани, боротьба з якими тривала до ХІІІ ст.

Слід підкреслити, що розповсюдженою була ситуація, коли князі руські втягували половців до своїх внутрішніх усобиць, що давало останнім легальний привід втручатися до справ Русі й здійснювати військові напади. Отже, загроза з боку кочовиків була також однією з причин розпаду ранньофеодальної Київської держави.