Тема 10. Лекція 11. Соціально-економічне та політичне становище українських земель на початку хх ст.

(1900 - 1917 рр.) (2 год)

У даній лекції будуть розглянуті питання розвитку економіки та соціальних відносин на початку ХХ ст. як у Наддніпрянській Україні, так і у західноукраїнських землях; розкрито причини загострення політичної кризи у Російської імперії, що призвела до революції 1905 – 1907 рр.; на фоні історичних подій показане зростання національно-визвольного руху; визначена трагедія українського народу, під час Першої світової війни змушеного воювати за чужі інтереси по обидва боки фронту.

Зміст лекції розкривають такі питання:

1. Соціально-економічний розвиток.

2. Україна в роки першої російської революції 1905 – 1907 рр. Піднесення українського національного руху.

3. Україна в роки Третьочервневої монархії (червень 1907 – липень 1914 рр.). Столипінська аграрна реформа.

4. Західноукраїнські землі на початку ХХ ст. Соціально-економічний розвиток. Культурно-просвітницький рух.

5. Українські землі в роки Першої світової війни. Національно-визвольний рух в умовах війни.

11.1. Соціально-економічний розвиток

Україна на початку ХХ ст. являла собою один з найбільш розвинутих у промисловому відношенні районів Російської імперії. Тут було сконцентровано 20,9 % промислових підприємств країни. Частка України у виробництві чавуну складала 69 %, сталі – 57 %, прокату – 58 %. Тут випускалося понад 50 % сільськогосподарських машин, 40% паровозів, цукрові заводи давали 81 % загальноросійського виробництва цукру.

Промислова продукція України складала 48 % (проти 40 % у Росії в цілому) в її валовому продукті, тобто вона перетворилася в країну із середнім розвитком капіталізму. На початку ХХ ст. значно збільшилися іноземні інвестиції у промисловість України, за їх участю створюються монополістичні об’єднання – синдикати “Продуголь”, “Продамет”, “Продруда”, “Продвагон” тощо. За ступенем концентрації виробництва та монополізації капіталу Україна посідала одне з перших місць у світі.

За переписом 1897 р. у промисловості України було зайнято 387 тис. робітників, у 1910 р. їх кількість становила 475 тис., а у 1917 р. зросла до 893 тис. У 1913 р. на 280 найбільших підприємствах України (понад 500 робітників) зосереджувалось 63,8 % загальної кількості промислових робітників. Найбільшими центрами концентрації пролетаріату були Харків, Катеринослав, Київ, Миколаїв, Одеса, Луганськ, Юзівка, Маріуполь.

Становище робітників було вкрай тяжким. Підприємці порушували закон від 2 червня 1897 р. про 11,5-годинний робочий день, доводячи його до 12-13 годин на добу. Заробітна плата була низькою, вона не забезпечувала (особливо в легкій та харчовій промисловості) прожиткового мінімуму. Ще гіршим робило становище пролетаріату широке застосування підприємцями штрафів. У 1904 р. було оштрафовано понад третину всіх робітників України. Вкрай незадовільними були техніка безпеки (у Донбасі в 1913 р. потерпіло від нещасних випадків 15,7 % шахтарів) та житлові умови робітників.

На початку ХХ ст. близько 70 % промислових робітників в країні були українцями.

11.2. Україна в роки першої російської революції 1905 - 1907 рр. Піднесення українського національного руху

Напередодні першої російської революції в умовах загального суспільного піднесення в Україні посилюється національний рух, спрямований проти шовіністичної великодержавної політики царського уряду, за вільний розвиток мови і культури. Важливими подіями у національно-культурному житті стали відкриття влітку 1903 р. в Полтаві пам’ятника І.П. Котляревському та відзначення в грудні 1903 р. в Києві 35-річчя діяльності композитора М.В. Лисенка.

Пожвавлення національного руху сприяло виникненню перших політичних партій. 29 січня 1900 р. у Харкові було засновано Революційну українську партію (РУП), першим програмним документом якої стала брошура М. Міхновського “Самостійна Україна”. Лідери РУП Д. Антонович, М. Русов та ін. відмежовувалися від неї через її “націоналістичні тенденції”, тому М. Міхновський у 1902 р. створює свою Українську народну партію.

Поступово керівництво РУП (В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш) переходять на позиції соціал-демократії. Посилюються тенденції зближення з РСДРП. У грудні 1904 р. на ІІ з'їзді РУП у Львові стався розкол, внаслідок якого прихильники об'єднання з РСДРП (М. Меленевський та ін.) виділилися в окрему Українську соціал-демократичну спілку (“Спілку”). РУП на з'їзді у грудні 1905 р. прийняла назву Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) і висловилася за “право націй на культурне і політичне самовизначення”, за “автономію України з окремим сеймом”.

Поряд з політичними партіями в цей час виникають і культурно-просвітницькі організації – “Просвіти”. Протягом 1905-1907 рр. вони засновуються в Києві, Катеринославі, Одесі, Чернігові, Ніжині, Камיянець-Подільському та інших містах. Вони відкривали бібліотеки, організовували літературні та музичні вечори, лекції, видавали українською мовою газети та альманахи.

Початком революції стали події 9 січня 1905 р. в Петербурзі, де за наказом уряду була розстріляна мирна демонстрація робітників, які разом з сім’ями йшли до Зимового палацу з метою передати цареві петицію про свої потреби.

З перших днів революції соціал-демократичні організації України розгорнули агітаційну роботу в масах. Під її впливом робітничий клас України активно включився у революційний рух. Страйки охопили підприємства Донбасу, інших промислових районів. За даними того часу у перші три місяці страйкувало понад 128 тис. чоловік. На селі відбулося в той же час близько 140 селянських виступів.

Нові поразки царизму у російсько-японській війні (під Мукденом, у Цусімській протоці) справили революціонізуючий вплив на армію і флот. Першими в червні 1905 р. повстали матроси на броненосці “Потьомкін” на чолі з Г. Вакуленчуком та А. Матюшенко

У жовтні 1905 р. спалахнув всеросійський політичний страйк, під час якого в Україні страйкувало понад 120 тис. чоловік. Страйк змусив царя видати 17 жовтня Маніфест про “громадські свободи” і скликання законодавчої Думи.

Після жовтневого страйку соціал-демократичні організації активізували пропагандистську роботу у військових частинах. Під її впливом у листопаді 1905 р. відбулися повстання матросів у Севастополі під проводом лейтенанта П. Шмідта та солдатів саперної бригади у Києві на чолі з підпоручиком Б. Жаданівським.

На грудень 1905 р. робітники готували збройне повстання. Провідну роль у цьому процесі відігравали Ради робітничих депутатів, створені у жовтні. Основним центром збройної боротьби в Україні стала Катеринославська губернія. Кульмінаційною подією був бій в Горлівці 16 - 18 грудня між робочими дружинами ряду донецьких міст (близько 4 тис. чоловік) та царськими військами. Донецьке збройне повстання було жорстоко придушене.

У 1906 – 1907 рр. відбувається повільний спад революційного руху, у страйковій боротьбі на Україні прийняло участь у 1906 р. більше 90 тис. робітників, а у 1907 р. – лише 55 тис. На спад іде і селянський рух: 2 835 селянських виступів (у 1,4 рази менше ніж у 1905 р.).