Запитання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте причини гайдамацького руху.

2. Охарактеризуйте ставлення російських правлячих кіл до гайдамацького руху.

3. Яким чином Росія обґрунтовувала свою участь у розділах Речі Посполитої?

4. Які наслідки для українських земель мали поділи Речі Посполитої?

5. Охарактеризуйте різновиди колонізації Південної України.

Методичні вказівки до лекції.

Додаткову інформацію з питань, розглянутих в лекції, можна отримати у виданнях:

1. Брайчевський М. Конспект історії України. – К.: Знання, 1993. – 204 с.

2. Бачинський А.Д., Бачинська О.А. Козацтво на Півдні України 1775-1869. – Одеса: Маяк, 1995. – 56 с.

3. Гончарук Т.Г История Хаджибея (Одессы) 1415-1795. – Одесса: Астропринт, 1997. – 87 с.

4. Костомаров Н.И. Старый спор. Последние годы Речи Посполитой. – М.: Смядынь, 1994. – 764 с.

5. Полонська-Василенко Н. Історія України. – Т.2 – К.: Либідь, 1995. – С. 106-339.

6. Путро А.И. Левобережная Украина в составе Российского государства во 2-й половине ХУІІІ в. – К.: Вища школа, 1988. – 142 с.

7. Смолій В.А. Возз’єднання Правобережної України з Росією. – К.: Наукова думка, 1978. – 191 с.

Тема 9. Лекція 9-10. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій (хіх ст.) (4 год)

Мета лекцій – проаналізувати особливості розвитку українських земель у XIХ ст. в складі Російської та Австрійської імперій, головні риси суспільно-політичного життя, висвітлити історичне значення українського національного відродження та реформ 60 - 70 рр. XIХ ст. Для досягнення мети необхідно розглянути такі питання у лекції 9:

1. Адміністративний поділ та соціально-економічний розвиток України в першій половині ХІХ ст.

2. Неукраїнські визвольні рухи на території України в першій половині ХІХ ст.

3. Початок українського національного відродження в Україні. Кирило-Мефодіївське товариство

4. Західноукраїнські землі в першій половині ХІХ ст.

та такі питання у лекції 10:

1. Реформи 1860 - 70-х рр. у Російській імперії та соціально-економічний розвиток другої половини ХІХ ст.

2. Польській визвольний рух, народництво та соціал-демократичний рух на теренах України

3. Український національний рух другої половини ХІХ ст.

4. Суспільно-політичні рухи в Наддніпрянській Україні другої половини XIХ ст. (питання виноситься на самостійне вивчення студентами).

5. Західноукраїнські землі в другій половині ХІХ ст.

9.1. Адміністративний поділ та соціально-економічний розвиток України в першій половині хіх ст.

На початок ХІХ ст. практично всі українські землі були розподілені між двома імперіями – Габсбургів (Австрійською) та Російською. Козацька державність, що існувала у другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст. була зліквідована і Україна переживала бездержавний період своєї історії.

Останні залишки української автономії – магдебурзьке право Києва та дію Литовського статуту як чинного кодексу законів скасував цар Микола І у другій половині 1830-х рр. (у зв’язку із польським повстанням). Частина колишніх запорожців – “задунайські козаки” –мали у володіннях Османської імперії свою Січ (у 1814 – 1828 рр. на р. Дунавець у сучасній Румунії). Значна їх група під проводом кошового отамана Йосипа Гладкого перейшла на бік Росії у 1828 р. (для використання колишніх запорожців російський уряд створив низку козацьких військ на Півдні України, які проіснували недовго: Усть-Дунайське, Азовське, Дунайське). Дуже обмеженою була і автономія Чорноморського козацького війська на р. Кубані, яке складалося з колишніх запорожців, і з 1864 р. було перейменовано на Кубанське.

На початок ХІХ ст. переважна більшість українських земель (так звана, “Наддніпрянщина” або “Велика Україна”) опинилася під владою Росії. У складі цієї держави території розподілялися на губернії, які, в свою чергу, поділялися на повіти (“уєзди”). Наприклад, у 1803 р. Одеса була містом Тираспольського повіту Херсонської губернії. Для зручності управління прикордонними теренами губернії тут об’єднувалися у генерал-губернаторства, що їх очолювали впливові царські сановники. Так, на Україні були створені: Київське генерал-губернаторство, що складалося з Київської, Волинської (центр – Житомир) та Подільської (центр – Кам’янець-Подільський) губерній; Малоросійське генерал-губернаторство – з Полтавської, Харківської та Чернігівської губерній та Новоросійське генерал-губернаторство – з Катеринославської, Херсонської і Таврійської (центр – Сімферополь) губерній. 1812 р. після чергової російсько-турецької війни до складу Новоросійського генерал-губернаторства було приєднано Бессарабську область, північні та південні повіти якої (Хотинський, Аккерманській та Ізмаїльський), були заселені українцями, решта територія – переважно молдаванами. Серед генерал-губернаторів та інших царських чиновників нерідко були і досить талановиті адміністратори, які дбали про інтереси довірених ним територій (малоросійський генерал-губернатор Микола Репнін, новоросійські генерал-губернатори Емануїл Рішельє та Михайло Воронцов, київський генерал-губернатор Іван Фундуклей та ін.).

Перша половина ХІХ ст. була періодом кризи феодально-кріпосницької системи. Переважну більшість населення складали залежні селяни – поміщицькі, державні та удільні (ті, що належали царській родині). Використовуючи безкоштовну працю кріпаків, поміщики експортували зерно та інші сільськогосподарські вироби за кордон. Це штовхало феодалів до збільшення панщини (вона становила 4–6 днів на тиждень) і значно погіршувало становище селянства. Одночасно на Півдні України створювалися господарства іноземних переселенців (німців, болгар, сербів та ін.), що базувалися на вільнонайманій праці. Зростала кількість промислових підприємств. У 30 – 40-х рр. ХІХ ст. на Україні розпочався промисловий переворот (перехід від ручної праці до машинної, від мануфактури – до фабрики). Виникають нові галузі виробництва (наприклад цукрова промисловість, головними провідниками якої на Україні стають колишні кріпаки брати Яхненки та Симиренки). Розвиток промисловості стримувала нестача капіталів та конкуренція з боку промисловості Центральної Росії. Поміщицька мануфактура занепадала, а розвиток купецької стримували феодальні пережитки. На внутрішньому ринку діяла мережа ярмарків та базарів. Розвивалася зовнішня торгівля. Наддніпрянська Україна була тоді головним постачальником зерна до Європи. Вивозилися й інші сільськогосподарські вироби (вовна, льон, топлене сало тощо). Завдяки зерновому експорту зростали чорноморсько-азовські порти. У першу чергу Одеса, яка у 1820-х рр. стала найбільшим за населенням містом України (в Російській імперії Одеса обіймала 4 місце після Москви, Петербургу та Варшави).