6.2. Розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648 – серпень 1657 рр.)

На першому етапі Української національної революції народну боротьбу очолив чигиринський козацький сотник Б. Хмельницький (1595 – 1657 рр.), якого козаки обрали своїм гетьманом (1648 - 1657 рр.). Запорізька Січ стала центром збирання повстанських сил, базою для розгортання визвольного руху.

Намагаючись придушити козацьке свавілля, Польща кинула проти повстанців численні війська. Козаки не тільки витримали удар, а й протягом короткого часу 1648 р. отримали блискучі перемоги: у битві під Жовтими Водами (травень), під Корсунем (травень), під Пилявцями (вересень).

Успіхи повстанців на початковому етапі боротьби значною мірою пояснюються організаційними кроками гетьмана: формуванням власних збройних сил і залученням на свій бік реєстрових козаків; залученням до боротьби широких верств українського суспільства (звертання Б. Хмельницького з універсалами до населення); укладенням військово-політичного союзу з Кримським ханством (березень 1648 р.), що давало змогу забезпечити власний тил і посилити повстанське військо мобільною татарською кіннотою, яка могла ефективно протистояти польській.

Блискучі перемоги повстанців під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями зумовили вихід визвольної боротьби за межі звичайного повстання. У короткий час вона охопила майже всю територію України.

Однак восени 1648 р. Б. Хмельницький, маючи можливість розгромити польську армію, 21 листопада 1648 р. під Замостям укладає перемир’я з новообраним польським королем Яном Казимиром, погодившись відвести українське військо від західних рубежів і в процесі подальших переговорів вирішити українську проблему.

Між тим, польська сторона, використавши умови перемир’я не для конструктивного діалогу з українцями, а для збирання сил, вже в травні 1649 р. розпочала масований наступ на українські землі. Військові дії Б. Хмельницького поставили шляхетське військо в катастрофічне становище – назрівала подвійна поразка Речі Посполитої – під Зборовом і під Збаражем. Лише зрада татар, які побоювалися зміцнення українців, врятувала поляків від остаточного розгрому. Кримський хан Іслам-Гірей пішов на переговори з Яном Казимиром, змусивши Б. Хмельницького припинити воєнні дії і приступити до переговорів.

8 серпня 1649 р. між сторонами було укладено Зборівський договір. Відповідно до його умов козацький реєстр зростав до 40 тис. осіб, а козацька територія охоплювала Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства. На цих землях влада належала гетьманові та його адміністрації. Київський митрополит одержав місце в сенаті. Усім учасникам повстання проголошувалася амністія. Водночас магнати і шляхта мали право повернутися до своїх маєтків; для більшості селян відновлювалося кріпацтво.

Зборівська угода не зняла суперечностей між Україною та Польщею, і боротьба спалахнула з новою силою. Вирішальним моментом нового раунду протистояння стала битва під Берестечком (червень 1651 р.), в якій українці зазнали найтяжчої за всю війну поразки. Татари у вирішальний момент битви залишили поле бою і силою затримали при собі Б. Хмельницького. Українське військо потрапило в оточення і понесло величезні людські втрати.

Поразка під Берестечком зводила нанівець автономію козацької держави. Відповідно до умов укладеного 18 вересня 1651 р. Білоцерківського договору козацький реєстр обмежувався до 20 тис. осіб, влада гетьмана поширювалася лише на Київське воєводство, йому заборонялися зовнішні зносини.

Оскільки договір не влаштовував жодну з сторін, 1652 р. відбувся новий спалах боротьби. У травні 1652 р. козаки оточили і розгромили 20-тисячне польське військо біля гори Батіг на Поділлі.

Б. Хмельницький зробив спробу переконати польський уряд у необхідності визнати право на існування незалежної України. Але його пропозиція була відхилена. Уряд Речі Посполитої готувався до нового наступу. 21 жовтня 1653 р. розпочалися воєнні дії біля м. Жванець. Вкотре козаків зрадили татари, що уклали з поляками сепаратний мир у вирішальний момент бою.

Перед гетьманом гостро постала проблема пошуку військово-політичної допомоги ззовні. Б. Хмельницький пропонує московському цареві союз. Внаслідок тривалих переговорів 11 жовтня 1653 р. Земський собор ухвалив рішення прийняти Військо Запорозьке під протекторат московського царя. Юридично цей факт оформлено під час російсько-українських переговорів у січні-березні 1654 р. У Переяславі (січень 1654 р.) було узгоджено принципові засади майбутнього договору (антипольський військовий союз України та Росії, протекторат московського царя над Україною, збереження основних прав і вільностей Війська Запорізького) і здійснено усний акт присяги.

У березні 1654 р. у Москві було укладено остаточний варіант українсько-російського договору – так звані “Березневі статті”. Згідно із цим документом Україна зберігала республіканську форму правління, територіально-адміністративний поділ, нову систему соціально-економічних відносин, цілковиту незалежність у проведенні внутрішньої політики. Водночас окремі статті обмежували її суверенітет; збір податків з українського населення здійснювався під контролем російської сторони; заборонялися дипломатичні зносини з Варшавою та Стамбулом.

Польща почала реагувати на союз України з Москвою об’єднанням своїх сил з татарами. Воєнні дії увійшли в нову фазу. У серпні-жовтні 1656 р. за спиною Б. Хмельницького російський цар уклав Віленський мир з поляками. За умовами миру припинялися бойові дії між Росією і Польщею, досягнуто домовленості про спільні дії проти Швеції та Прусії.

Це ускладнило українсько-російські відносини. Гетьман активно почав створювати коаліцію в складі Швеції, Семигороду, Бранденбургу, України, Молдавії, Волощини та Литви. Проте трагічне закінчення об’єднаного українсько-семигородського походу на Польщу внесло свої корективи у хід подій. Звістка про поразку призвела до того, що Б. Хмельницького розбив апоплексичний удар, і він у вересні 1657 р. помирає, так і не здійснивши своїх задумів