12.4. Українська держава часів гетьмана п. Скоропадського

Навесні 1918 р. Україна стала ареною найбільш хаотичних і складних політичних подій, що підштовхнули до консолідації та активізації несоціалістичних сил, лідером яких став генерал П. Скоропадський. 29 квітня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР, а Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголосив П. Скоропадського гетьманом України. Внаслідок державного перевороту виникло нове державне утворення — гетьманат “Українська держава”. Переворот був спробою замінити парламентську форму правління авторитарною, створити нову модель української Держави, яка була б здатною зупинити дезорганізацію суспільства. Очоливши гетьманат, П. Скоропадський зосередив усю повноту влади. Він призначав отамана (голову) Ради міністрів, мав право затверджувати і розпускати уряд, контролював зовнішньополітичну діяль­ність держави. Було налагоджено грошову систему, створено державний бюджет, відроджено промислові підприємства та біржі. Помітними були зрушення в галузі культури: створено 150 українських гімназій; вийшло кілька мільйонів українських підручників; відкрито два державних університети в Києві та Кам'янці-Подільському; засновано Державний український архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Українську національну бібліотеку, Українську Академію Наук. Також влітку 1918 р. утворено Українську автокефальну православну церкву. У зовнішній політиці підтримувались дипломатичні зносини з 15 закордонними державами.

П. Скоропадському не вдалося втримати владу. Його успіхи пов'язані зі стабільністю держави, а гарантом була зовнішня сила – війська Німеччини та Австро-Угорщини. Німеччина прагнула перетворити Україну на маріонеткову державу. Метою німців був вивіз продовольства і сировини та встановлення контролю над українською економікою. Німецька сторона створювала перешкоди для формування української армії. Плани гетьмана (8 корпусів і 4 дивізії) не були реалізованими. Не дала ефекту спроба поновити українське козацтво, як резерв національної армії. Реставрація старих порядків (законодавство гетьманату повторювало Основні закони Російської імперії) та відродження архаїчних форм організації суспільного життя не додавали Українській державі авторитету. З іншого боку, ці чинники перетворювали Україну на осередок реакційних сил Російської імперії Опорою гетьманського режиму були поміщики, буржуазія та старе чиновництво, яких цікавила стабільність. До національної ідеї вони ставилися байдуже. Гетьманат мав вузьку соціальну базу, що не відповідала курсу на розбудову національної державності. Спроби повернути поміщикам землю, фактично ревізія “стихійної аграрної реформи”, збільшення тривалості робочого дня в промисловості до 12 годин, заборона страйків сприяли формуванню опозиції. У липні-серпні 1918 р. піднімається антигетьманська хвиля страйкового руху, активізуються повстанські загони селян (40 тис. осіб). Поразка Німеччини у війні позбавила Українську державу гаранта стабільності. Спроби гетьмана змінити орієнтири (проголошення федеративного союзу з не більшовицькою Росією) не могли врятувати ситуацію. 14 грудня 1918 р. війська Директорії вступили до Києва і П. Скоропадський був змушений зректися влади і незабаром виїхав за кордон.

Отже, спроба консервативних політичних сил шляхом встановлення авторитарної форми правління стабілізувати ситуацію в Україні зазнала невдачі.