Методичні вказівки до лекції

Додаткову інформацію з питань, розглянутих в лекції, можна отримати у виданнях:

1. Алексєєв Ю.М., Вертегел А.Г., Даниленко В.М. Історія України. – К., 1994.

2. Акт проголошення незалежності України. – К., 1991.

3. Декларація про державний суверенітет України. – К., 1990.

4. Політична історія України: Посіб. / За ред. В.І.Танцюри. – К., 2001.

5. Україна ХХ ст. Проблеми національного відродження. – К., 1993.

Тема 16. Лекція 18. Розвиток незалежної України (від 1991 р. – до сучасності) (2 год)

1991 р. став епохальним в історії українського народу, який нарешті здобув свою державність. У незалежній Україні розпочався складний процес розвитку політичної системи, опанування народом нової політичної культури, налагодження і розвиток різноманітних відносин країни на міжнародній арені. Тому метою лекції є розгляд цих процесів, що відбувалися в Україні в 90-х рр. ХХ ст. та на початку ХХІ ст. Виходячи з означеної мети, необхідно розкрити такі питання:

1. Утвердження національної державності. Стартові умови розгортання державотворчого процесу. Становлення владних структур.

2. Формування політичної системи. Конституційний процес; сучасне політичне життя в Україні.

3. Проблеми реформування економіки.

4. Формування концепції зовнішньополітичного курсу. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України. Західний напрям зовнішньої політики. Україна та держави СНД.

5. Розвиток культурної сфери. Шляхи духовного відродження народу.

18.1. Утвердження національної державності. Стартові умови розгортання державотворчого процесу. Становлення владних структур

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла історичний документ виняткового значення для долі українського народу – Акт проголошення незалежності України. Проголошення незалежності України радикально змінило умови її історичного розвитку і поставило перед українським суспільством нові завдання: 1) будівництво правової демократичної України; 2) трансформація адміністративно-командної економіки в багатоукладну ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей; 3) національне відродження і консолідація суспільства; 4) встановлення рівноправних відносин з країнами світу, утвердження на міжнародній арені.

Першочерговим завданням незалежної України стало державне будівництво. Необхідно відразу підкреслити, що державотворчі процеси надзвичайно ускладнювалися тривалою відсутністю нової Конституції. Саме вона мала визначити принципи формування і здійснення державної влади, засади суспільного і державного устрою країни, форми правління, створити юридичну базу для розробки і прийняття нових законів та інших державних нормативних актів. Діючою ж залишалася Конституція УРСР 1978 р., до якої в умовах розбудови самостійної держави було внесено понад 200 поправок. Закони, які приймалися, нерідко суперечили чинній Конституції, що підривало принципи законності.

Зупинимося далі на вузлових подіях державотворення в Україні.

Законом від 17 вересня 1991р. назва “Українська Радянська Соціалістична Республіка” була замінена на назву держави – “Україна”.

Законом від 8 жовтня 1991 р. “Про громадянство України” визначено правовий статус її населення. Громадянство України надавалося всім, хто проживав на її території та не був громадянином іншої держави.

У листопаді 1991р. прийнято закон “Про Державний кордон України”, яким встановлювалися кордони, порядок їх охорони і перетину.

Відразу ж після проголошення незалежності почалося створення законодавчої бази міжнаціональних відносин. У прийнятій Верховною Радою 1 листопада 1991 р. “Декларації прав національностей України” підкреслювалося, що Україна гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні економічні, політичні, соціальні і культурні права.

Закон “Про національні меншини в Україні” зафіксував право кожного народу на культурно-національну автономію.

Будівництво власних Збройних сил – на основі Закону “Про збройні сили України” від 6 грудня 1991р. і прийнятої 19 жовтня 1993 р. воєнної доктрини України. Воєнна доктрина базується на без’ядерному і позаблоковому статусі України.

Створення правоохоронного органу – Служби безпеки України (СБУ), компетенція якого полягає у захисті державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності та інше.

У січні-лютому 1992 р. Верховна Рада затвердила державну символіку України: Державний герб (тризуб), Державний прапор (синьо-жовтий), Державний гімн.

Створено такі інститути, як Національний банк України, посольства та консульства, експортно-імпортні організації, Українська фондова біржа.

Надзвичайно складним і тривалим виявився процес формування трьох гілок влади – законодавчої, виконавчої і судової. Незавершеність розподілу функцій, неузгодженість дій між гілками влади спричинили протистояння між ними. Особливо гострого характеру набули відносини між Президентом і Верховною Радою. Верховна Рада 12-го скликання (1990 – 1994) всіляко намагалася обмежити вплив Президента Л. Кравчука на внутрішні справи в країні.

У березні-квітні 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради. Головою Верховної Ради ІІ скликання (1994 – 1998 рр.) було обрано лідера Соціалістичної партії України О. Мороза. Майже третину мандатів у парламенті контролювало ліве крило.

У червні-липні 1994 р. відбулися вибори Президента України. Перемогу здобув Л. Кучма.

Однак стосунки між гілками влади в результаті оновлення вищих органів влади суттєво не поліпшилися. Відсутність ефективної системи влади призводила до падіння авторитету влади, до втрати нею контролю над суспільними процесами.