13.4. Україна в 1919 – 1920 рр. Вставлення радянського режиму

Межа 1919 – 1920 рр. характеризується безладом і анархією на території України. Наприкінці весни 1919 р. повстанський рух суттєво знесилив радянську владу в Україні, що стало помітним на тлі посилення Добровольчої армії А. Денікіна. Вже 4 травня денікінці оволоділи Луганськом, згодом їм підкорилися Маріуполь, Харків, Катеринослав. А. Денікін 3 липня 1919 р. підписує “Московську директиву” – наказ про наступ на Москву, складовою якого було оволодіння Україною. Наприкінці липня денікінці встановили свій контроль над Кримом та майже над усім Лівобережжям. Послаблення радянської влади давало шанс українським військам під керівництвом С. Петлюри на проведення контрнаступу на Правобережжі. Об’єднана українська армія налічувала майже 80 тис. осіб. 11 серпня 1919 р. було утворено Штаб Головного отамана. Протиріччя виявилися одразу: якщо лідер ЗУНР Є. Петрушевич для боротьби з Польщею та радянською Росією ладен був укласти угоду з Денікіним, то С. Петлюра саме в Денікіні бачив основного ворога, для перемоги над яким не виключав союзу з радянською стороною.

Спільний похід військ УНР і ЗУНР, що розпочався наприкінці липня 1919 р., спочатку розгортався досить успішно – протягом серпня вони захопили Вінницю, Житомир, Бердичів та інші міста. 30 серпня частини УГА вступили до столиці і розпочали підготовку до пара­ду, який мав відбутися наступного дня. Проте вже вдосвіта 31 серпня кіннота Добровольчої армії через міст, на якому українське військо не виставило охорони, вдерлася до міста та встановила контроль над значною територією Києва. Українські частини невдовзі залишили Київ і потрапили у своєрідний “трикутник смерті”: між радянськими військами, білогвардійською армією та збройними формуваннями Польщі. Восени 1919 р. поширилася епідемія тифу, яка поглинула майже 3/4 особового складу українського війська. За цих обставин командуючий УГА М. Тарнавський розпочав переговори з денікінцями. Укладена 6 лис­топада 1919 р. угода переводила збройні формування УГА під командування білих.

Отже, збройні формування ЗУНР та УНР у другій половині 1919 р. виявилися переможеними під час жорсткої боротьби за контроль над Україною. Переможцем вийшла білогвардійська Добровольча армія. Вона поділила землі на три області — Харківську, Київську та Новоросійську на чолі з губернаторами. Характерними рисами окупаційного режиму були: 1) встановлення терористичної диктатури; 2) застосування репресій; 3) обстоювання гасла “единой й неделимой России”; 4) відновлення поміщицької влади; 5) відродження свободи торгівлі; 6) ліквідація 8-годинного робочого дня; 7) обіцяння аграрної реформи; 8) обмеження вжитку української мови; 9) посилення шовінізму, національної ворожнечі.

Така політика викликала обурення та протест народних мас. Стихійна хвиля народного невдоволення посилила партизанський рух (100 тис.). Найпотужнішою течією повстансько-партизанського руху була махновська. 5 серпня 1919 р. Н. Махно видав наказ про утворення Революційної повстанської армії України (махновців). 20 вересня 1919 р. на ст. Жмеринка між махновцями та петлюрівцями була укладена угода про боротьбу з Денікіним. Одержавши від Петлюри зброю та боєприпаси, Махно взяв під контроль територію від Перекопа до Бердянська і від Каховки до Синельникового. Денікін направив проти них армійський та кінний корпуси. Н. Махно змушений був залишити Північну Таврію та відійти до Катеринослава. Слабкістю білогвардійців скористалися більшовики. Їх жовтневий наступ призвів до втрати А. Денікіним стратегічної ініціативи, а вже в березні 1920 р. більшовики володіли майже всіма великими містами України. Втретє прийшовши в Україну, радянська влада намагалася врахувати свої помилки. Ленін розробив проект резолюції “Про радянську владу в Україні”. Суть цього документа полягає у формальному визнанні самостійності України, запровадженні повільніших темпів націоналізації, зменшенні обсягів продрозкладки, залученні до керівництва українців. Але на практиці мало місце утвердження централізму через систему ревкомів та комітетів незаможних селян. Почалося відновлення політики “воєнного комунізму” та нова хвиля червоного терору.

Таким чином, у середині 1919 р. більшовицький режим в Україні поступився місцем терористичній диктатурі денікінців. Проте реакційна та консервативна модель управління та соціально-економічні перетворення не задовольняли народні маси. Свою роль в ослабленні денікінського режиму відіграла об’єднана армія УНР та ЗУНР. Скориставшись слабкістю свого ворога, більшовики втретє встановили свій контроль на Україні. Незважаючи на те, що значна частина проголошених положень була невиконана, пропагандистської компанії було достатньо, щоб забезпечити радянському режиму стабільну соціальну базу та підтримку.