28

Лекція 3 Класичні концепції управління

(продовження)

Вступ

Розкривається сутність та порівняльна характеристика японської та американської школи менеджменту.

Розкривається зміст наукових підходів до управління, які формують фундамент для сприймання менеджменту як специфічної, комплексної системи, що постійно розвивається.

Розглянуті теорії і концепції менеджменту та етапи розвитку управлінської думки.

3.1. Порівняльна характеристика японської та американської моделі менеджменту

Теорія і практика менеджменту демонструє два чітко сформованих підходи в управлінні — японську та американську моделі менеджменту. При збігу загальних,

стратегічних напрямів боротьби за лідерство існують і особливості в підходах провідних японських та американських компаній до того, як забезпечити свої переваги в економічному суперництві на світовому ринку. Принциповою відмінністю двох названих моделей менеджменту є те, що японська побудована на колективізмі, а американська — на індивідуалізмі та конкуренції між людьми. Всі інші відмінності є похідними від названої вище (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Порівняльна характеристика японської та американської моделей менеджменту

29

Слід підкреслити, що сьогодні відбувається взаємне збагачення підходів (моделей) у менеджменті.

Для створення та реалізації «власної» моделі менеджменту, яка дасть можливість у конкретних умовах економічного розвитку України вивчати та узагальнювати прогресивну управлінську практику, розроблені основні напрями розвитку науки управління. Ці напрями об'єднані в так звану систему «нова управлінська парадигма»:

1.Висувається проблема гнучкості і адаптованості до постійних змін зовнішнього середовища.

2.Головні передумови успіху підприємства знаходяться у зовнішньому середовищі. Підприємство як система не само-забезпечується, а залежить від ресурсів, що надходять ззовні.

3.Застосування до управління ситуаційного підходу, згідно з яким вся організація всередині підприємства є відповіддю на різні дії ззовні.

4.Визнання соціальної відповідальності менеджменту. Організація спільної роботи, в процесі якої кожна людина може максимальною мірою розкрити свої можливості.

5.Основними факторами є лідерство, стиль керівництва, кваліфікація і культура працюючих, мотивація поведінки.

3.2. Сучасні наукові підходи до менеджменту

Сучасні підходи до управління називають синтетичними, оскільки для них характерний погляд на управління як багатопланове, комплексне і явище, що змінюється, зв'язане з внутрішнім і зовнішнім оточенням організації.

Ключові положення сучасної системи поглядів на менеджмент:

1.Відмовлення від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту, згідно яким успіх організації залежить від управління внутрішніми факторами. На перше місце висувається проблема гнучкості й адаптивності до постійно мінливого зовнішнього середовища.

2.Використання в управлінні теорії систем, тобто розгляд організації в єдності її складових частин, нерозривно зв'язаних із зовнішнім світом.

3.Використання ситуаційного підходу до управління, відповідно до якого вся організація усередині підприємства є не що інше, як відповідні дії на різні зовнішні фактори.

4.Визнання соціальної відповідальності менеджменту перед суспільством у цілому і перед окремими людьми, що працюють в організації.

Усучасному менеджменті розрізняють системний, ситуаційний, процесний,

поведінковий, директивний, оптимізаційний, маркетинговий, функціональний, відтворюваний, нормативний, комплексний, динамічний та інтеграційний підходи.

Системний підхід до управління почали застосовувати наприкінці 50-х років XX в. Основні представники — американські дослідники Ч. Бернард, П. Друкер, Н. Вінер, К.

30

Шеннон.

Відповідно до цього підходу організація розглядається як система — якась цілісність, що складається з взаємозалежних частин, кожна з яких вносить свій внесок у характеристику цілого. Організація є складною (що знаходиться під впливом внутрішніх факторів), відкритої (що знаходиться під впливом зовнішніх факторів), соціотехнічною (люди - техніка) системою. Усі підсистеми (елементи) взаємозалежні як по вертикалі, так і по горизонталі.

Системний підхід — це не набір якихось принципів або правил для менеджерів, а спосіб мислення стосовно управління, до фірми. Він вимагає комплексного рішення будьяких проблем організації.

Найбільш популярною теорією системного підходу є теорія "7-С", що розробили наприкінці 80-х років XX в. Т. Питере, Р. Уотермен і ін.

Ситуаційний підхід до управління розроблений наприкінці 60-х років XX в. і

випливає із системного підходу до управління. Саме він був покладений в основу рішення таких ключових проблем менеджменту останньої третини XX ст., як стратегічне планування, культура управління, інноваційний менеджмент. Ситуаційний підхід припускає вибір прийомів і методів, що максимально відповідають конкретним умовам. Це дозволяє враховувати всю сукупність факторів, що впливають на організацію у той чи інший період.

Менеджмент став менше спиратися на механічні і раціоналістичні вирішення, що базуються винятково на кількісному інструментарії. Справа в тім, що ці методичні підходи вступили у протиріччя з новими економічними реаліями: передові технології зажадали не стільки виконання, скільки простору для прояву індивідуальної ініціативи, а різке ускладнення взаємозв’язків між організаціями і безпосередність поводження навколишнього середовища стали руйнувати самі точні й обгрунтовані оптимізаційними розрахунками стратегії і плани.

Ситуаційний підхід припускає, що результати тих самих управлінських дій у різних ситуаціях можуть істотно розрізнятися. Тому здійснюючи необхідні управлінські дії, менеджери зобов'язані виходити із ситуації, у якій вони функціонують.

Логічно, що на останньому етапі увага дослідників переключається з планів на людей, що їх реалізують; з детально виконаних розрахунків на формування культури, що повинна об'єднати людей, створювати творчу атмосферу в організації. Цьому сприяв вплив безлічі чинників, серед них особливе значення мали такі, як еволюція моральних цінностей, підвищення вимог до якості продукції і послуг, що різко підсилювало конкуренцію.

Система — це сукупність взаємопов'язаних елементів (частин), які, постійно взаємодіючи, визначають її характер. Усі організації (об'єкти управління) є системами, які складаються з таких елементів, як структура, завдання, технологія, люди і цілі. Існують закриті (мають фіксовані жорсткі межі, не залежать від навколишнього середовища) та відкриті (взаємодіють із зовнішнім середовищем) системи. Всі організації е відкритими системами.

Великі частини систем самі можуть утворювати системи, які стосовно першої системи можна називати підсистемами (цехи, відділи тощо). Цей поділ можна продовжити. Слід вивчати всі підсистеми організації (технічну, економічну, соціальну та ін.). Попередні школи зосереджували увагу на якійсь одній підсистемі, а це призводило до невдач (наприклад, біхевіористи1 вивчали тільки соціальну підсистему).

В останнє десятиліття XX ст. конкурентними стали ті підприємства, які швидше адаптувалися до змін. Тому усі стратегії у більшості базуються на методичних розробках, що забезпечують ефективне управління організаційними зрушеннями.

Рекомендації менеджерам по управлінню з погляду ситуаційного підходу:

1Біхевіоризм – науковий напрям в психології, менеджменті та інших дисциплінах, який вивчає поведінку людей та її залежності від різних факторів впливу.

31

−управлінський персонал повинний вміти аналізувати ситуацію в залежності від факторів, що у той або інший момент впливають на організацію (які з них головній і другорядні, що може відбутися при зміні одного або декількох з них).

−необхідно вибрати відповідний варіант дій, що найбільшою мірою буде відповідати сформованої ситуації.

−при необхідності в організації повинні бути передбачені можливості для її змін і пристосування до виникаючих ситуацій.

−управління повинне призвести до відповідних змін, що дозволяють пристосуватися до сформованої ситуації.

При цьому менеджер повинен:

−розуміти процес управління, аспекти індивідуальної та групової поведінки, процедури системного аналізу, методи планування, мотивації і контролю, кількісні методи прийняття рішень;

−уміти оцінювати сильні та слабкі сторони методик, які використовуються;

−правильно оцінювати фактори, які відіграють найважливішу роль у даній ситуації, і ефект від змінних величин;

−знаходити прийоми менеджменту, які матимуть найменший негативний ефект.

Головним методом вирішення проблем бізнесу нині вважається розвиток лідерства. На відміну від менеджменту, що механічно маніпулює системами, структурами, людьми і показниками (у літературі цей тип керування одержав назву менеджеризму), основу лідерства складають гуманізм у управлінні спільною працею, створення творчої атмосфери і колективної зацікавленості у досягненні результатів. Робота в жорсткій відповідності з товстими зводами інструкцій і розпоряджень замінюється ініціативою кожного.

До основних ситуаційних теорій відносяться теорія адаптації, теорія глобальної стратегії й ін.

Процесний підхід до управління вперше запропонували представники школи адміністративного управління (зокрема, А. Файоль), що намагалися описати функції менеджера як незалежні один від іншого .

Однак процесний підхід розглядає функції управління як взаємозалежні. Відповідно до цього підходу — це процес, що складається з взаємозалежних дій — функцій управління. У свою чергу, кожна функція управління являє собою процес, що складається з взаємозалежних дій.

Поведінковий підхід до управління націлений на розвиток людського капіталу, накопичення інтелектуального потенціалу. Вкладення інвестицій у людину – розвиток знань, розвиток особистості, творчих здібностей, підвищення ефективності людських ресурсів. У цьому підході робиться акцент на мотивацію як спонукання до ефективної діяльності, досягнення цілей організації та людини.

Директивний підхід до управління полягає у регламентуванні функції правових обов’язків, нормативів якості, витрат, елементів менеджменту у нормативних актах (наказах, розпорядженнях, стандартах, інструкціях, положеннях, тощо).

Оптимізаційний підхід до управління орієнтований на оптимізацію будь-яких параметрів системи на основі застосування наукових підходів і сучасних методів аналізу, прогнозування та оптимізації.

Маркетинговий підхід до управління полягає у орієнтуванні управлінської підсистеми менеджменту при вирішенні будь-яких задач на споживача.

Функціональний підхід до управління – споживач, будь-який об’єкт розглядається не як об’єкт як такій, а як сукупність функцій, які треба виконати для задоволення потреб.

Відтворюваний підхід до управління орієнтований на постійне відновлення виробництва об’єкту для задоволення потреб визначеного ринку з меншими, порівняно з найкращим об’єктом на даному ринку, сукупними витратами на одиницю корисного ефекту. Таким чином, майбутній стан системи значно вище ніж теперішній.