44

Лекція 5 Управлінська праця як вид людської діяльності

Вступ

Мета заняття – довести, що в будь-який організації менеджер це символ, обличчя організації. Менеджер – це професійний керівник, який має спеціальну підготовку і виконує спеціальну управлінську діяльність.

У зв’язку з цим будуть розглянуть такі основні питання: місце менеджера в управлінні, основні типи й ролі менеджерів, самоменеджмент та таймменеджмент.

5.1. Місце менеджера в управлінні організацією. Типи менеджерів.

Часто плутають поняття менеджер і бізнесмен (підприємець). Бізнесмен (підприємець) – це людина, що володіє капітал, який в свою чергу приносить доход. Менеджер же насамперед це по-перше, посада, а по-друге, професійний керівник, який має спеціальну підготовку. Таким чином, менеджер - представник особливої професії, професійний управлінець, який має спеціальну підготовку, засвоїв певну суму знань і навичок, специфічний стиль і стандарти поведінки, зовнішніх манер тощо.

У підтвердження вислову, що не слід ставити знак рівності між поняттями підприємець (бізнесмен) та менеджер у табл. 5.1 наведена їх порівняльна характеристика.

У загальному вигляді визначення поняття „менеджер” буди виглядати наступним

чином.

Менеджер — це керівник чи керуючий, що займає постійну посаду і наділений повноваженнями у прийнятті рішень за конкретними видами діяльності фірми, що функціонує в ринкових умовах.

Коли говорять про підприємця, мають на увазі людину, яка бере на себе ризик, пов'язаний з організацією нового підприємства чи з розробкою нових ідей, продукції, видів послуг, пропонованих суспільству. Згідно з В. Далем, «починати» означає затівати, зважуватися виконати будь-яку нову справу, починати удосконалення чого-небудь значного; «заповзятлива людина», «підприємець» — той, хто здатний «до підприємництва»,

45

до великих оборотів, хто сміливий, рішучий, відважений у діях такого роду.

Менеджер — це найманий робітник, що володіє спеціальною професійною підготовкою у галузі менеджменту (теорії і практики управління). Його доходи залежать від якості його праці. З цих вихідних позицій випливають характерні риси менеджера:

1.Стратегічна орієнтація. Менеджер зорієнтований на виконання плану й досягнення ефективності використання тих ресурсів, які є в його розпорядженні, а підприємець — на пошук нових можливостей.

2.Здійснення задуманого. Менеджер приймає рішення й будь-що прагне його виконати, а підприємець — ризикує й може змінювати ідею, яка виявилась нежиттєздатною.

3.Залучення ресурсів. Менеджер залучає ресурси з метою забезпечення, а підприємець — для досягнення поставленої мети.

Тому менеджер зацікавлений у нагромадженні фондів, а підприємець виявляє гнучкість, ризик і використовує оренду, кредит тощо.

4.Організаційна структура. Менеджер застосовує ту організаційну структуру управління, яка склалася і має ієрархічну природу, а підприємець віддає перевагу горизонтальним організаційним структурам, що спираються на неформальні зв'язки.

Утеорії управління і на практиці керівників (менеджерів, керуючих) поділяють на лінійних і функціональних. До лінійних менеджерів належать особи, що діють на основі єдиноначальництва, відповідальні за стан і розвиток організації (підприємства) чи її підрозділів (цехів, дільниць, бригад); це директори, начальники цехів, майстри, бригадири. До функціональних менеджерів зараховують працівників, що відповідають за певну сферу в системі управління і очолюють функціональні підрозділи. Тобто, керуючий маркетингом, головний економіст, начальник відділу праці і заробітної плати (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Управлінські працівники за їх функціональною роллю в процесі управління

46

5.2. Ролі менеджера

Роль - набір певних поведінських правил, які відповідають конкретній установі чи

посаді.

Американський економіст Мінцберг виділив 10 управлінських ролей (видів діяльності) менеджерів, які він поділив на три групи.

Міжособисті ролі:

-головний керівник;

-лідер;

-ланка, яка зв'язує із зовнішніми організаціями та особами. Інформаційні ролі:

-отримував інформації (внутрішньої і зовнішньої);

-розповсюджувач інформації;

-представник (при зовнішніх контактах організації). Ролі, пов'язані з прийняттям рішень:

-підприємець, який веде пошук можливостей вдосконалення організації;

-ліквідатор порушень у діяльності організації;

-розподілювач ресурсів;

-відповідальний за переговори, які веде організація.

Для наочності схематично ролі менеджера, які він виконує в організації наведено на рис. 5.2.

Окрема особистість менеджера може впливати на характер виконання його ролі, але ж не на зміст ролі в цілому.

Рис. 5.2 Ролі менеджера в організації

47

5.3. Професійна характеристика менеджера

Специфіка управлінської праці, складність і різноманіття управлінських функцій обумовлюють особливі вимоги, що пред'являють до менеджерів (рис. 5.2).

Рис. 5.2. Специфіка діяльності менеджера

Проблема складності управлінської праці завжди була в центрі уваги практиків і теоретиків управління. Цікава еволюція її з початку XX ст. до цього, часу. У період становлення системи керування підприємством (організацією) і далі протягом тривалого часу (приблизно до 70-х років) якості, якими повинні володіти менеджери, зв’язувалися з характером і змістом діяльності самої організації. Причому перелік цих якостей з часом постійно розширювався.

Так, на думку класика наукового менеджменту Ф.У. Тейлора, майстер зобов'язаний мати такі якості, як «розум, освіту, спеціальні чи технічні пізнання, фізичну силу чи спритність, такт, енергію, рішучість, чесність, розважливість і здоровий глузд, міцне здоров'я».

У керівників великих підприємств повинно бути, відповідно до твердження іншого фахівця в галузі управління - А. Файоля:

1.Здоров'я і фізична витримка.

2.Розум і розумова працездатність.

3.Моральні якості: свідома, тверда, завзята воля; активність, енергія і (у відомих випадках) відвага; мужність відповідальності; почуття боргу, турбота про загальний інтерес.

4.Значне коло загальних пізнань.

5.Адміністративні здібності; дар передбачення й уміння розробляти програми дій; організаторські якості, особливо вміння будувати соціальний організм; розпорядливість, мистецтво керувати людьми, координувати і контролювати їхні дії.

6.Загальне знайомство з усім, що має відношення до істотних функцій.

48

7.Можлива більш глибока компетентність у характерні для даного підприємства професії.

У70-ті роки XX ст. наголошувалося на тому, що організація є відкритою системою, активно взаємодіючою з навколишнім середовищем, що її функціонування залежить не тільки від внутрішніх обставин, а й від зовнішніх. Різноманітність, складність і динамізм внутрішнього і зовнішнього середовищ заперечують можливість перебування універсального способу управління організацією; оптимальним стає той спосіб, що найбільше відповідає сформованим умовам, ситуації (ситуаційний підхід). Відбуваються, відповідно, зміни в поглядах н діяльність керівника в організації, у критеріях його оцінки; головним визнається уміння адаптуватися до динаміки умов внутрішнього і зовнішнього середовища.

З урахуванням усього вищезазначеного сьогодні до найважливіших вимог до менеджерів будь-якого рівня належать: професійна компетентність, наявність загальної підготовки в галузі менеджменту; знання техніки і технології виробництва в галузі, до якої належить організація за видом і характером своєї діяльності (особливо для менеджерів низової і середньої ланки); проінформованість у теорії економіки і права, психології і педагогіки; володіння навичками адміністрування, уміння самостійно і вчасно приймати обґрунтовані рішення і наполегливо домагатися їх виконання шляхом впливу на підлеглих; почуття нового, здатність передбачати тенденції розвитку фірми.

Винятково важливі, звичайно, організаторські якості: цілеспрямованість, вміння підбирати й ефективно використовувати працівників, визначати їх задачі і функції, делегувати їм обов’язки; особиста організованість, без якої важко, зокрема, правильно розподіляти час на рішення поточних і перспективних завдань. Стосовно вміння керувати людьми, то тут потрібно знання здібностей і можливостей підлеглих, захист їх інтересів і турбота про умови їх праці і побуту, здатність налагодити гарні взаємини в колективі, засновані на взаємній повазі й довірі, створити, інакше кажучи, сприятливий соціальнопсихологічний клімат.

Серед особистих якостей, що високо цінувалися і цінуються сьогодні, виділяють розум, енергійність, завзятість у досягненні мети, принциповість і рішучість, чесність, почуття боргу і відповідальності.

Сукупність моральних норм, які обумовлюють відношення людини до свого професійного боргу є професійна етика. Кожному роду людської діяльності (наукової, педагогічної, художньої та ін.) відповідають визначені види професійної етики.

Економічна етика – це сукупність норм поведінки менеджера, підприємця, вимоги, що висуваються культурним суспільством до його стилю роботи, характеру спілкування між учасниками бізнесу, їх соціальному виглядові. Це – адаптовані до практичних нужд менеджера відомості про етичні поняття, про моральні вимоги до стилю роботи та вигляду ділової людини. Це – етика ведення переговорів з партнерами і співробітниками, етика складання документації, використання етичних методів конкуренції.

Економічна етика включає до себе діловий етикет, який формується під впливом традицій та визначених сформованих історичними умовами конкретної країни. Діловий етикет – це норми, що регламентують стиль робот, манера спілкування між фірмами, імідж менеджера, бізнесмена та ін.

В умовах становлення ринкової економіки і загальної економічної дестабілізації діяльність керівників значно ускладнюється, оскільки вони змушені часом контролювати безпрецедентні для західної практики, некеровані з її позицій ситуації. Менеджери повинні вміти приймати рішення в умовах найвищого ризику і невизначеності. Тут потрібні особлива оперативність, самостійність і відповідальність. За таких обставин менеджери зобов'язані володіти і навичками власне підприємницькими, зокрема здібностями швидко орієнтуватися в мінливій ринковій ситуації, перерозподіляти ресурси в найбільш вигідні сфери застосування. Менеджери змушені через це інтенсивно опановувати знання в галузі маркетингу і теорії фінансів, займатися «орієнтацією персоналу на клієнта», що, на думку ряду вітчизняних фахівців, є однією з «формул успіху» організації.